ПРОЕКТИ
Журналіст
12:00
П'ятниця, 22 Грудня 2017

Чи можуть ЗМІ доводити до самогубства?

Одне з пояснень сили впливу ЗМІ на людську психіку полягає в тому, що будь-які повідомлення, спожиті через медіа, можуть сприйматися на рівні колективного несвідомого як сакральні та містичні, оскільки людина отримує їх опосередковано, обробленими та виділеними тим, хто нібито вищий за неї. Тому деякі люди, що перебувають у кризовому психологічному стані, можуть розцінити новину про самогубство як сигнал до дії.
Чи можуть ЗМІ доводити до самогубства?
Чи можуть ЗМІ доводити до самогубства?

Нещодавно Національна рада з питань телебачення і радіомовлення опублікувала документ «Висвітлення засобами масової інформації теми суїциду». Наразі його підписали представники «Медіа Групи Україна», StarLightMedia і Національної суспільної телерадіокомпанії України. Зазначається, що правилами, викладеними в документі, можуть користуватися не тільки телеканали й радіо, а й преса та інтернет-видання. Його автори підкреслюють: актуальність розробки таких норм продиктована тим, що самогубства в сучасному світі перетворилися на масштабну проблему, яка вимагає превентивних дій, враховуючи вплив ЗМІ на суспільство, а особливо на дитячу аудиторію.

«Висвітлення теми суїциду можливе та необхідне з метою надання суспільству повної, об’єктивної та достовірної інформації про наявність важливої суспільної проблеми, напрями та стан її вирішення, ризики, які ця проблема створює безпосередньо для аудиторії відповідного ЗМІ, а також із наміром убезпечення від самогубства людей, схильних до цього. Водночас, повідомлення про випадок суїциду в засобах масової інформації може спричинювати такі суспільно небезпечні наслідки, як наслідування суїцидальних дій іншими особами, додаткова травматизація рідних і близьких осіб, що вчинили суїцид, та осіб, які вчинили спробу суїциду, а також травматизація аудиторії засобів масової інформації, особливо дитячої», — йдеться в документі. Детальніше з ним можна ознайомитися тут.

Втім, виникає питання: чи не перебільшується в даному випадку роль медіа, чи справді вони здатні штовхати людину на самогубство, і як це можна перевірити?

У 1774 році Гете написав роман «Страждання юного Вертера», де на тлі німецької дійсності зобразив особисту драму молодої людини, яка звела рахунки з життям. Твір став бестселером і приніс письменникові всесвітню славу. Та водночас поширення роману спровокувало в Європі хвилю самогубств. Ефект був настільки сильним, що в деяких країнах книга була заборонена. У 1975 році американський соціолог Девід Філліпс, вивчивши подібний феномен, назвав його «синдромом Вертера». Науковець припустив, що всі суїциди, які відбуваються після розповіді про самогубство, по суті, наслідувальні. На думку соціолога, дізнавшись, що хтось наклав на себе руки, певна кількість людей вирішує, що суїцид прийнятний і для них. Дослідивши статистичні дані про самогубства у США з 1947 по 1968 рік, Філліпс виявив, що протягом двох місяців після кожної гучної публікації про суїцид у середньому самогубства здійснювали на 58 осіб більше, ніж звичайно. Учений виділив такі закономірності: якщо самовбивця був юним — зростали суїциди серед молоді, якщо належав до певної соціальної групи — частішали самогубства серед її представників. Крім того, Філліпс зафіксував тенденційні подібності між першою й наступними способами суїцидів.

Один із засновників психологічного напряму в західній соціології Габріель Тард стверджував, що є три основні типи суспільних процесів: наслідування, протиставлення й пристосування. Головним із них дослідник вважав наслідування. Тард розглядав його як своєрідний гіпнотизм, що спостерігається в усіх сферах міжособистісних і групових відносин. На думку соціолога, всі найголовніші людські та соціальні акти відбуваються як наслідок прикладу. Суспільство, вважав дослідник, є продуктом взаємодії індивідуальних свідомостей, яка відбувається через передачу вірувань, переконань, бажань, намірів тощо. А послідовники Тарда зазначали, що серед людей здійснюються три основні типи наслідування: взаємне, повторення звичаїв і зразків, орієнтація на ідеал. Подібну логіку можна застосувати й до самогубств, що здійснюються після новин про суїцид якоїсь людини, особливо якщо йдеться про самовбивцю, який був публічною та відомою персоною.

Одне з пояснень сили впливу ЗМІ на людську психіку полягає в тому, що будь-які повідомлення, спожиті через медіа, можуть сприйматися на рівні колективного несвідомого як сакральні та містичні, оскільки людина отримує їх опосередковано, обробленими та виділеними тим, хто нібито вищий за неї. Тому деякі люди, які перебувають у кризовому психологічному стані, можуть розцінити новину про самогубство як сигнал до дії. Звісно, сама по собі інформація не є причиною прийняття рішення про суїцид. Вона може стати лише формальним приводом, якщо людина вже готова накласти на себе руки. Тож адекватне висвітлення теми самогубства важливе саме тому, щоб не створити такого приводу.

Безперечно, ми не знаємо, як наше слово відгукнеться. Але журналіст, інформуючи та розповідаючи про суїцид, може звузити простір для саморуйнівних реакцій. Тобто обмежити змістовну варіативність свого тексту, аби ув потенційного самовбивці було якомога менше шансів побачити в ньому щось таке, що остаточно підштовхне його до фатального кроку.

Фото: pbs.org

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
373
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop