Анатолій Гриценко, Володимир Малинкович, Світлана Конончук, Анатолій Барунін, Дмитро Ляпін, Михайло Погребинський, Ілько Кучерів Анатолій Гриценко, президент Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова:

- По-перше, американці здійснюють не так званий, а справжній тиск на нашу владу. І слава Богу - було б набагато гірше, якби про нас забули і не звертали уваги на те, яким чином ми обираємо своє майбутнє. По-друге, якщо ми проголосили курс на інтеграцію до ЄС, записали в Конституцію правильні гасла стосовно демократичного та правового характеру своєї держави, якщо прем’єр Кінах голосно запевняє американців у Вашингтоні, що його Уряд забезпечить чесні й прозорі вибори, тоді в чому питання? Забезпечуйте, а якщо не спроможні - то спокійно сприймайте критику. До Гавани, Багдаду, Тегерану не дуже їздять західні "контролери", бо там усе зрозуміло, там керівники держав нічого подібного не обіцяють.

Що ж до повідомлень мас-медіа, то мене турбують ознаки повернення до КДБ-риторики 60-70-х років - поїздку західного представника стали знову називати вояжем, уряд країни -- правлячою верхівкою і т.ін. Якщо втрачають контроль над собою деякі політики з нестійкою психікою, то нехай цю нову-стару термінологію хоча б не вживають журналісти. Час і людський розум усе і всіх розставлять по своїх місцях.

Володимир Малинкович, політолог:

- Я это понял, потому что такова общая политика Соединенных Штатов. Я пришел к такому выводу не из телепрограммы, а из непосредственных разговоров с ведущими советниками и послами. У нас выборы будут проходить с очень широким использованием админресурса – а это объективное основание для того, чтобы упрекать нашу власть. И я считаю, что это справедливо. Но есть и другая откровенная позиция - поддержки одной политической силы в Украине. Я имею в виду прежде всего Виктора Ющенка и «Нашу Украину», а за компанию - и Юлию Тимошенко. Это, к сожалению, позиция практически всех западных государств.

Они хотят иметь прозападных руководителей Украины. А прозападный – это тот, который будет полностью поддреживать позицию прежде всего Соединенных Штатов. А позиция правительства США сегодня идет к войне. Это позиция ковбоев, не считающихся с правами человека и международным правом, которая в той же Америке осуждается либеральной интеллигенцией. А поводом для такого давления на нашу власть США, достойным сожаления, послужила действительно неприемлемая политика наших властей в области средств массовой информации.

Світлана Конончук, керівник політичних програм УНЦПД, головний редактор журналу “Контекст”:

- Американці не мають ніяких важелів тиску на нашу виборчу систему і на думку наших виборців. Зокрема тому, що саме телевізійні медіа не є ніяким чином підвпливовими США. Всі телеканали групуються навколо фінансів, збудованих на внутрішніх політичних капіталах. Тому говорити про вплив американців через телебачення, на мій погляд, не доводиться.

Нічого ганебного у приїзді західних спостерігачів я не бачу. Це абсолютно прийнятна і пристойна міжнародна практика. Це відбувається скрізь. Але, звичайно, надмір такої уваги пов’язаний із слабкістю в Україні демократичних інститутів, за які ми боремося. Зрозуміло, що в країнах, де інша політична історія, де інакший політичний і економічний хід, такої концентрації уваги міжнародних громадських інститутів ми не побачимо. Хоча і наші спостерігачі їздили в Америку і висвітлювали цю кампанію, тому це не є чимось унікальним саме для України.

Анатолій Барунін, провідний аналітик фонду “Співдружність”:

- На нашу думку, візити американських делегацій пов’язані зі спробами моніторингу передвиборчої ситуації на території України. Тобто, зараз американська адміністрація Джорджа Буша намагається якомога більше знизити вплив адмінресурсу в Україні та вплив російських політтехнологів та представників дипломатичного корпусу. Іде боротьба за домінування тих чи інших політичних сил, що є лобістами американських чи російських владних структур.

Тут не можна говорити, чи є це поганим. Поганим може бути лише те, як буде влада реагувати на ті чи інші події. Візити американської делегації є природними, оскільки відбуваються у всьому світі. Від того, якою буде реакція української влади на ті чи інші візити, буде залежати, чи існуватиме загроза національніцй безпеці та чи будуть порушені українські національні інтереси.

Тиск, звичайно, є. Але, на мою думку, він роздутий засобами масової інформації. Моніторинг проводиться, але тих результатів, що публікуються в ЗМІ, того, чого вони прагнуть, поки що не було досягнуто цими виданнями.

Дмитро Ляпін, віце-президент Інституту Конкурентного Суспільства:

- Країна, яка поважає себе, яка має певні почуття власної гідності, не може дозволяти робити тиск не тільки перед виборами, але у будь-який інший час. Приїзд емісарів Америки і всіх інших можна розглядати в декількох площинах. Перша площина, і мені здається, головна причина, - це те, що вибори-2002 до Верховної Ради у певному розумінні будуть визначати політику десь на 10-15 років, і Захід бажає мати інформацію з місць, як вибори відбуваються в Україні. З моєї точки зору, ніхто не забороняє державним чи недержавним представникам України їхати на будь-які вибори до інших країн і бути там спостерігачами чи коментаторами. Як ви пам’ятаєте, декілька років тому, коли відбувалися президентські вибори у Польщі, відомий український політолог пан Погребинський був присутній на тих виборах.

Це питання треба розглядати з точки зору того, що ми очікуємо від цих приїздів і як ми ці приїзди розглядаємо. На мою думку, їх треба розглядати виключно як інформаційні, не слухати, що нам кажуть, а мати з цього приводу власну думку.

Михайло Погребинський, політолог:

- Абсолютно беспрецедентная последовательность визитов и внимание к нашим выборам, которые являются очередными парламентскими выборами и не представляются какими-то особенно судьбоносными для Украины, со стороны очень высоких должностных лиц Америки и части наших евроатлантических друзей у меня вызывает только некоторое недоумение и настороженность. Такое чувство, что, видимо, я чего-то не знаю. Мне, украинскому политологу, тут не все понятно: что такого у нас особенного происходит, что заслуживает столь пристального внимания столь уважаемых людей, что почти каждый день к нас прибывает высокая делегация с Запада? Этот вопрос присутствует и ответа на него нет.

У меня есть политологическая гипотеза, что эти визиты являются частью некоего плана по давлению на высших должностных лиц Украины с целью заставить их защищаться от постоянных обвинений в использовании административного ресурса. Поскольку наши западные друзья имеют очень большой технологический опыт, они не могут не знать, что такой шквал ежедневных упреков в применении административного ресурса приводит клиента в такое состояние, когда он ничего, кроме как защищаться от этого ресурса, не может, таким образом заведомо ставя его в положение проигравшей стороны. Я это интерпритирую как прямое участие благожелательно настроенных по отношению к украинскому народу, но неблагожелательных по отношению к украинскому руководству американских и западноевропейских гостей.

Ілько Кучерів, заступник директора проекту “Партнерство за прозоре суспільство”:

- Я зрозумів, що наші телеканали чомусь здивовані тим, що американці та європейці чогось від нас хочуть. А хочуть вони, щоб ми розвивалися в демократичному напрямку. Очевидно, простіше це зрозуміти, подивившися на те, чого хоче Рада Європи, коли вона говорить, що Україна виконала більшість зобов’язань, а не виконала лише два. Це нормальна практика для будь-яких країн, які є членами Ради Європи і хочуть вступити до ЄС. Наприклад, в Польщі, Чехії постійно ведуться переговори щодо вимог, які повинні якнайшвидше виконати ці країни, щоб швидше інтегруватися в Європу.

Чому наші журналісти ображаються на те, що на Заході хочуть, щоб ми були демократичними і не корумпованими, - мені це дуже дивно. Це, напевно, якісь дикі люди, які хочуть жити в дикому суспільстві.

Я вважаю, що ті люди, які вважають увагу Заходу надмірною, думають використати адмінресурс і порушувати законодавство. В таких напіврозвинених країнах всяке може статися, і тому ясно, що весь світ з увагою дивиться на Україну, яка буде мати вибори. І питання в тому, чи будуть вони чесними і демократичними, чи ні. Оскільки зараз існують перекоси в бік зловживання адмінресурсом, я чергову хвилю ксенофобії розцінюю як реакцію власників каналів (чи тих, хто диктує свою волю), на те, що відбувається.

Чомусь лідери “ЗаЄДУ” і лідери “Демсоюза-Демпартії” ображаються на соціологів, що їм дають низькі цифри. Питання: чи вони просто так ображаються, чи, можливо, вони готуються до того, щоб пояснювати, чому в результаті виборів їхні цифри стали такими високими?

Як відомо, Україна має статус однієї з найбільш корумпованих країн світу. Тому сюди не йдуть інвестиції, тому ми не розвиваємося. Я думаю, що в інтересах українського громадянства довести світовій громадськості, що ми - країна, яка будує демократію, що вибори пройшли чесно. Це дасть нам можливість якось рухатися вперед.