«Комунікаційний сталінізм»: феномен подій навколо Саакашвілі

«Комунікаційний сталінізм»: феномен подій навколо Саакашвілі

7 Грудня 2017
2690
7 Грудня 2017
11:00

«Комунікаційний сталінізм»: феномен подій навколо Саакашвілі

2690
Політики нової формації та політики старої формації. Влада і демократична опозиція. Всі вони виявилися братами-близнюками з комунікації із суспільством. Усі вони абсолютно однаково розглядають суспільство як плебс, як масовку чи то у драмі, чи то в комедії, яку ставлять вони самі — наймудріші з мудріших.
«Комунікаційний сталінізм»: феномен подій навколо Саакашвілі
«Комунікаційний сталінізм»: феномен подій навколо Саакашвілі

Події довкола Михеїла Саакашвілі набувають дедалі більш фантасмагоричного характеру. Завдяки хоча б тому, що ніхто не розуміє, що й навіщо відбувається.

У цих подіях, мов у дзеркалі, відбиваються комунікаційні вади наших політиків, причому всіх політиків — як влади, так і опозиції. Зокрема, на превеликий жаль і на превелике диво, це стосується й народних депутатів «нової формації» — вчорашніх фахових журналістів. Вади абсолютно однаковісінькі.

Отже, затримання Саакашвілі, обшук у його квартирі. Вже даремно, мабуть, казати мільйонного разу одне й те саме: будь-які акції проти опозиційних політиків, а тим паче проти політиків, чиїм політичним методом є провокування гостроконфліктних ситуацій, мусять мати ретельний інформаційний супровід. І не колись там постфактум, навздогін, а хоча би паралельно з діями органів влади. І такий інформаційний супровід, який давав би відповіді на всі наявні й гіпотетичні запитання, а не породжував би цілу низку нових запитань. Вичерпний, одне слово.

Візьмімо нинішню ситуацію. Нібито фінансування діяльності Саакашвілі Курченком. А чи влада не розуміла, що сама по собі ця версія в дуже багатьох викличе великі сумніви? І якщо вона є таки правдивою, треба докласти неабияких зусиль, щоб у неї повірили? Що й узагалі, а в даному разі особливо, потрібні виняткові ретельність, аргументованість і доказовість?

А  чи влада не розуміла, що дані про нібито фінансування Курченком Саакашвілі варто було б оприлюднити — чи бодай оприлюднити заяви про їхню наявність — до початку операції на Костьольній, а не у хвіст подіям? І навіть не за півгодини до початку? Однаково Саакашвілі в будь-якому разі нікуди не втік би й не сховався би — бо робить ставку на епатування громадськості, на виняткову публічність своїх дій. А чи влада не розуміла абеткової речі: якщо не переконати громадськість у тому, що є реальні й вагомі підстави підозрювати Саакашвілі у злочині, громадськість потлумачить будь-які акції проти нього як розправу над опонентами?

А чи влада не розуміла, що належним чином не обґрунтована версія про фінансування Саакашвілі хоч би ким то було викличе надто вже прозорі аналогії з тезами російської пропаганди про буцімто «проплаченість Майдану»? Не розуміла, що палкі й фанатичні прихильники грузинського екс-президента вже точно діють не за гроші, й це очевидно з першого ж погляду?

І, до речі, немає куди подітися від враження: правоохоронні органи допомагали Саакашвілі виступити в ролі героя й супермена. Допомагали йому створити вигідну для нього телевізійну картинку. Бо були кілька моментів, коли згадані органи мали би просто чекати, нічого не роблячи — чекати, поки пристрасті вщухнуть, а пузир здується. Бо нікуди б він не подівся — ані з даху, ані з вулиці, ані з майдану перед Верховною Радою, де він, перебуваючи в розшуку, спокійнісінько собі опинився.

Немає куди подітися від враження: відбувається чортзна-що. Відбувається якась залаштункова гра, зміст якої разюче відрізняється від того, що ми бачимо й читаємо — от тільки авторів сценарію, режисерів та акторів цієї гри ми не знаємо. І — головне — не знаємо, яку розв’язку той сценарій передбачає. Бо в будь-якій іншій площині дедалі важче знайти відповідь на чи не головне запитання: навіщо влада так старанно підігрує Саакашвілі, навіщо наполегливо надуває його рейтинги, причому не просто на шкоду сама собі — на непоправну шкоду сама собі? Адже навіть якщо ця розкрутка робиться заради розмиття рейтингу «головного кошмару» будь-якої влади в Україні ось уже десь років десять поспіль — Юлії Тимошенко, то в цьому разі, на противагу позитивного піару Вадима Рабиновича, Олега Ляшка та інших, запекла та невмотивована нічим боротьба із Саакашвілі працює й проти самої влади, самого Порошенка. І нагадує анекдотичну залаштункову операцію «спадкоємець престолу»? Пригадується хіба що формулювання з популярної телепрограми «Весёлые ребята» ще кінця 1970-х років: «Я затрудняюсь это сформулировать, но очень красиво».

Утім, комунікаційний аутизм влади відомий давно, він не є аніяким відкриттям. І, знову ж таки, влада має це чудово усвідомлювати: коли суспільство не розуміє її дій та намірів — причому не якоїсь там «владної вертикалі», а влади, що претендує на репутацію демократичної, в нього, суспільства, виникають дедалі сильніші підозри, які на певному етапі переростають в упевненість. Упевненість у нешляхетному характері дій та намірів влади — й доказів суспільство вже не потребує, відсутність комунікації влади з ним сама по собі править за необхідний і достатній доказ. І для влади це може призвести до дуже некомфортних наслідків.

А тепер візьмімо іншу сторону нашого чи то конфлікту, чи то водевільчику. Лідер фракції БПП у Верховній Раді Артур Герасимов оголосив про можливість виключення з фракції її членів, які перешкоджали затриманню Саакашвілі. Зауважмо: не протестували, а саме перешкоджали, що є далеко не одним і тим самим. І перешкоджали не парламентсько-політичними методами, а фізично. Іншими словами, перешкоджали правоохоронним органам виконувати їхні службові обов’язки.

Такі речі, у принципі, є можливими й виправданими — в разі, якщо правоохоронні органи діють незаконно. Але політики, які до цього вдаються, мають зробити одне-єдине — поінформувати суспільство, з якої причини вони вдалися саме до такого кроку й чому. Детально й переконливо поінформувати. Іншими словами, довести, що вони не чинили свавілля, а діяли у стані крайньої необхідності — тобто діями, що зовні мають ознаки правопорушення, прагнули відвернути або припинити ще більше правопорушення, в даному разі з боку правоохоронців, і не мали іншого способу це зробити. Зокрема, вони мусили аргументовано довести суспільству, що всі звинувачення на адресу Саакашвілі є сфальсифікованими. Що нічого протиправного він насправді в даному разі не робив. Що це є суто політичним переслідуванням, репресіями — й не з тієї причини, що намагаються затримати саме Саакашвілі, а з тієї, що його намагаються затримати за сфабрикованими звинуваченнями.

Але й тут із комунікацією вийшло глухо, мов у танку, цілком за принципом: «Баринові не личить пояснювати холопам свої дії». Аудиторію не намагалися переконати у своїй правоті, її спонукали просто увірувати. Але ж серед згаданих Герасимовим народних депутатів було кілька ще зовсім нещодавніх журналістів, і журналістів талановитих — тобто людей, у яких проблем із комунікацією не має бути за визначенням!

А далі — ще фантасмагоричніше. Серед згаданих Герасимовим депутатів був і Мустафа Найєм. Не траплялися поширені ним коментари, у яких він би спростовував слова Герасимова про свою участь — принаймні, не через соцмережі (адже він сам не менш як півтора місяці тому, виступаючи на лекції «Діалоги про майбутнє», організованій журналом «Новое время», заявив: соцмережі — це інформація «для своїх», до опонентів вона просто не потрапляє), а через ЗМІ. Але того самого дня він опублікував в «НВ» колонку, в якій прямим текстом заявив: він не знає, чи справедливими є висунуті до Саакашвілі звинувачення, і йому «не хочеться гадати». То що ж виходить? Як це зрозуміти? «Наших б’ють» — ото й був єдиний аргумент? А хто правий, хто винний — не має значення?

Ще прикріше те, що ці депутати-екс-журналісти мають репутацію політиків нової формації. Репутацію політичного майбутнього України з новим політичним обличчям — і з новим комунікаційним обличчям. І що ж тепер виходить? Політики нової формації не вважають за потрібне пояснювати суспільству свої дії — точнісінько так само, як і «стара» влада. Політики нової формації бінаризують світ: є апріорі поганий Порошенко, й є апріорі добрий Саакашвілі, хоч би що він учинив. Є чорне й біле, є абсолютне добро («ми») й абсолютне зло («вони»), й розподіляти ці ролі можна довільно, як захочеться. Політики нової формації тим самим показують: «добрі» та «наші» політики — вищі за закон і право, вони можуть діяти, як їм заманеться. Політики нової формації, відповідно, переконують суспільство: політичну боротьбу можна вести в будь-який спосіб і будь-якими засобами, хто сильніший — той і правий. Так само вони переконують суспільство: будь-які вчинки політиків треба оцінювати ad hominem — залежно не від того, що зроблено, а від того, хто це зробив. Quod licet Saakashvili, non licet Poroshenko — так, панове нової формації? І захищати або таврувати політиків треба не за конкретні їхні дії, а теж ad hominem.

Політики нової формації, вони ж нещодавні журналісти, відверто творять собі й суспільству кумирів. Вождів. Генеральних секретарів. Тих, хто апріорі є вищим і за закон, і за право, й за суспільство, і за будь-які підозри. А це — що завгодно, тільки не просування до демократії. Це очікування на взірцеву «тверду руку» й переконування суспільства в її необхідності. Але даруйте: в чому тоді новість цієї формації, якщо вона вже встигла захворіти на всі комунікаційні (й добре, коли не світоглядні) вади ще кучмівського, а насправді совкового розливу?

І от же в чому річ. Гаразд, погодьмося: Михеїл Саакашвілі — демократ із демократів, чия репутація змушує політиків нової формації, вчорашніх журналістів апріорі відкидати всі висунуті проти нього звинувачення і стояти за нього горою. От тільки коли Саакашвілі з’являється на телеекранах особисто, цей образ істотно псується. І через досить незграбне уникання відповідей на некомпліментарні запитання. І через неодноразові образливі висловлювання на адресу журналістів. Образливі висловлювання, до речі, які містять бездоказові, голослівні, а подеколи просто вигадані експромтом звинувачення. А коли так, то чому й із якої причини я мушу вірити, що й решта звинувачень у виконанні Саакашвілі на будь-чию адресу не є таким самим експромтом?

Картина вочевидь роздвоюється, й роздвоюється дуже сильно: депутати-екс-журналісти фактично глорифікують людину, чий власний телевізійний образ є, щонайменше, дуже неоднозначним. Так, саме глорифікують — адже апріорна, автоматична підтримка за будь-яких обставин і з будь-якого приводу є нічим іншим, як глорифікацією.

І тут дуже доречно пригадалися кадри майже двомісячної давнини — коли під Верховною Радою вирували протести. Тоді двоє народних депутатів — теж нещодавніх журналістів і також із репутацією представників нової політичної формації, незалежно одне від одного назвали у своїх синхронах усіх, хто публікує критичні відгуки про акцію або навіть окремі її прояви, «порохоботами». Що містило в собі пряму образу — адже слово «бот» означає «дискусійний шулер», «дискусійний шахрай».

То що це було? «Хто не з нами — той порохобот»? «Хто має іншу точку зору — той негідник»?. Що це було, як не комунікаційний сталінізм? Презирство до іншої точки зору, приниження тих, хто має іншу точку зору, бодай зовсім трошечки іншу, — хіба ж це було не воно? Нагадаю: це казали нещодавні журналісти, й відомі журналісти!

І от що виходить у підсумку. Політики нової формації та політики старої формації. Влада і демократична опозиція. Всі вони виявилися братами-близнюками з комунікації з суспільством. Точніше, з некомунікабельності. Усі вони, як виявилося, абсолютно однаково розглядають суспільство як плебс, як масовку чи то у драмі, чи то в комедії, яку ставлять вони самі — наймудріші з мудріших. Усі вони, як виглядає, цілковито однаковою мірою відчувають свою належність до найвищого стану, найвищої касти — вищої й за суспільство, й за закони, й за етику, й за логіку.

Прикро, панове. Дуже-дуже прикро. Незбагненно прикро.

Фото: euroasianews

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2690
Читайте також
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Володимир
2291 дн. тому
А ви гіршої фотографії Саакашвілі не знайшли?
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду