ПРОЕКТИ
10:15
Субота, 5 Серпня 2017

Що українцям варто знати про «Великий терор» і чому українським ЗМІ нецікава тема репресій

Журналістка Вікторія Івлєва вважає, що краще би ЗМІ писали про «Великий терор» в Україні, ніж передруковували з російських видань сумнівні «сенсації»
Що українцям варто знати про «Великий терор» і чому українським ЗМІ нецікава тема репресій
Що українцям варто знати про «Великий терор» і чому українським ЗМІ нецікава тема репресій

Цими днями, 30 липня — 5 серпня, виповнюється 80 років від початку в СРСР так званого Великого терору 19371938 років, який мав на меті, зокрема в Україні, знищення вцілілих під час колективізації й Голодомору селянства, інтелігенції, духовенства, національних меншин, представників національно-патріотичного руху.

Сьогодні — день пам’яті про жертв «Великого терору»

У березні цього року Президент Петро Порошенко видав указ «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937–1938 років». Головною метою документа є гідне вшанування пам’яті жертв «Великого терору» — масових політичних репресій, донесення до українського суспільства та світової спільноти об’єктивної інформації про злочини, вчинені у XX столітті комуністичним тоталітарним режимом на території України.

Сьогодні, 5 серпня, в Україні відзначається День пам’яті з нагоди 80-х роковин початку масових репресій згідно з постановою № 1807 Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення звернула увагу керівників телерадіоорганізацій на необхідність внесення 5 серпня змін до сіток мовлення і керуватися Правилами ведення мовлення на теле- і радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам’яті.

«Період “Великого терору” (19371938 років) був відзначений значним сплеском масових репресій, які згодом переросли в СРСР у постійну політичну практику пошуку “шкідників” і знищення інакодумців», — наголошує Нацрада.

Регулятор зазначає, що нині відкрито багато нових джерел, зокрема й архіви колишніх радянських спецслужб, які «дозволяють осмислити й викрити людиноненависницьку теорію й практику побудови комуністичного суспільства, яку впроваджувала в життя тодішня політична еліта».

«Велика роль у збереженні пам’яті про ці, не такі в же й далекі в історичному вимірі часи, належить ЗМІ, які у своїх тематичних передачах та інформаційних повідомленнях розповідають про українські реалії й людські долі тієї жорстокої епохи Великого терору», — йдеться в повідомленні Нацради.

«Великий терор» розпочався влітку 1937 року за безпосередньою вказівкою Йосипа Сталіна. Нарком Єжов, який був виконавцем злочинних наказів тодішнього партійного керівництва СРСР, був засуджений і страчений у 1940 році.

«Великий терор» отримав назву за книжкою Роберта Конквеста The Great Terror: Stalin's Purge of the Thirties (1968; «Великий терор: сталінські чистки 30-х років»), за кордоном також поширений термін «Велика чистка» (The Great Purge).

Український інститут національної пам'яті (УІНП), що опублікував на своєму сайті інформаційні матеріали, якими можуть скористатися ЗМІ, називає «Великий терор» масштабною кампанією масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР та особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. «Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація», — зазначає УІНП.

У травні Президент України Петро Порошенко вшанував пам'ять жертв сталінських репресій, відвідавши територію Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Варто було б очікувати від глави Української держави певних політичних заяв щодо неприпустимості масового беззаконня і майбутнього суду над ініціаторами й виконавцями злочинних наказів колишнього радянського партійного керівництва, які призвели до фізичного знищення сотень тисяч громадян України.

Чому українські ЗМІ проігнорували роковини «Великого терору»?

Роковинам початку «Великого терору» була присвячена акція у Facebook «Помним Большой террор 1937–2017». При цьому головна редактора газети «День» Лариса Івшина зауважила: «Наші медіа про це не говорять...Якась нещира і формальна "декомунізація"...».

Є певна проблема в датах — в Росії більшість публікацій вийшли наприкінці липня, до роковин виходу сумнозвісного наказу народного комісара внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова, хоча фізично репресії стартували пізніше — 5 серпня 1937 року.

«UA:Перший» вніс до своєї програми 5 серпня низку документальних фільм про репресованих українців, але вони стосуються не тільки періоду «Великого терору». В програмах каналів «1+1», «Україна», СТБ, «Інтер», Нового каналу 5 серпня не значиться жодних спеціальних програм чи фільмів до роковин політичних репресій.

У телепрограмі каналу ICTV позначено, що 5 серпня о 12.00 відбудеться «Хвилина мовчання» — «80 років з дня початку “Великого терору” в Україні».

На «Історичній правді» станом на ранок 5 серпня про роковини «Великого терору» не було згадки у стрічці новин чи статтях. Декілька публікацій вийшли напередодні на сайтах «Радіо Свобода», газети «День».

Можливо, ще якісь статті в українських ЗМІ будуть опубліковані саме 5 серпня, а якісь матеріали готуються до 80-річчя розстрілів української еліти в Сандармосі восени 1937-го. Але вже ясно, що роковини «Великого терору» не опинилися в центрі уваги українських ЗМІ й нашого суспільства.

В Україні відомі кілька місць масових розстрілів репресованих, не всі вони стали меморіалами як «Биківнянські могили»

Більше публікацій із теми вийшло в українських ЗМІ у 2012 році, до 75-х роковин «Великого терору». Можливо, тоді це був певний протест проти проросійської політики Януковича і гламуризації всього радянського, як починала панувати на ТБ. Нині, п’ять років потому, в умовах війни, актуальність матеріалів про репресії 37-го здається меншою — особливо з огляду на те, що декомунізація в Україні начебто поставила крапку в цьому питанні. Впливає, можливо, й певна тенденція пов’язувати події радянщини виключно з Росією: якщо геть від Москви, то й геть від спільного минулого. Крім того, з часів Перебудови зберігається міф, що «Великий терор» був пов’язаний насамперед зі знищенням «ленінської гвардії», зі зміною партійної еліти в СРСР, із «чисткою» партійних рядів, і таке уявлення виводить тему в царину забуття.

Найгіршим може бути те, що журналісти ігноруватимуть відкритий сьогодні в Україні доступ до архівів, які дозволять дослідити й надати суспільству більше інформації про жертв, катів і наслідки «Великого терору». Всі рекомендації щодо роботи з архівними документами надає Український інститут національної пам’яті.

У Росії ЗМІ пишуть про «время палачей»

Провідні російські електронні ЗМІ не оминули 80-ті роковини «Великого терору». Наприклад, на сайті Russia Today вийшла публікація «Большой террор: 80 лет постановлению "Об антисоветских элементах"», у якій наводяться як факти репресій, так і ставиться питання «Винний не Сталін?» і подається точка зору історика Юрія Жукова, що Йосип Сталін начебто планував «демократичні реформи» (!) в СРСР, але йому заважали «старі партійці» і він змушений був звернутися до репресій. Видання Life.ru опублікувало статтю під дивною назвою «Большой террор. Как пытали и расстреливали в тридцать седьмом».

Карту таборів ГУЛАГу в СРСР було опубліковано, хай як це вражає, не в українських ЗМІ, а на сайті Russia Today.

Російське видання РБК у своєму матеріалі «Время палачей: 80 лет назад Сталин запустил кампанию "большого террора"» пов’язує масові розстріли й ув’язнення в ГУЛАГу не тільки з репресіями проти партійної радянської верхівки, але й зі знищенням заможного селянства.

Різко критично на адресу керівництва РФ висловився «Московский комсомолец» у статті «Террор большой, но тихий: Россия "забыла" про тридцать седьмой год»: «Ни президент, ни премьер, ни парламентарии не произнесли ни слова по поводу того, что произошло с нашей нацией 80 лет назад. Не помянули. Не подошли к Соловецкому камню. Не съездили на Бутовский полигон. Не сказали вслух: это было. Да, никому не хочется вспоминать, не хочется верить, потому что такое людоедское прошлое нас не красит. Но ничего не поделаешь, это было, и это было неправильно, и мы будем повторять, что это было неправильно, до тех пор, пока каждому россиянину от мала до велика не втемяшится накрепко в голову: а) это было, б) это было неправильно, в) это путь, которым нельзя идти никогда».

Хроніка «Великого терору»

2 липня 1937 року Сталін підписав постанову ЦК ВКП (б) «Про антирадянські елементи». 30 липня народний комісар внутрішніх справ Микола Єжов видав оперативний наказ НКВС СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів», затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Згідно з цим наказом партійне керівництво усіх республік і областей СРСР повинно було почати з 5 серпня розпочати репресії і закінчити їх за чотири місяці.

Ще раніше, 10 липня 1937 року, Політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу — обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу «трійки» зазвичай входили начальник обласного НКВС (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б). Рішення «трійки» оскарженню не підлягало. Існування «трійок» та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило радянському законодавству, в тому числі Конституції 1936 року.

Наказом Єжова № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за першою категорією означали «розстріл», за другою категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (810 років).

Історики пишуть про «ентузіазм», який охопив радянське суспільство в пошуках «ворогів народу». Партійний пленум зустрічав оплесками виступи про збільшення числа громадян, яких буде розстріляно. Під репресії потрапляли також сім’ї «ворогів народу», включаючи неповнолітніх дітей.

Якщо первинний ліміт для УРСР за першою категорією становив 26 тис. 150 осіб, то в січні 1938 року його було збільшено до 83 тис. 122 осіб, повідомляє УІНП. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський. Як писав у своїй статті дослідник Левко Хмельковський, перший секретар Дніпропетровського обласного комітету партії Натан Марголін повідомляв, що число призначених до першої категорії (на розстріл) збільшилося в десять разів — 2500 осіб проти 234 осіб у першому списку.

«Великий терор» як почали, так і згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності.

Ім’я одного з катів «Великого терору» відоме – це капітан НКВС Михайло Матвеєв, який керував розстрілами 1111 осіб в урочищі Сандармох восени 1937 року. Особисто розстрілював по 150 людей на день. У Сандармосі загинула більшість тих, кого потім назвали в Україні «Розстріляним Відродженням», — Лесь Курбас, Григорій Епік, Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Марко Вороний…

Джерела наводять різні дані про кількість жертв «Великого терору». Складність обліку полягає в тому, що якісь репресовані помирали під час катування, етапування до таборів або вже в ГУЛАГу. За даними КДБ СРСР, в 19371938 роках було заарештовано 1 млн 372 тис. 329 осіб, із яких 681 тис. 692 були розстріляні. В 19371938 роках у таборах померло 115 тис. 922 ув'язнених.

За період «Великого терору» на території УРСР, за даними УІНП, було засуджено 198 тис. 918 осіб, із яких близько двох третин — до розстрілу.

Про два аспекти «Великого терору» ЗМІ мало повідомляють. Перший — у тому, що більшу частину репресованих становила не партійна еліта, а так звані куркулі, в тому числі колишні, які вижили після «розкуркулення». Терміни дії «куркульської операції» кілька разів продовжувалися, а ліміти переглядалися. 31 січня 1938 року постановою Політбюро для 22 регіонів були виділені додаткові ліміти в 57 тис. 200 осіб, зокрема за «першою категорією» (розстріл) — 48 тис., при цьому 17 лютого Політбюро затвердило додатковий ліміт для України в 30 тис. осіб усіх категорій.

Інша з маловідомих сторінок «Великого терору» — репресії проти національних меншин. НКВС провів серію масових операцій: «німецьку операцію» (25 липня 1937 року), «польську» (11 серпня 1937 року), «румунську», «латиську», «грецьку», «іранську», «харбінську», «афганську», «проти болгар і македонців». 14 липня 2009 року Сейм Польщі прийняв рішення вшанувати пам'ять 150 тисяч поляків, замордованих НКВС у 1937–1939 роках, та висловив вдячність російським та українським істориками, що підтримують пам'ять про вчинені НКВС злочини проти безвинних поляків.

Спадок «Великого терору»

Наше суспільство, незважаючи на декомунізацію, й досі не знає, як подолати спадок радянських політичних репресій: силовики — привілейована каста в країні, де більшість населення має вкрай низький рівень доходів (напередодні «Великого терору» співробітникам НКВС підвищили зарплатню в чотири рази, їм надавалося найкраще житло та інші привілеї); дозвіл на катування; безкарність злочинів, якщо вони скоєні за наказом начальства; визнання провини під тортурами та інші.

У 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б)». Заарештований під час «Великого терору» був позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Начальник відділу УГБ НКВС БРСР Сотников писав у своєму поясненні: «Приблизно з вересня місяця 1937 року всіх арештованих на допитах били… Серед слідчих ішло змагання, хто більше "розколе". Побиття арештованих, катування, що доходили до садизму, стали основними методами допиту. Уважалося ганебним, якщо в слідчого немає жодного визнання в день. У наркоматі був суцільний стогін і лемент, який можна було чути за квартал…».

У здійсненні сталінських репресій брали участь тисячі співробітників НКВС. Їхні нащадки воліють забути про ці злочини.

В 19381940 роках в СРСР відбувалися арешти й фізична ліквідація багатьох безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору». Ізраїль Леплевський, який тричі звертався до НКВС СРСР із проханням про додаткові ліміти на репресії в Україні, був засуджений і розстріляний у липні 1938 року. Самого наркома Миколу Єжова, який видав наказ про початок репресій, було звільнено з посади 9 грудня 1938 року, після арешту й суду його було розстріляно 4 лютого 1940 року. Водночас багато арештованих здійснювачів «Великого терору» із лав НКВС вийшли на волю після нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз і стали співробітниками СМЕРШу. Кати й жертви, які опинилися на окупованих територіях, отримали можливість іще раз зустрітися «око до ока».

Відкритим залишається питання про особисту відповідальність тих, хто здійснював допити, катування й розстріли під час масових репресій — чи повинно суспільство знати їхні прізвища?

Восени 2016 року Міжнародне правозахисне товариство «Меморіал» опублікувало базу даних майже 40 тисяч співробітників НКВС епохи «Великого терору» — був відкритий відкритий доступ до довідника Андрія Жукова «Кадровий склад органів державної безпеки СРСР. 19351939». Головним джерелом інформації для довідника стали накази НКВС СРСР щодо особового складу.

На черзі — публікація в Україні прізвищ співробітників НКВС. Дослідник Великого терору Левко Хмельковський повідомив черкаському виданню «Нова Доба», що видавництво «Смолоскип» у Києві готує довідник про кадровий склад НКВС під час Великого терору в 19351941 роках. «Детектору медіа» у видавництві «Смолоскип» підтвердили, що видання з прізвищами колишніх співробітників НКВС справді готується до друку, але поки не змогли назвати точної дати його виходу.

«Я був причетний до підготування цього довідника і тому зацікавився, а хто ж в Ростові-на Дону арештував і розстріляв Олімпія, брата мого діда, 16 вересня 1938 року. Пізніше його вдова Анастасія отримала свідоцтво про те, що він помер у неволі через хворобу серця 23 жовтня 1942 року. НКВС усім видавало такі фальшиві свідоцтва, щоб приховати обсяг Великого терору», — зазначив Левко Хмельковський.

За його словами, поява в Україні довідника про кадри НКВС надасть «можливість не тільки дізнатися про життєписи тих службовців, а й виявити, чим вони у НКВС займалися». «Про це можна прочитати у судових справах, що зберігаються в архівах НКВС-КГБ. Я читав ці справи в Черкаському обласному архіві (фонд Р-5625), коли готував книжку "1937" про репресії комуністичної доби, видану у Львові 2001 року», — написав дослідник.

Він стверджує, що раніше в Україні, навіть за умови доступу до архівів, прізвища співробітників НКВС не можна було публікувати.

«Коли мені надали можливість читати ці архівні справи, то взяли письмову обіцянку, що я не виписуватиму прізвища службовців НКВС. При залишенні архіву мали перевіряти, чи я дотримався цього правила. Усе ж я виписав до зошита ряд прізвищ і тепер маю нагоду познайомитися з біографіями цих осіб», — підкреслив Левко Хмельковський.

Вікторія Івлєва: поява Сталіна-2 в Україні неможлива

Про радянський спадок «Великого терору» ми говорили з російською журналісткою, фотографинею, волонтеркою Вікторією Івлєвою. Вона — одна з небагатьох російських журналісток, які відкрито підтримують Україну. Влітку 2014 року Вікторія Івлєва зайнялася волонтерством і разом із харківськими активістами вивозила з окупованої території людей, постачала медикаменти і продукти. Нещодавно вона звернулася до своєї української подруги, матері загиблого українського вояка зі словами каяття.

Вікторія Івлєва впенена, що суд над ініціаторами та виконавцями сталінських репресій відбудеться рано чи пізно.

— Вікторіє, як ви думаєте, чому для українських ЗМІ тема «Великого терору» виявилася неактуальною?

Мне сложно сказать про то, что актуально для Украины, я же не живу здесь. Я думаю, что Виктор Андреевич Ющенко сделал так, что Сталин в Украине больше невозможен. Здесь много чего возможно, а вот Сталин невозможен. Я думаю, что это заслуга Ющенко, который вбил в каждую голову гражданина Украины Голодомор. Поэтому я думаю, что призрак Сталина здесь не так опасен, как в России. Кроме того, поскольку страна более свободная и менее авторитарная, это тем более невозможно. Да здесь вообще не слышу, чтобы здесь кто-нибудь говорил: «Сталина на вас нет!». Даже на территориях, не контролируемых Украиной, никто с портретами Сталина не ходит, это никому в голову не приходит… Что касается освещения украинскими СМИ того, что происходит в РФ, мне кажется, что если бы вообще забыли о существовании России, то это им пошло бы только на пользу. Не забывая, конечно, о военных действиях… Потому что меня иногда поражает, какие глупости и какие дурацкие новости из России, с моей точки зрения, совершенно ненужные, вдруг попадают в украинскую прессу. В городе том-то сделали то-то — да какая разница? Или какая-то певица появилась, одетая в то-то. Кому это нужно?.. Лучше писать про «Большой террор», чем про второразрядных певичек, о которых завтра все забудут. Это исторические события, которые напрямую касались Украины, не только Москвы или Ленинграда, репрессии же были и здесь.

Вам не здається, що, вивчаючи документи 193040-х років, можна знайти якісь цитати сьогоднішнього дня? Скажімо, війна СРСР із Фінляндією — якісь проекції на ці події робляться із сьогоднішнього дня. Є теорія, що Сталін провів репресії, готуючись до «Великої війни» й перерозподілу сфер впливу у світі…

— Здесь хорошо бы помнить, что Финляндия после того, як проиграла войну и Советский Союз отхряпал у нее намного больше территорий, чем неконтролируемые куски Донецкой и Луганской областей, вывезла с этих территорий всех своих граждан. Потому что для Финляндии было важно сбережение людей, а не сохранение территорий. Финнов мало на земле. И в этой связи хорошо бы не забывать уроки этой войны… Потом, когда финны стали союзниками Гитлера, в чем война с СССР сыграла огромную роль, и Карельский перешеек был занят нацистами, то финны, которые ушли в 1940 году, вернулись на эти территории. И потом, в 1944 году, когда уже было наступление Советской Армии, Финляндия опять забрала всех своих граждан. Поэтому финнов почти не было в ГУЛАГе. Так что у финнов есть чему поучиться. Но понятно, что про это не хотят вспоминать… И есть еще такое понятие как историческая перспектива. И мы видим, кто победил в исторической перспективе — финны или Советский Союз, кто к кому ездит в магазины и отдыхать.

Нині можна провести паралелі з репресіями 1937 року і якимись російськими реаліями?

Ну, конечно, нет! Те репрессии, которые идут сейчас, это фарс по сравнению с тем, что было. Это невозможно сравнивать. Сейчас это какие-то мелкие, точечные удары. С улучшением качества жизни люди все меньше готовы поступиться чем-то, потому что 5070 лет назад у людей ничего не было, им не было чего терять. Ты жил в коммунальной квартире, была у тебя одна пара парусиновых туфель, и все. И не было телевизора. Сейчас людям есть что терять… Хотя тогда тоже кто-то показывал высокие проявления человеческого духа, кто-то — низкие. Нет, по сравнению с тем, что было развернуто в те годы, и тем, что сейчас, это больше фарс. Хотя, конечно, если это касается какого-то конкретного человека, то это совсем не фарс, это сломанная судьба, жизнь, отнятое здоровье… Но все-таки это — не отъем жизни без суда и следствия.

Чи варто ставити питання про перепоховання в Україні українських громадян, зокрема діячів культури, які були розстріляні в Сандармосі в 1937 році? Чи варто Україні як державі домагатися цього від Росії?

Я думаю, что каждая история репрессированного — это частная история, и это дело исключительно его семьи и его родственников. Это не дело государства, это не государственная могила. Это не безвестное захоронение, это могила конкретных людей. Если родственники считают, что нужно вынуть из земли прах и перенести к себе, что он хотел бы этого… Я вообще не имею права об этом говорить. Это частное дело каждой семьи, а не государства. Мне вообще не нравится, когда государство вмешивается в дела смерти, устраивает какие-то большие мемориалы, хоронит людей, которые погибли, вместе. Каждой семье этот человек нужен больше.

Чи потрібен якийсь суд над радянським комунізмом, подібний до Нюрнберзького? Щоб усі ці факти були досліджені, оприлюднені й винуватці терору були засуджені як злочинці хоча би після смерті. І коли він може відбутися?

Суд нужен, без сомнения, был же суд над нацизмом. Рано или поздно такой суд состоится… Когда-то нам казалось, что Советский Союз не способен рухнуть, что это будет веками; оказалось, что все происходит очень быстро. Теперь-то мы понимаем, что он рухнул не до конца, это был только первый этап гибели империи, но тем не менее. Не важно, когда именно суд состоится — через год или через сто лет. Важно знать, что он будет, верить в это и тихо-тихо собирать материалы. Рано или поздно это все пригодится. В этом я абсолютно уверена.

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
9758
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop