В’ячеслав Піховшек: Добрий вечір. В ефірі «Епіцентр» на каналі «1+1». Я думаю, про основну подію дня сперечатися не будемо. Вихід із Народного Союзу «Наша Україна» шести народних депутатів, яких пов’язують із Головою Секретаріату Президента Віктором Балогою. Поіменно: Роман Безсмертний, Михайло Полянчич, Ігор Кріль, Віктор Тополев, Оксана Білозір, Василь Петьовка. Безсмертний не є депутатом. А сталося це вслід за тим, як 15 лютого про вихід із «Нашої України» оголосив їхній неформальний лідер – Глава президентського Секретаріату Віктор Балога. Задля пристойності спочатку процитую, а потім і проаналізую суть їхньої заяви, написаної в кращих традиціях української партійної бюрократії. Я особисто відчуваю руку Романа Безсмертного, хоча я можу помилятися. Претензії із заяви групи шести я звів до трьох пунктів.

«УНІАН», 19 лютого 2008 року: Негативні тенденції у розвитку партії, в центрі і на місцях. Дехто з керівництва партії грає, виходячи з особистих інтересів. Утворилась велика дистанція між партійними лідерами та рядовими партійцями. Ми втратили переконаність, що на ключових позиціях у керівництві партії зараз перебувають люди, віддані Президенту. Нам нічого робити у компанії тих, хто змінив орієнтацію.

В’ячеслав Піховшек: Взагалі-то причині виходу з партії представлені доволі слабенько. Це коли шість екс-«нашоукраїнців» зрозуміли, що «дехто з керівництва партії грає, виходячи із особистих інтересів». Коли «усвідомили дистанцію між керівництвом і рядовими партійцями». Чому це сталось саме 19 лютого 2008 року, а не днем раніше чи пізніше? Аргументи: «ми втратили переконаність, що на ключових позиціях у керівництві партії зараз перебувають люди, віддані Президенту» і «нам нічого робити у компанії тих, хто змінив орієнтацію» - із тих, з якими важко не погодитися. Історія стара, як світ. Справа в тому, що «Наша Україна» завжди складалася з двох частин: особистої когорти Ющенка, тих, хто завжди орієнтувався безпосередньо на нього, і тих, кого я називаю «прилипалами». Ці «прилипали» до Ющенка, власне, завжди були і завжди є зрадниками. Кредо цих людей – вчасно зрадити – це не зрадити, а передбачити. Колись вони зрадили Кучму, тікаючи до Ющенка, тепер вони зраджують Ющенка, тікаючи до Тимошенко. Але і Юлії Володимирівні рано втішатися. Колись вони обов’язково зрадять і її, тікаючи від неї до того, хто буде сильнішим від неї. Тепер увага. В найближчі дні нам всім, тим, хто регулярно слідкує за політикою, головне – на загубитися серед інтерпретації цієї події. Сторона Віктора Балоги зараз буде тиснути на наявність протимошенківських зрадників у «Нашій Україні», а трохи пізніше – на ліквідацію розколу «України» на «помаранчевих» і «біло-блакитних». Сторона В’ячеслава Кириленка у відповідь включить дурника – все гарно, ми пропрезидентська партія, і пропрезиденцькіше бути нікого не може. Далі про наслідки. Перший – хто тут виграє і хто тут програє – Балога чи Кириленко. Балога виграє. Фактично, що він зробив зараз? Він посадив «Нашу Україну» на шпагат, примусивши визначатися всіх – і депутатів від «Нашої України», і міністрів-«нашоукраїнців», і губернаторів, і членів Центрвибочкому, і навіть, умовно кажучи, Голову Ради НБУ Порошенка. Балога влаштував змагання. Хто із них двох – він чи Кириленко – більш пропрезидентські. Балога вирішив вийти із тіні, вирішив, що дозрів до власного політичного проекту, що, в принципі, і правда, він сильний політик. Але як у нього вийде вихід із тіні, в принципі, непублічного політика, який ніколи особливо не прагнув до цієї публічності, побачимо. Ясно, що далі його дії – справа простої, як мукання, техніки, якою Балога володіє ще з часів СДПУ(о). Перші шість – Безсмертний, Полянчич, Кріль, Тополев, Білозір, Петьовка – пішли. А є ще Яценюк, який з «Нашої України» виходити не буде, бо він ніколи до неї не входив, не дивлячись на те, що агітував за «НУ-НС» у складі першої п’ятірки блоку. А далі Балога зробить так, що за наступні кілька днів чи тижнів із партії підуть наступні. Якщо підняти списки восьми відмовників, які були колись проти коаліції з Тимошенко, це ще було в листопаді. То це ще й Плющ, Єхануров, Довгий, Онищук та Палиця. Ось вам і ще п’ять, і вони наступні кандидати на вихід із «Нашої України». А потім черга за іншими. Панове-«нашоукраїнці», прошу визначатися, хто за те, щоб із Кириленко і Луценко залишилося якомога менше людей, бажано вони вдвох. Другий наслідок – Безсмертний, Полянчич, Кріль, Тополев, Білозір, Петьовка вийшли із партії, але залишаються у фракції «Нашої України». Спеціально це уточнив у кількох із них. Тому ніякого переформатування коаліції не буде, принаймні зараз. В українській політиці, звичайно, можливо все, але мені зараз важко уявити, що Партія Регіонів, плюс комуністи, плюс «Блок Литвина», плюс люди Балоги чи зараз, чи в майбутньому творять нову коаліцію. Не тому, що немає заяв, в яких, як завжди, без доказів стверджується, що «нашоукраїнці» і Балоги не виключено, в купі з ним самим, перекупила Партія Регіонів. В українській політиці ніколи за заявами затримки не було, піарники Юлії Володимирівни нам скоро роз’яснять, хто, де, коли, і за якою ціною. Справа в іншому. Пригадується перехід до Антикризової коаліції комуністів, регіоналів, соціалістів Президент Ющенко колись назвав зрадою, і нею аргументував розпуск Парламенту. За менш, ніж рік, від розпуску Парламенту важко буде і йому обґрунтувати перехід від співпраці із БЮТ до співжиття із Партією Регіонів, необхідністю об’єднання країни. Втім ще раз повторю, в українській політиці, звичайно, можливо все. Третій наслідок – дивіться, які перспективи відкриваються перед групою Балоги. Його люди не виходять із фракції, продовжують знаходитися у ній. Але як вони голосують? А що, якщо вони не будуть підтримувати законопроекти, необхідні Тимошенко? Ось вам і фізичне згасання коаліції, чи з іншого боку ніхто не заважає Віктору Івановичу мати на думці інший план і розіграти голосування своїх людей як «золоту акцію», і обмінювати потрібні йому рішення Кабміну на законопроекти Тимошенко. І, нарешті, четвертий наслідок – створення партії Віктора Івановича, прообраз громадської організації «Гарт». Хтось у Балоги, видно, начитався Миколи Островського, і думає, що саме так гартується сталь. Кажуть, що до партії, яка буде, звичайно, за ліквідацію розколу країни на «помаранчевих» і «біло-блакитних», увійде Раїса Богатирьова, а потім і група Бориса Колеснікова із Партії Регіонів. Кажуть, що така партія має шанси на успіх. Не знаю, думаю, що варто тої соціології, яка доводить реальність шансів такої партії. У мене такої соціології немає. Моя соціологія показує, що на сьогоднішній день у такої партії відсоток приблизно такий, як у «Блоку Литвина». І в тому, що виборці так поділилися на прихильників «помаранчевих» і прихильників «біло-блакитних», винні самі політики. Надто довго і вперто одним робився імідж бандерівців, а іншим – бандитів та мафіозі і американських шпигунів. П’ятий висновок – навряд чи партію готують під швидкі, дострокові вибори. Це очевидно. Щоб її розкрутити – потрібен час, принаймні кілька місяців. Наприкінці про цікаву ситуацію, в яку потрапляє все ще спільних шеф Віктора Балоги і В’ячеслава Кириленка. На сьогоднішній день почесний голова «Нашої України – Народної Самооборони» Віктор Андрійович Ющенко. Він, на відміну від Балоги, із партії не виходив, і навіть про такий свій намір не говорив. Я не знаю, як вихід із партії Балоги вплинув на його партійні стосунки з Ющенко. Але думаю, що і Віктор Андрійович вихід із ситуації знайде. Зрештою, хто сказав, що Віктор Ющенко не може бути почесним головою «Нашої України» і «Гарта» одночасно, поки цього захоче. А потім він і вибере партію, милішу до душі. Українська політика триває, а поки все, до побачення.

Стенограма підготовлена компанією Sourcer.