ПРОЕКТИ
Вільний журналіст
12:00
Середа, 27 Вересня 2017

Вирок Семені й російське питання

Проти вироку Семені варто боротися. Пройти судові інстанції РФ і звертатися до Європейського суду з прав людини.
Вирок Семені й російське питання
Вирок Семені й російське питання

Вирок гібридного російсько-кримського суду нашому колезі Миколі Семені свідчить про провал тих заходів, яких вживало українське й міжнародне правозахисне середовище на його підтримку. З іншого боку, є підстави для певного заспокоєння нашого сумління, адже, на відміну від переважної більшості політв’язнів, він отримав не реальний, а умовний термін.

Я, правду сказати, мав песимістичні передчуття й був переконаний, що Семену таки відправлять за ґрати, бо досі російська «феміда» майже в усіх політично мотивованих справах не демонструвала м’якосердя. Я щасливий, що помилився. Йому дали лише два з половиною роки умовно з випробувальним терміном у три роки й заборонили займатися публічною діяльністю.

Тим не менше, кожній неупередженій людині зрозуміло, що цей вирок політично мотивований. Він просуває Росію ще на один крок до СРСР, за часів якого можна було сісти лише за сам факт написання статті, котра «розходилися з генеральною лінією партії». Як відомо, Семена був покараний за свої статті у проекті «Радіо Свобода» «Крим Реалії». 

Нагадаю, що одразу після анексії Криму російська Державна Дума ухвалила спершу одну, а потім другу поправку до Кримінального кодексу РФ, яка запровадила до п’яти років в’язниці за публічні заклики з використанням ЗМІ до порушення територіальної цілісності Росії —  згідно зі статтею 280.1. Навіть російські експерти назвали ці поправки «кримськими», оскільки було зрозуміло, що вони спрямовані проти тих, хто ставитиме під сумнів законність анексії Криму.

Читайте також

Цієї весни я був у литовському Сеймі на конференції, присвяченій долі кримських татар. Видатний литовський політик Вітаутас Ландсбергіс, виступаючи там, сказав, що не треба дискутувати про правомірність рішень кримських судів, оскільки таким чином вони легітимізуватимуться. Анексія Криму відбулася з порушенням міжнародного права, відповідно, всі суди на території півострова, які б рішення вони не ухвалювали, є нелегітимними. Отож, Росія в принципі діє в позаправовому полі, порушивши ключові засади міжнародної політики. Тому правові аргументи в розмові з нею не мають сенсу й не дадуть результатів.

Надія лише на політичні заходи: надання справі публічності, вимоги звільнити політв’язня, запровадження санкції за порушення прав журналістів. Власне, з самого початку репресій проти Семени правозахисна спільнота винесла його випадок на міжнародний рівень. Його ім’я звучало на заходах ОБСЄ, ООН, Міжнародної федерації журналістів. Його переслідувачі були внесені в чорні списки гнобителів свободи слова в Криму, який склав Центр інформації про права людини.

Можливо, саме ці заходи пригальмували спритність російської «феміди» й вона не наважилася дати йому реальний термін. Таку версію, принаймні, не можна відкидати.

Хай там як, а проти вироку Семені варто боротися. Пройти судові інстанції РФ і звертатися до Європейського суду з прав людини. А громадським організаціям — підтримувати інтерес до цієї справи на міжнародному рівні, вимагати, щоб його відпустили до Києва на лікування, адже в нього проблеми зі здоров’ям. Можливо, вимагати, щоб його включили у список до обміну.

Дехто з колег в усних розмовах зі мною висловлювався, що, мовляв, співпраця українських медійних організацій із Союзом журналістів Росії могла би стати корисною і росіяни могли би якось допомогти в цій ситуації. На жаль, на це сподіватися не варто. Росіяни висловлювалися проти утримання в полоні журналістів на території самопроголошених республік. І це було нам на користь. Але Крим для них — табу. Вони вважають його територією Росії й не визнають репресій проти Семени. Голова так званого кримського відділення Союзу журналістів Росії Андрей Трофимов на конференціях ОБСЄ заявляє, що в Криму немає ніяких репресій і спостерігається нечуваний розквіт свободи слова.

Додам іще. Коли звучать заклики солідарності із сайтом «Страна.ua», то прихильникам таких ідей варто завести в пошук сайту ім’я Семени, щоб переконатися, що ніякої солідарності з репресованим у Криму українським журналістом це видання не висловлювало. Не писало про цю історію взагалі. Це не значить, що проти цього сайту правомірне сваволя. Але не варто робити вигляд, що це звичайна українська журналістика. Треба називати речі своїми іменами: це звичайна промосковська пропаганда.

Фото: censor.net

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
445
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop