Напередодні Всесвітнього дня свободи преси, який ми разом з зі світом будемо відзначати 3-го травня, “Детектор медіа” звернулась до відомих вітчизняних експертів у сфері журналістики та політології з проханням відповісти на кілька наших запитань щодо ролі ЗМІ у подальших політичних та суспільних процесах України.

Ми вважаємо, що зараз, після щойно завершених виборів у Верховну Раду та у передчутті майбутніх президентських виборів, в Україні відбуваються дуже цікаві і складні процеси. Вони можуть суттєво вплинути на здатність і українських медіа, і української влади дотримуватись тих принципів, які викладені у найбільш відомих міжнародних деклараціях стосовно свободи слова та демократичності преси. Зокрема, у Уїндхоукській декларації, прийняття якої 3-го травня 1991 року у столиці Намібії і стало привідом для щорічного нагадування урядам і журналістам всіх країн про те, що “свободна преса є одним з найважливіших компонентів демократичного суспільства, яке, в свою чергу, є передумовою сталого соціально-економічного розвитку” (з послання керівників ООН та ЮНЕСКО 2001 року з приводу Всесвітнього дня свободи преси).

Наші запитання, втім, дуже конкретні, вони були направлені не на демонстрування експертами загальної ерудиції та підкованості у темі свободи преси, а на жорстку оцінку реалій сьогодення української преси. А також - фіксування тих тенденцій, які мають шанс виявитися вже в найближчому майбутньому. Отже, українські медіа: нові перспективи та старі перестороги.

Тетяна Метельова, кандидат філософських наук, доцент, докторант Інституту філософії НАНУ, редактор відділу економіки газети “Свобода”

1.Як ви вважаєте, які висновки українські ЗМІ зроблять (вже зробили) після минулих виборів?

- Висновок перший. Продажність ЗМІ або окремого журналіста не є запорукою його успіху й зростання попиту на нього на ринку – збуту й професійному. Парадоксально, але факт: навіть у нашому дивовижно облаштованому суспільстві такі консервативні цінності, як чесність, мужність і професіоналізм ще користуються попитом. Бути чесним – ринково вигідно, хоч для багатьох колег надто складно.

Висновок другий. Усупереч поширеному серед редакторів (а подеколи й журналістів) погляду на читацько-глядацьку аудиторію як на зібрання “козлів”, що потребують “жувачки”, виготовленої із “смаженої” суміші скандалів, порад з господарства й розжиженої до рівня порожньої сьорбанки інформації про поточні події, аудиторія виявилася достатньо зрілою, щоб шукати собі й споживати більш придатну для розумового травлення інформаційну їжу.

2. Який є шанс на те, що 1)державні 2) приватні ЗМІ, що знаходяться у власності великого фінансово-політичного капіталу, змінять стиль свого спілкування з виборцем, читачем? Як ви собі уявляєте можливий новий стиль спілкування з читачем цих видань та телеканалів? Чи, можливо, нічого змінювати не треба?

- Державні ЗМІ за умови незмінності владно-політичної ситуації у країні змінити стиль спілкування з читачем неспроможні – і через те, що представники державної влади наразі розв’язуватимуть специфічні завдання, несумісні з роботою ЗМІ в режимі об’єктивної й цікавої подачи інформації. І через те, що державні ЗМІ, перебуваючи на держутриманні, байдужі до маркетингових проблем. Ім не треба “входити в ринок”, їх туди проштовхуть силоміць. А отже, боротьба за читача – не їхній клопіт.

Приватні “олігархічні” ЗМІ на зміни спроможні. Як довів досвід СТБ, що частково перебуває “під патронатом” Пінчука, ця обставина не примусила канал до цілковитої й відвертої заангажованості, і він фігурує серед невеличкої низки медіа-засобів, чий спосіб подачи інформації під час виборчої кампанії визнано найбільш коректним й об’єктивним. Сподіваюсь, конкурентне середовище, яке, попри все, нехай покалічене й олігархічне, однак на вітчизняному ринку медіа склалося, примусить і такі ЗМІ рахуватися з потребами споживача їхньої продукції і не вбачати в ньому виключно придатний об’єкт для ідеологічно-піарної обробки.

3. А які висновки з виборної медіа-кампанії зробить опозиція, блок “Наша Україна” - та ЗМІ, які ними безпосередньо або опосередковано контролюються ? Що буде закладено в основу їх майбутньої виборчої президентської кампанії щодо медіа? Які концепції? Реальні справи? Принципи? Чи будуть і перші, і другі, і треті істотно відрізнятися від поведінки державних ЗМІ та ЗМІ, вплив на які мають інші політико-фінансові угруповування?

- Хоч би як це не виглядало парадоксальним, однак опозиційні ЗМІ, попри застосовувані проти них засоби й методи тиску аж до позбавлення ліцензій (для телеканалів) і нищення тиражів та арешту головних редакторів (для преси), з погляду професійної самореалізації їхніх працівників і реалізації концепції демократичних ЗМІ перебувають у більш зручній ситуації, ніж державні та олігархічні.

Вибори-2002 довели: у суспільстві, як і наприкінці 80-х – початку 90-х, знову з’явився попит на правду. Правда стала економічно вигідною. А правда, чи то – об’єктивна подача інформації, завжди виконує функції контролю над владою. Відтак з погляду нинішньої влади об’єктивна преса – завжди опозиційна преса. ЗМІ, контрольовані опозицією, позбавлені дилеми, що відтепер мучитиме “позиційні” видання: економічна вигода або лояльність до влади.

Що ж до стилю спілкування з аудиторією опозиційних ЗМІ, то я не належу до тих, хто вважає, що опозиція демонструє ту саму непримиренність щодо своїх суперників, що й ті, і поведінкова (і вербальна) стилістика опозиції є дзеркальним відображенням провладної. Навряд чи автор думки про поведінкову тотожність “позиції” і опозиції – шановане мною “Дзеркало тижня” - в оцінках представників, скажімо, провладної “ЗаЄдУ” жодного разу не удостоювалося честі бути обізваним “опозиційним виданням”.

Інша річ, що рівень професійності “Дзеркала” на кілька порядків вищий, ніж у видань, належних опозиції. А щоб зарадити проблемі низької якості опозиційної інформпродукції, варто використати об’єднавчі процеси в лавах опозиції і для об’єднання її інформаційних потужностей. І замість утримання десятку “бойових листків” народити кілька, а хоч би й одну справжню газету (про телеканал не йтиметься, навряд чи в наших умовах це можливо). Чи вистачить в опозиційних лідерів на це волі (розуму й сил також), час покаже.

4. Які шанси на заснування має нова українська газета нового типу, не опозиційна і не провластна, а плюралистична?

- Знову про те саме. Опозиційний – не завжди монологічний. А ЗМІ, що намагається бути цікавим не за рахунок друку інформації про інопланетян чи народження цуценят у кішки, а завдяки друку об’єктивних, глибоких, аналітичних і полемічних матеріалів з важливих для суспільства проблем, з болючих для громадськості питань, глибоких, однак водночас доступних для людини без спеціальної підготовки. ЗМІ, що поважає читача і не вбачає в ньому тупенького й дурнуватенького дядька, - такий засіб масової інформації, прагне він свідомо того чи ні, обов’язково буде плюралістичним і – опозиційним. Принаймні, у класифікаційних термінах нинішньої влади й у сприйнятті читачів (глядачів). Які шанси на життя матиме він? З погляду можливості фінансового виживання в ринкових умовах – великі. Однак з огляду на панування антиправових умов у державі, дуже малі. Усе вирішуватиме наявність достатнього стартового капіталу для виживання видання в ситуації постійних утисків його з боку влади.

5. Ваш прогноз щодо майбутнього керівництва комітетом ВР з питань свободи слова та інформації?

- Залежить від конфігурації парламентських сил. Якщо більшість, нехай і ситуативну, на час формування комітетів утворюватиме “За ЄдУ” з комуністами й СДПУ(о) включно, то й цей стратегічно важливий комітет вона, напевне, залишить за собою.

6. До речі, ваша оцінка діяльності комітету попереднього складу?

- А що, була діяльність? Головування в комітеті пана Олександра Зінченка, чий канал не належить до оплоту свободи слова і “об’єктивність” оприлюднюваної ним інформації залишає бажати кращого, перетворювала діяльність комітету на нонсенс.

7. Як ви вважаєте, чи буде ініціювати (чи підтримувати ініціативу опозиції) “Наша Україна ” щодо конкретних питань створення Громадського ТБ? Що це можуть бути за кроки?

- Залежить від самовизначення і політичних потужностей самої “НУ”.

8. Який шанс існує для фінансування та створення дійсно незалежної Наглядової Ради Громадського ТБ при діючий владі?

- Жодного. Хоча може бути створено орган під такою назвою. Адже існують у нас, наприклад, партії, назва яких не має стосунку до політичної позиції чи ідеології цих структур.

9. Якою, на ваш погляд, буде позиція нової ВР щодо законодавчих засад створення Нацради? Чи зможе ВР внести поправки у існуючий закон – з тим, щоб мати якийсь вплив на цей орган, адекватний впливу Президента?

- З огляду на те, що більшість політичних сил уже сьогодні націлені на наступні президентські вибори і далеко не всі вони пов’язуть свої сподівання з Нині Чинним, або його креатурою, маючи своє бачення їхніх результатів, законодавча корекція засад створення й функціонування Нацради (і не лише цього органу) видається вельми імовірною.

10. З вашої точки зору, чи стане “холодним душем” для окремих журналістів їхній програш на виборах? Взагалі, чим стали ці вибори не тільки для самих медіа, а й для журналістів? Чи стануть -– можуть стати – вони деяким прологом у нове майбутнє для української журналістики?

- Відповідь оптимістична. Див відповідь на питання 1,2,3.

Читайте також:

Василь Яблонський: “Об’єктивно створення Громадського ТБ найбільше вигідне “Нашій Україні”.

Андрей Рушковский: “Наши журналисты борются только за деньги”

Олег Медведєв: “ Про голову держави газети пишуть як про покійника: або добре, або нічого”

Світлана Конончук: “Для змін у законі про Нацраду парламент повинен спочатку набути впливу, адекватного впливу Президента”

Зураб Аласания: “Проблемы начинаются тогда, когда газета становится мало-мальски влиятельной”

Владимир Фесенко: « …и среди оппозиционных политических деятелей идея «темников» для своих СМИ воспринимается положительно»

Тетяна Метельова: «Правда стала економічно вигідною»

Акція "Детектор медіа"-1:"ЗМІ та вибори"

Станем ли мы страной выученных уроков?

Расстрелянная журналистика

Ігор Слісаренко: «Змінювати треба передусім не ЗМІ, а країну»

Сергій Квіт: “Етична складова професії журналіста має відіграти вирішальну роль”