Вам набридли одні й ті самі чинні політики на телеекранах, а тим паче в ток-шоу? Вам хочеться почути думки експертів і просто вдумливих та мислячих представників суспільства? То мерщій перемикайтеся на News Onе, на ток-шоу «Український формат». Там ви знайдете саме те й саме тих, кого хотіли.

Щоправда, ці експерти й представники суспільства там є дещо незвичайними. Усі вони — колишні політики, від президентів та прем'єрів до колишніх депутатів, міністрів та інших колишніх дуже високих чиновників. Утім, формально все гаразд: нині вони посад не обіймають, тож хто вони ще, окрім як експерти й представники суспільства?

Без чинних політиків, щоправда, теж зовсім не обходиться (й, за суто випадковим збігом обставин, найчастіше, хоча й не без винятків, тих, що найголосніше — ні, не критикують, а мочать у сортирі нинішню владу, не добираючи засобів) — але вони грають ролі другого плану, ролі таких собі субреток, що допомагають головним героям — тим самим колишнім. 

Отже, випуск від 15 листопада. У студії (у різних частинах програми): Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, Володимир Литвин, Олександр Мороз, Валерій Пустовойтенко, Євген Червоненко, Михеїл Саакашвілі, Вадим Рабинович.

Випуск від 22 листопада – Валерій Пустовойтенко, Святослав Піскун, Юрій Кармазін, Василь Цушко, Олександр Лавринович, Валентин Наливайченко, Інна Богословська, Марина Ставнійчук. І на десерт до них — Сергій Лещенко, Ігор Мосійчук, Михеїл Саакашвілі, Олег Барна.

Випуск від 29 листопада, солісти: Анатолій Кінах, Євген Червоненко, Костянтин Грищенко, Олександр Мороз, Віктор Суслов, Володимир Литвин, Микола Катеринчук: на бек-вокалі — Євгеній Мураєв, Юрій Левченко, Альона Шкрум, Сергій Мельничук, Тетяна Острикова, Леонід Ємець. Тема випуску — євроінтеграція й погіршення відносин із Росією та Митним союзом. Екс-міністр Грищенко — дуже авторитетний експерт із цього приводу, чи не правда? Але, так би мовити, філософський камінь випуску належав не йому, а панові Мураєву: «А Євгеній Мураєв підкреслив, що Янукович заклав основу безвізу.

"Він по-суті заклав основу безвізу, підписання Асоціації, енергетичної інтеграції і багато чого, але робив він для того, щоб шантажувати Росію", - сказав Мураєв, і зазначив, що Порошенко прийшов до влади на крові». Янукович як провідний борець із російською загрозою, а Порошенко цю боротьбу зухвало зупинив — як вам така свіжа думка?

Випуск від 6 грудня, у студії суперстарів Михайло Добкін у компанії з Дмитром Добродомовим, Юрієм Дерев'янком, Андрієм Бліновим, Ігорем Гужвою, Віталієм Диким та іншими провідними світочами свободи слова.

Так, відставні політики дуже часто продовжують бути зануреними в політичну ситуацію, дають їй оцінки та рецепти розв'язання — такою є світова практика. Проте, тут є одне дуже велике «але»: коли відставний політик оцінює поточну ситуацію, тим самим він за замовчуванням стверджує, ніби він сам за аналогічних ситуацій поводився бездоганно й розв'язував аналогічні проблеми, мов горіхи лускав. В іншому ж разі він мав би прямо казати про свої власні помилки, про ті проблеми, які йому не вдалося розв'язати. Оці ж телеекранні екси, що не шкодують слів, тавруючи корупцію — а за їхнього перебування на посадах корупції геть не було, правда? А чи вона була меншою? А чи просто про неї не так повідомляли ЗМІ, й меншою була не корупція, а суспільна нетерпимість до неї?

Леонід Кравчук. Це саме він свого часу втягнув Україну в СНД. Це саме він казав про «цивілізоване розлучення», яке як розпочалося наприкінці 1991 року, так і тривало понад 22 роки, аж поки не перетворилося на геть не цивілізоване, а винятково трагічне. То, за всіма правилами гарного тону, всі свої оцінки нинішньої ситуації Кравчук мав би починати з міркувань на тему: чи таким уже невідворотним був вступ України до СНД? Під час якого він ad hoc навіть знехтував незалежністю, бо, будучи тоді вже президентом незалежної держави, вів, мов із рівними, переговори й підписував основоположні політичні угоди з на той час іще главами республік СРСР Єльциним та Шушкевичем. Тим самим ad hoc поставивши й Україну у становище «республіки СРСР» уже після 1 грудня 1991 року. То чи не краще було би провести те розлучення миттєво, не розтягуючи на десятиліття, поки Росія була ще слабкою й розгубленою? Нинішні анексія Криму та війна на Донбасі — чи не є вони закономірними наслідками ситуації, закладеної ще Кравчуком?

Віктор Ющенко. Який був не так президентом, як проповідником. Який так і не навчився відрізняти політика, а тим паче державного лідера, від громадського діяча. Який дозволив Януковичу й Тимошенко поділити Україну на двох, організувавши фактичне двовладдя. Для якого особиста образа на Тимошенко виявилася важливішою за долю України. Який так і не второпав, що являє собою Янукович, і дозволив тому банально охмуряти себе — бо користувався якою завгодно інформацією, тільки не тією, якою були переповнені ЗМІ. Його як президента з'їли двоє хижаків? Так, з'їли, але в нього був потенційний союзник — суспільство, але Ющенко не закликав його у союзники й загрався у візантійські ігри, в яких апріорі не був сильним. Тепер він теж каже загальнотеоретичні речі — так само правильні, як і раніше, й так само геть абстрактні.

Володимир Литвин. Він запам'ятався хіба що тим, що «країні потрібен Литвин» - от потрібен, і все тут. І можливою причетністю до справи Гонгадзе. То тепер виявилося, що телебаченню він теж конче потрібен, і без нього — просто ніяк? А ще він запам'ятався тим, що завжди був на боці тих, хто сильніший — і геть усілякі там принципи та ідеї. То де гарантія, що він і зараз не прислужує тим, кого вважає за сильніших на даний момент? Іронія ж ситуації полягає в тому, що формально Литвин — ніякий не екс, він є чинним депутатом парламенту. Того самого, який від французького слова «парле» - «розмовляти, говорити». Але чи чули ви про його палкі виступи з трибуни ВР? Колишній спікер (!), колишній глава однієї з парламентських політичних сил (!!!) сидить у тому парламенті, мов сіренька мишка, й тільки на телеекрані згадує про свою колишню здатність зв'язно говорити. Хіба ж це не дивина?

Валерій Пустовойтенко. Боюся, навіть багатьом експертам доведеться лізти по довідкову літературу, щоби бодай щось про нього пригадати. Анатолій Кінах — точнісінько те саме. Як і про переважну більшість ексів, що нині зіркують у ток-шоу. Святослав Піскун. Тут краще просто промовчати.

Дуже дивно, що жодного разу до ефірів не було запрошено двох просто тобі суперекспертів — Януковича та Азарова. По-перше, без них вищезазначена компанія виглядає явно неповною, а по-друге, скільки ж супероб'єктивних оцінок діям влади могли б вони виставити й скільки суперкорисних порад могли б вони дати! І, звісно ж, Табачник — як би він підняв інтелектуальний рівень дискусій! А модерна техніка ж дозволяє брати участь у ток-шоу навіть із далекої відстані, хоч із Нової Зеландії!

То навіщо News One тягне й тягне на екрани відставної кози барабанщиків? Має ж для цього бути якась мета? Вона, ця мета, видається дуже прозорою — зважаючи на особливості цього каналу. І мета ця — занурити глядачів у відчуття ностальгії за минулим, солодкої ностальгії. Останніх років стало очевидним: на відміну від росіян, змусити українців ностальгувати чи то за СРСР, чи то за імперськими часами неможливо. Тож за відправну точку для плекання ностальгії було взято ближчі часи. Часи незалежності, але домайданні. Часи «тісної інтеграції» з Росією, часи «багатовекторності». Часи, коли Україна, будучи номінально незалежною, реально повсякчас озиралася на Москву, була її маріонетковою «республікою СНД», а її економіка обслуговувала російські нафтогазовий та військово-промисловий комплекси. Глядачів спонукають увірувати, якими ті часи були благословенними, як тоді все було добре, світло й радісно — а потім стався Майдан, усе зруйнував, і від тієї благословенності не лишилося геть нічого.

І щоби глядачі бачили: політики, що представляють геть різні політичні табори, геть різні ідеології, геть різні епохи розвитку незалежної України; колишні запеклі й непримиренні супротивники — всі вони тепер одностайні в засудженні післямайданної «хунти».

А чи, може, існує якась інша причина, з якої ток-шоу на каналі перетворилися на бенефіси ексів?