ПРОЕКТИ
15:05
Вівторок, 18 Липня 2017

Толерантність vs ненависть. Підсумки аналізу українських онлайн-видань на наявність мови ворожнечі

Інтернет-видання «Українська правда», «Корреспондент», «Новое время», «Цензор.нет» і LB.ua протягом жовтня 2016 – червня 2017 року неодноразово вдавалися до використання мови ворожнечі.
Толерантність vs ненависть. Підсумки аналізу українських онлайн-видань на наявність мови ворожнечі
Толерантність vs ненависть. Підсумки аналізу українських онлайн-видань на наявність мови ворожнечі

За результатами моніторингу в рамках проекту щодо подолання агресії, ксенофобії й мови ворожнечі в ЗМІ та соціальних мережах зроблено два основні висновки. По-перше, об’єктом, на який спрямована мова ненависті, стають конкретні групи осіб: жителі Росії; жителі тимчасово окупованих територій України (Луганська й Донецька області, Автономна Республіка Крим); етнічні групи; вимушені переселенці; мігранти без офіційних документів; люди з особливими потребами; нарко- або алкозалежні особи; люди певних професій, до яких суспільство ставиться неоднозначно, та інші особи. По-друге, в українському медійному світі існують очевидні емоційно вразливі теми, пишучи про які журналісти привертають увагу аудиторії та водночас переходять етичну межу.

Чи не найскладніша та найбільш дискусійна тема – російсько-українські відносини, які загострилися та стали об’єктом пильної уваги журналістів через гібридну війну на Сході країни й анексію Криму. Тут виявлено кілька моментів.

По-перше, створення медійниками образу «запеклого ворога України» – усього російського народу. Це доводять виявлені в ЗМІ факти:

Для називання росіян журналісти вдаються до жаргонізмів, згрубілої лексики, вульгаризмів, у поодиноких випадках – до матірних слів. ЗМІ поширює цілий ряд таких слів: «ватники», «вата», «рашисти», «москалі», «путіноїди», «путінці» та ін.

По-друге, недотримання толерантності під час висвітлення АТО. У професійних колах неодноразово обговорювали правомірність слів «терористичні війська», «сепаратисти», «російські найманці», «наші герої», однак спільної думки не дійшли. Тому донині не вироблено єдиного стандарту називання цих явищ.

По-третє, висвітлення життя людей, які проживають у тимчасово окупованих регіонах України та власне коректне називання цих територій. Наприклад, «У ДНР попросили Росію визнати наукові звання» («Корреспондент», 16.06.17). Уживаючи юридично невиправдані абревіатури «ДНР і ЛНР», журналісти формують думку суспільства про окуповані регіони Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) як самостійні республіки, непідконтрольні Україні. Крім того, у текстах на цю тему частими є жаргонізми «лугандони», «луганда», «даунбасівці», «кримнаш» тощо для образливого називання осіб, які проживають на названих територіях і підтримали політику РФ.

Мова ворожнечі поширена й у межах тих тем, де йдеться про різних осіб за статтю, національною приналежністю, релігійними віруваннями, професійними характеристиками, фізичними особливостями тощо. Найбільшу кількість випадків мови ненависті становлять дискримінаційні вислови для називання осіб за національністю. Об’єктом агресії найчастіше є роми, їх образливо називають «циганами», «циганвою», та згадують переважно на негативному тлі: «Стверджують, що в бійці брали участь близько сотні людей – приїжджі цигани і місцеві українці» («Лівий берег», 16.05.17). В окремих виданнях, зокрема в «Цензор.нет», поширені анекдоти на національну тему, що породжують негативне ставлення до певного етносу. У більшості зафіксованих анекдотів висміюють росіян, євреїв, жителів тимчасово окупованих територій, релігійних осіб та ін.

Третя вразлива тема – життя тимчасово переселених осіб, їх інтеграція в суспільство після втрати житла, роботи на окупованих територіях. Дотепер у текстах трапляється слово «біженці» замість юридично виправданого «вимушені переселенці», «тимчасово переселені особи». До того ж переважає негативне поле, у якому висвітлюють життя переселенців. Зазвичай, їх згадують через певні кримінальні дії, як-от крадіжки, бійки, навмисні пожежі. У такий спосіб журналісти формують негативний образ осіб з ОРДЛО. Наприклад: «"Твари! Уходите отсюда", - В Киеве со стрельбой напали на пансионат "Джерело", в котором проживают беженцы с Донбасса» («Цензор.нет», 20.03.17).

Подібним до цього є неетичне використання слова «нелегали» замість рекомендованого міжнародними правозахисними організаціями вислову «мігранти без документів».

Мовної агресії нерідко зазнають люди з особливими потребами. Журналісти або використовують образливі слова, як-от інваліди, або акцентують на їхньому статусі в негативному контексті, розповідаючи про злочинні дії, до яких причетні такі люди.

Дискримінація людей, хворих на наркоманію й алкогольну залежність. У медіа дуже часто висміюють нарко- або алкозалежних осіб, відверто називаючи їх «наркоманами, алкашами, алконавтами, аватарами» та ін. Зрозуміло, що це певною мірою відображення засудливого ставлення суспільства, однак журналісти можуть обирати більш нейтральні слова. Особливо це виявляється тоді, коли йдеться про росіян: «24-летний российский наемник-наркоман Дмитрий Станкевич ликвидирован в боях под Авдеевкой» («Цензор.нет», 10.02.17).

Аналогічне відображення негативного ставлення суспільства помітне й стосовно називання осіб за певними професіями (СБУшник – замість працівник СБУ, ДАІшник – замість працівник ДАІ тощо).

Рекомендації:

Здається, що уникнути мови ворожнечі в медіа вкрай складно, однак напевно варто робити певні спроби, щоб послабити агресію в медійному світі, посприяти пошуку взаєморозуміння серед людей:

  • найскладніше журналістам не вдаватися емоційного інформування, зокрема, і за допомогою сенсаційних заголовків, що містять лайливу, згрубілу лексику, оскільки ЗМІ прагне привернути увагу аудиторії;
  • можна спробувати замінювати грубі вислови більш влучними, емоційно насиченими евфемізмами, які допоможуть зберегти емоційність і водночас уникнути агресії; привернуть увагу читачів, бо матимуть незвичне мовне оформлення; для цього українська мова справді має невичерпні фразеологічні ресурси;
  • нерідко журналісти експлуатують емоції читачів, цитуючи в заголовках пряму мову відомих осіб, владців, політиків, що містить відвертий жаргон, згрубілі слова. З одного боку, журналісти лише відображають, а з іншого – поширюють такі відомості, роблять їх доступними широкому загалу, закріплюють у свідомості людей;
  • варто дотримуватися давно визнаного стандарту стосовно називання окремих груп осіб (замість інваліди – більш толерантний вислів люди з особливими потребами, особи з інвалідністю та ін., замість біженці – юридично правильне словосполучення ‒ вимушені переселенці, внутрішньо переміщені особи, замість цигани – коректне слово роми та ін.).

Дискусійними, потрібними для обговорення в професійних колах і для пошуку спільного рішення, певного стандарту вважаємо кілька питань:

  • доречність цитування висловів політиків, громадських діячів, відомих осіб, що містять ненормативну, лайливу, згрубілу, жаргонну лексику;
  • доцільність опублікування статей блогерів, які також вдаються до мови ворожнечі, оскільки видання автоматично стає платформою для поширення й тиражування таких висловів;
  • правомірність скринів сторінок із соціальних мереж, де наявна мова ворожнечі;
  • можливість опублікування так званих мемів, анекдотів, що сумнівні з етичного погляду.

Отже, за поширення мови ворожнечі, її тиражування відповідальні насамперед журналісти. Медіа природно володіють безліччю інструментів, застосування яких допоможе послабити мовну агресію в суспільстві.

 

Фото: Rcysl

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
157
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop