Лілія Буджурова, голова Асоціації незалежних журналістів Криму, власкор СТБ,

Наталія Влащенко, “Сегодня”,

Анатолій Гриценко, президент Центру О. Разумкова,

Діана Дуцик, парламентський оглядач, “Україна молода”,

Олександр Ільченко, тижневик “2000”,

Віктор Коваленко, "Новий канал",

Ігор Куляс, “Новий канал»,

Григорий Руденко, «КоммерсантЪ»,

Володимир Фесенко, Бюро політичного консалтингу «Пента»,

Андрій Шевченко, "Новий канал",

Журналіст, який побажав залишитися невідомим,

Наталія Виговська, Запоріжжя

Лілія Буджурова, голова Асоціації незалежних журналістів Криму, власкор СТБ:

- Конечно, говорить о “достойном” представлении на украинском телевидении оппозиции не приходится. Отдельные каналы в разные времена, особенно в разгар кассетного скандала, уделяли довольно много времени сюжетам, в которых фигурировали лидеры-оппозиционеры. Но затем удавка затянулась, и в лучшем случае зритель видел “картинку” с какой-нибудь пресс-конференции, сопровождаемую приглаженным текстом ведущего. Я думаю, в этом, при всей информационной неграмотности наших оппозиционеров, трудно винить их самих. Рассчитывать на абсолютно полную информацию о своей деятельности на всех телеканалах они могут лишь в том случае, если организуют акцию массового самоубийства. Это покажут с подробностями и, возможно, даже с выражением соболезнования семьям погибших от Главного телезрителя страны.

Наталія Влащенко, “Сегодня”:

- Я бы поменяла формулировку: "Даже если у нашей оппозиции не было шанса быть представленным на ТВ достойно, то был шанс быть представленным на телевидении более обстоятельно и полно". Не сделано это было по нескольким причинам:

1. Неумение работать со СМИ и искать компромиссные варианты;

2. Непонимание (или нежелание понять), что в это нужно вкладывать деньги;

3. Недооценка жестокой необходимости иметь в своем штабе грамотных технологов и промоутеров. В большинстве случаев рядом с лидерами и представителями оппозиции находятся пресс-секретари, исполняющие роль адъютантов;

4. Отсутствие концепции, на основе которой оппозиция общается с прессой - отсюда хаотичность, шараханье, истерические всплески и т.д. Во всем должна присутствовать системность.

Здесь не перечисляются всем известные причины, которые проистекают из отношений государство-оппозиция.

Анатолій Гриценко, президент Центру О. Разумкова:

- В Україні є різні телебачення, як різниться й власне опозиція. В період "касетного скандалу" гасла й акції протесту під проводом опозиційних до Президента сил широко висвітлювалися практично всіма телекомпаніями (лише "Інтер" протягом певного часу не помічав наметового містечка). Вважати це висвітлення достойним представництвом опозиції на ТБ - важко, оскільки більшість телекомпаній контролюються пропрезидентськими силами, прямо або опосередковано. На мою думку, порівняно більш об'єктивним було подання матеріалу Студією "1+1", "Новим каналом" та СТБ. Навесні, в період, що передував відставці уряду Віктора Ющенка, опозиційні до уряду сили, із зрозумілих причин, мали більше можливостей доступу до телеефіру. Не в останню чергу, й тому, що їх намагання загалом не суперечили планам Президента. Влітку, коли опозиційний до Президента Форум національного порятунку пробував ініціювати проведення референдуму за відставку Леоніда Кучми, діяльність опозиції на чолі з Юлією Тимошенко на ТБ була малопомітною, або висвітлювалася переважно в негативному контексті. Опозиційні до Верховної Ради виступи (гасла, оцінки, заклики) на Першому національному присутні постійно - тут Вадиму Долганову немає рівних.

Загалом же, нинішня влада підтвердила свою спроможність навіть за критичних обставин контролювати не лише доступ опозиції до ЗМІ, але й дії самої опозиції, вміло використовуючи на свою користь наявні протиріччя. Завжди дозованим є доступ до Першого національного Наталії Вітренко; завжди прогнозованою є тональність (позитивна або негативна) висвітлення на цьому каналі позиції комуністів; водночас, важко згадати хоча б один приклад згадування В.Долгановим у позитивному контексті Олександра Мороза або Юлії Тимошенко, навіть за часів, коли вони були при владі. Підводячи підсумок, можна сказати, що при нинішньому Президенті антипрезидентська опозиція не мала і, я думаю, не матиме шансу бути достойно представленою на загальнонаціональних телеканалах. Сили ж, які виступатимуть проти Уряду або Парламенту, мають усі шанси попасти в телеефір.

В інтересах держави і суспільства загалом - усвідомити, що опозиція не є лайливим словом, це запорука нормального розвитку нормальної країни. Звичайно, опозиція заважає діючій владі, але ж кожен з нинішніх можновладців завтра може втратити свій пост і повинен мати змогу реалізувати свій потенціал на користь державі, навіть якщо його погляди суперечитимуть позиції його наступників. Нинішня президентська команда цього не розуміє, а відтак будь-яка опозиційність (навіть на словах) буде й надалі викорінюватися, у т.ч. з використанням широких можливостей телебачення. Це видно вже сьогодні на прикладі висвітлення діяльності навіть більш ніж обережного Віктора Ющенка. Почекаємо ще кілька років, можливо, тоді наші оцінки будуть більш оптимістичними...

Діана Дуцик, парламентський оглядач, “Україна молода”:

- Навряд чи можна говорити про те, що опозиція мала шанс бути представленою на українському телебаченні. У розпал “касетного скандалу” центральні канали серйозно фільтрували інформацію, а Перший національний взагалі займався не чим іншим, як власною інтерпретацією усіх події, іншими словами просто маніпуляцією масової свідомості. Ми не бачили жодних публічних дискусій в прямому ефірі так званих пропрезидентських сил з опозиційними. Напевне, це явище має місце не лише тому, що журналісти не могли собі дозволити такої “розкоші”, а ще й тому, що самі політики не були готові, не дозріли до такої дискусії. Це говорить лише про слабкість політичної еліти.

Олександр Ільченко, тижневик “2000”:

- Яка опозиція, таке й використання її можливостей, у тому числі, бути чи не бути їй представленою на українському ТБ. До речі, яке саме ТБ ви маєте на увазі – Перший національний чи, скажімо, ЮТАР? Або ТЕТ? Або 1+1?

На Перший опозицію ніколи б не пустили, як би вона того не домагалася, це зрозуміло. А от на інших каналах – чому ж, лунали опозиційні до влади голоси, і неодноразово. Просто почасти ліва рука самої так званої опозиції не знала, що робить права, тож вона й не була цікавою, потужною, інтелектуально багатою. Злидні. Роздрай. Тому її ніхто, власне, і не слухав.

Віктор Коваленко, "Новий канал":

- Пространный вопрос, на который можно написать не одну статью и диссертацию. Он сформулирован с одной стороны верно - те, кто называет себя оппозиционерами, к власти так и не пришли и ТВ для этого не воспользовались. Но, с другой стороны, видные нынешние оппозиционеры были во власти и, как ее представители, когда-то использовали пропагандистскую силу ТВ и достаточно успешно! Теперь, оказавшись "за бортом", где нужно играть совсем по другим правилам, представители оппозиции продолжают действовать теми же методами, стремясь "откусить кусок телепирога побольше".

Накануне парламентских выборов вполне реально отхватить свой кусок у государственного телевидения, используя Верховный Совет. Все остальные телепреимущества тем, кто называет себя оппозицией, придется самостоятельно завоевывать у коммерческого телевидения либо за деньги, либо создавая "безотказные информационные поводы" или пытаясь "давить на журналистскую совесть" на худой конец. Этим все и ограничится. Оппозиция даже не удосужилась возглавить фундаментальный и очень актуальный для дальнейшей демократизации общества процесс – создание общественного ТВ вместо существующего "телевидения власти", коим продолжает оставаться НТКУ.

Тезис "быть достойно представленным на ТВ" - это заблуждение или сознательный выбор тех, кто называет себя украинскими оппозиционерами? Ведь не будем спорить, что пиар есть средство, а не самоцель! На самом деле оппозиции следует беспокоиться изначально о четком лоббировании стремлений внушительной части народа к благосостоянию и хорошей социальной защите, а не о том, чтобы часто мелькать на экранах. Если вспомнить "кассетный скандал" и мартовские беспорядки в Киеве, то эти акции протеста все таки были максимально возможно полно и максимально возможно объективно представлены на украинском ТВ. Можно было выбирать на свое усмотрение разные трактовки этих событий разными телеканалами. В результате же акции, как мне кажется, оставили в массовом сознании впечатление отталкивающего деструктива, пугающего цунами. Отталкивающего (и это немаловажно) потому, что опозиция была обезличена и подозрительно туманна в своих целях. В этой информационной игре за массовое сознание пока что выигрывала тоже туманная в своих целях, но реальная власть. На ее стороне сильные козыри: какой-никакой, но реформаторский курс, какая-никакая, но все таки стабильность. Говоря гипотетически, у оппозиции во всем мире всегда были, есть и будут шансы через ТВ привлечь к себе внимание.

Ігор Куляс, “Новий канал»:

- Гадаю, що шанси будь-якої серйозної опозиції владі на адекватне представлення в українському телеефірі - з сухої теорії (на кшталт “шанси є завжди”, “м’яч круглий” і т. ін.). Звичайно, окремі речі окремими каналами таки будуть висвітлені. Але не масово. На відміну від позицій лояльних до влади політиків.Така сьогодні ситуація в медіа-просторі.

Втім і самі опозиціонери (і це стосується переважної більшості різних опозиційних сил) постійно демонструють свою нездатність проводити гнучку політику - в тому числі й стосовно власного ПР-у. Навіть знаючи, що в більшості ТБ-редакцій існує пряма чи прихована цензура, наші опозиціонери в своїх промовах чи прес-релізах щоразу не втримуються від дошкульної форми викладу власної позиції з тих чи інших проблем. Що, з одного боку, різко обмежує їхні можливості доносити свою позицію до широкої аудиторії, а з другого, - дає піаристам владної сторони багатий матеріал для дискредитаційної роботи: коли з контексту вириваються окремі фрази і вирази, і з цього “малюється” узагальнений портрет тих, хто проти влади, під загальною назвою ”Звериное обличье оппозиционера”.

Далі. Опозиціонерам слід також враховувати елементарну річ. Якщо хтось з провладних політиків чи чиновників “дає півня” - його виступ буде старанно відретушовано провладними ЗМІ. Якщо ж зі скороспілими заявами чи судженнями виступає представник опозиції - його помилку навпаки буде подано в якнайгіршому світлі. Ціна помилки відтак різна. Але історія свідчить, що так було скрізь і завжди. І не враховувати цього опозиціонерам не можна.

Гадаю, якщо опозиція буде ретельнішою в своїй публічній роботі, її можливості в медіа-просторі значно розширяться, хоча, звичайно, не порівняються з можливостями влади і лояльних до неї політиків.

Григорий Руденко, «КоммерсантЪ»:

- В Украине оппозиция вполне достаточно "представлена" на телевидении. Вопрос в том - какая оппозиция и в каком виде?

Я не вижу проблем с эфиром у коммунистов, которые достаточно широко комментируют каждое политическое и экономическое событие в стране. Не вижу (пока) проблем у "Нашей Украины", лидер которой обозначает свое присутствие даже на Первом национальном. Юлия Тимошенко и Александр Турчинов используют каждый информационный повод для проникновения на украинские голубые экраны. Видимые сложности с присутствием на ТВ наблюдаются лишь у социалистов. Однако в регионах успешно идут их рекламные партийные ролики.

Конечно, по мере приближения выборов, на каждой телекомпании будут вводится определенные фильтры и разделение интервьюиров на "своих" и "чужих". Можно не сомневаться, что такой подход будет практиковаться на всех без исключения каналах, а телекомпании будут отличаться друг от друга только шириной "ячеек в заградительной сети".

Кроме того, особенности нынешних выборов состоят в том, что телевидение будет играть куда меньшую роль, чем в 91-м, 94-м и 98-м годах. Это семь лет назад кандидат Леонид Кучма мог набрать дополнительные сто тысяч голосов простой демонстрацией на ТВ своего умения петь и играть на гитаре. Но эти времена канули в лету. Президентские выборы-99 четко показали, что очки на телевидении можно набрать только оригинальными эфирными ходами.

Оппозиция у нас - либо площадного, либо скрытого (с фигой в кармане) типа и ей сегодня нет смысла вкладывать колоссальные средства в производство и, особенно, в размещение своей рекламы на телевидении. Если, конечно, они не обладают действительно эффективным набором роликов, а не традиционным показом лица лидера (мажоритарного кандидата), который что-то там бубнит на фоне партийного логотипа.

Володимир Фесенко, Бюро політичного консалтингу «Пента»:

- Я бы сформулировал вопрос таким образом: «Был ли у антипрезидентской оппозиции шанс быть представленной на украинском ТВ». Такой шанс действительно был и оппозиция в общем-то его использовала. Надо сказать, что многие украинские СМИ, в том числе и телевизионные, повели себя в этот период как нормальные масс-медиа. Их интересовала сенсация. Эту сенсацию они выдавали в эфир. В стране запахло свободой слова. Запах был необычен. Смысл телеинформации о действиях и заявлениях оппозиции был вполне понятен. Особо интересующиеся могли получить дополнительную информацию из Интернета или оппозиционных печатных изданий. Когда владельцы каналов пришли в себя и телевизионная обслуга стала отрабатывать свой хлеб, реализуя конкретный политический заказ, ситуация несколько поменялась. Но все равно оппозиция была представлена на телеэкране, хотя эту представленность вряд ли можно было назвать «достойной» (я бы сказал несколько иначе – «достаточной»).

Проблема неэффективности оппозиции в период кассетного скандала заключается не в ТВ («неча на зеркало пенять…»), а в настороженном отношении большей части населения к оппозиции, корень которого – в недоверии к ней. По уровню недоверия населения лидируют как раз вожди оппозиции. Уровень недоверия к Президенту и А.Морозу примерно одинаков. Власть достаточно эффективно использует свой шанс «гасить» оппозицию с помощью ТВ. Отсюда очень высокие рейтинги недоверия и к Тимошенко, и ко всем левым лидерам. Эффект однако возникает двоякий – население в большей своей массе перестает доверять и оппозиции, и власти одновременно.

Гораздо актуальнее сейчас рассматривать поставленный вопрос не прошлом, а в будущем времени, не в ретроспективе, а в перспективе – а будет ли у оппозиции шанс быть представленной на украинском ТВ? Есть серьезные основания считать, что вопрос этот – сугубо риторический.

Андрій Шевченко, "Новий канал":

- У битві за телебачення опозиція виграла. Принаймні, вигравала. Наметове містечко, живий Мельниченко, десяткотисячні натовпи, факельні походи і силует Гії - така картинка виглядала переконливіше, ніж усе, що могла запропонувати влада - розгублений і роздратований Президент, брутальна міліція на київському вокзалі, показушні мітинги "на захист Конституції".

Є сумніви, на чию користь зараховувати 9 березня. Думаю, нічия: кожен побачив там те, що хотів.

Інша справа, навесні - опозиція надто швидко збавила оберти і начисто віддала екран, склавши руки. Була маса технологічних промашок і раніше - бездарні прес-конференції, пустопорожні синхрони, організаційний безлад.

Але це не перекриває головного: опозиція спромоглася на прорив - за наших умов, з нашими каналами і з нашим страхом. У день, коли Мороз вийшов з диктофоном на трибуну Ради, я думав, що тема помре того ж вечора, - сталося інакше.

Чи здатна опозиція на тейпгейт-2 сьогодні? Не впевнений.

Журналіст, який побажав залишитися невідомим:

- Бо вона несповна розуму і тупа. Варіант клінічних ідіотів, які представляють українську опозицію - це мій довготривалий висновок і спостереження за цим зоопарком. Якщо ви піднімете думки української опозиції з питання “Коли має піти у відставку Кучма?”, то побачите, що приблизно 80 разів він цей момент уже пережив. І в чому я зовсім не переконаний, що цій так званій опозиції її так звані заяви і доленосні, з елементами наукової новизни, думки ще на цих виборах відіграються.

У них був шанс. Він полягав в тому, що була акція “Україна без Кучми”. У них була громадська підтримка: вони робили такі акції, які не могло не показувати телебачення. Замість того, щоб вимагати від президента і його оточення щось конструктивне, а саме: проведення громадських дебатів на державному телебаченні, вони вимагали його відставки. Мені очевидно, що якби вони вимагали дебатів на державному телебаченні, то через півроку протистояння їх би отримали. У 1989 році був такий досвід. А потім за ними потягнулися би й інші канали.

Відповідно, ні в кого з телевізійників, крім внутрішнього бажання поставити дві альтернативні точки зору, зараз немає великого бажання давати їм ефір. Вони роблять ті самі дурниці, які й робили. Оскільки не в кожного пітекантропа був шанс стати людиною, вони залишилися пітекантропами. Просто мавпами. Я не думаю, що вони достойні телеефіру. Мені здається, що по великому рахунку, їм немає чого сказати. Вони і далі можуть гнати: “геть, геть, геть”. Але навіть і їхня радикальність вже має якісь певні межі відносно слова “геть”.

Вони не зрозуміли, що шанси не повторюються. Тоді був шанс, вони його пропустили. З моєї точки зору, за те, що вони його пропустили, тепер мають постраждати. І я переконаний, що постраждають. Ми їм допоможемо. Для того, щоб на їхньому прикладі інші навчилися, що шанси пропускати не можна.

Наталія Виговська, Запоріжжя:

- Смотря о какой оппозиции говорить. Если речь идет о коммунистах, так называемых "конструктивных оппозиционерах", действующих по принципу: "мы против всех, но главное, чтобы электорат не потерять", то эта оппозиция использует все даваемые шансы "достойно представляться на ТВ".

Что касается движения "Украина без Кучмы", то эти радикальные оппозиционеры слишком быстро выдохлись, потеряв все реальные шансы действительно что-то изменить. В Украине достаточно независимых журналистов, правда, на не совсем независимых каналах, которые бы достойно освещали достойную оппозицию.

Почему не использовали шансы? Потому что менталитет украинского народа, в т.ч. и украинской оппозиции, рабский. А шансы у них действительно были. Извините за резкость.