В’ячеслав Піховшек: Добрий вечір. В ефірі «Епіцентр» на каналі «1+1». Події сьогоднішнього дня – у Києві оголошено про створення Ради старійшин, до складу якої увійшли колишні чільні українські урядовці, в її оргкомітеті перший Президент України Леонід Кравчук, екс-прем’єри Вітольд Фокін, Євген Марчук, Валерій Пустовойтенко, екс-віце-прем’єр Сергій Комісаренко а також екс-секретар РНБО Володимир Горбулін. На сьогоднішній прес-конференції були Фокін, Марчук, Пустовойтенко та Комісаренко. Горбуліна не було. За моєю інформацією, він і зараз в Москві, де проводив зустрічі після засідання там українського форуму Володимира Семиноженка. Заяву про ціль Ради старійшин української політики оприлюднив Леонід Кравчук. Цитата: «Ми люди, які забезпечили реальність визнання державної незалежності України, які мають великий досвід роботи на найвищих державних і урядових посадах, ті, хто збудував її виробничий і науковий потенціал, заявляємо про створення Ради старійшин». Це, власне, у преамбулі. По суті, ж старійшини української політики занепокоєні тим, що в Україні вже понад три роки триває політична криза, позачергові парламентські вибори не принесли позитивних результатів. Між Прем’єром і Президентом продовжується перетягування політичного канату.

Леонід Кравчук, Президент України (1991-1994рр.): «Є культура, і хтось в цій культурі має показувати приклад. Якщо Президент є всенародно обраним Президентом, він має показувати приклад толерантності в публічних стосунках з урядом, з Парламентом. Тому що дійшли до того, тільки за кордон хтось їде, так і чують, звідти кажуть, що в нас поганий Парламент, у нас поганий уряд, один у нас щасливий, добрий Президент».

В’ячеслав Піховшек: Ну, власне, про що Леонід Макарович? Про протистояння Ющенка і Тимошенко. Він ще сказав, що зараз у відносинах Секретаріату Президента склалася ситуація, аналогічна 2005 року, коли перший Уряд Тимошенко було відправлено у відставку. На мій погляд, це не зовсім так. Перед нами швидше перманентна ситуація української політики. Схоже діялося в часи протистояння Президента Кравчука і Прем’єра Кучми. Коли народилася приказка: «Чи можуть ужитися разом Президент і Прем’єр». Відповідь: можуть, але природа своє візьме. Дуже схожими були протистояння Президент Кучми і його Прем’єра Марчука, коли народилася інша приказка: «Уряд – це козачок при двох панах – Президенті і Парламенті». Вам не нагадують нічого оці слова Євгена Кириловича Марчука?

Євген Марчук, «УТН», 11 грудня 1995 року: «Я повинен найближчим часом подати Президентові позиції про чітке розмежування повноважень Адміністрації Президента України і Кабміну».

В’ячеслав Піховшек: В ті роки Юлія Тимошенко тільки розпочинала політичну кар’єру. Пам’ятаю, у Бобринці Чернігівської області засновувала футбольну команду «Юлія-Новатор». А Віктор Балога пожинав перші бізнес-успіхи у Закарпатті. Щодо аналогії Кравчука із 2005-им роком, я підняв деякі матеріали того часу. І скажу вам, ситуація трохи відрізняється. В 2005-му році Тимошенко особисто своїми заявами конфліктувала з Ющенком. Приводів вистачало. Коли Ющенко виступав із заявою «Вбивці Гонгадзе визнали свою провину», Тимошенко негайно, практично в той же день, заявила, що вона проти оголошення розкритого убивства Гонгадзе до оголошення вироку суду. Навіть такий привід – чи залишатися Тимошенко керівником БЮТу – викликав свого часу гостру полеміку між нею і Президентом Ющенко.

Віктор Ющенко, «Україна молода», 5 січня 2005 року: «Нам треба відділити лідерство партії від посади Прем’єр-міністра. Я готовий ініціювати відповідні публічні документи, які б засвідчували, що жоден член уряду не займатиметься керівництвом партійними структурами».

«Українська правда», 15 січня 2005 року: «Юлія Тимошенко не залишить посаду лідера партії «Батьківщина», якщо стане Прем’єр-міністром. «Як я можу залишити посаду лідера партії, якщо в партії 200 тисяч членів, які довіряють мені? Яка посада зможе змусити покинути їх? Це неможливо», - сказала Тимошенко.

В’ячеслав Піховшек: Є, звичайно, і прямі аналогії. Наприклад, заява прес-служби Тимошенко від 13 квітня 2005 року про відміну поїздки Прем’єра у Москву у зв’язку з проведенням весняно-польових робіт. Якщо згадати, як зараз Тимошенко виїжджає в Москву, то ситуація не дуже змінилася. Втім, порівняно з 2005-им роком, Тимошенко стала, я б так сказав би, більш технологічною. Ви зараз не знайдете її слів із критикою Ющенка. Це завдання доручено Турчинову, Томенку, Вінському та іншим «бютівцям». Кардинальна зміна ситуації порівняно з 2005-им роком – те, що було ухвалено Закон «Про Кабінет Міністрів», за нього голосували БЮТ і Партія Регіонів, ви пам’ятаєте. Які всю повноту виконавчої влади закріпив за урядом. Що, втім, не заважає Президенту Ющенко і його співробітникам активно уряд критикувати. Тут є два аспекти. Характерна для будь-якої країни боротьба за владу. І, власне, інтереси країни. У боротьбі за владу ключове питання – це відповідальність. За економіку відповідає уряд, а не Президент. Але Президенту треба переобиратися, подобатися і показувати свій вплив. Звідси і критика Ющенком Тимошенко. Тільки от що з цього вийде? Свого часу Кравчук критикував дії Кучми, що не в останню чергу сприяло політичному злету Леоніда Даниловича. Кучма на певний час витворив своєю критикою імідж опозиціонера Євгену Марчуку, а потім і Віктору Ющенку. Зараз Ющенко критикує Тимошенко, історія повторюється. Не виключено, що в результаті критики Ющенком, його співробітниками Тимошенко стає наступним Президентом України. Значить, ми маємо пережити якийсь рімейк 2005-го року, включно із знаменитим виступом Юлії Володимирівни на телеканалі «Інтер». Пам’ятаєте: «Я взяла його руку в свої руки, і сльози за втраченими можливостями». Тільки от яке це відношення мають всі ці історії до реальних інтересів країни? Ми ж маємо не лише проблему компенсації вкладів колишнього «Ощадбанку СРСР». Нам, які збираються жити у цій країні, доведеться в своєму житті ще зіткнутися з наслідками відсутності реальних реформ. А, фактично, того, що не робив жоден уряд. Чому? Тому що і Тимошенко в 2005-му, і керівники Кабміну до і після неї – всіх їх зупиняла обставина, яку вичерпно сформулював ще тоді, в 2005-му році заступник Держсекретаря США Деніел Фрід.

Заступник держсекретаря США Деніел Фрід, радіо «Свобода», 28 липня 2005 року: «Практично жоден посткомуністичний уряд, який розпочав економічні реформи, не переобрано. Урядам, які розпочинають реформи, віддячують за них набагато пізніше, можна сказати, вже посмертно. Я можу вибачити чинному українському уряду те, що вони не хочуть програти наступні парламентські вибори у березні. Але ми також знаємо, що альтернативи ринковим реформам немає, немає третього шляху. Уряди, які шукали такий шлях за 16 років посткомуністичної історії, так і не знайшли його. Існує лише шлях до утворення вільного ринку, але, безперечно, цим шляхом можна йти з більшою чи меншою чутливістю до соціальних потреб».

В’ячеслав Піховшек: То якраз вся справа в тому, що ніхто і не хотів, і не хоче очолювати посткомуністичний уряд, який розпочав економічні реформи, і тому не був переобраний. Всі хочуть переобиратися. Тому реформи свого чекають. Не чекає життя, не буде чекати зношена інфраструктура наших міністрів, де тільки героїчними зусиллями окремих мерів вкладається хоч якась копійка. Нас чекають катастрофи на теплотрасах, які не ремонтувалися десятиліттями, знос основних фондів комунальних підприємств, якими ніхто не займається, бо електорально це невигідно. Нас чекають наслідки чехарди міністрів, губернаторів та інших чиновників. Коли кожен із них знає, що на своєму місці він не пропрацює більше року. Який смисл йому займатися роботою на майбутнє? А подивіться, що діється в наших лікарнях. А поки висновок такий: я не виключаю, що Тимошенко стане наступним Президентом, про це, можливо, зарано говорити, але і в неї буде свій Прем’єр. І цей Прем’єр, як і Юлія Володимирівна сьогодні, мабуть, керуватиметься Законом «Про Кабмін», тобто, буде досить незалежним від Президента Тимошенко. Цікаво, чи буде його критикувати Юлія Володимирівна, чи буде вона вимагати від нього, щоб кожну свою промову Прем’єр не забував розпочинати словами: «На виконання рішення Президента Тимошенко, я сьогодні…». А, може, вона, керуючись досвідом Ради старійшин, до якої тоді увійде і Віктор Ющенко, обійдеться взагалі без Прем’єра, ліквідуючи цю посаду за непотрібність. Життя, воно ж продовжується, чи не так? А поки до побачення.

Стенограма підготовлена компанією Sourcer.