Опитування
/
Результати

Що, на Вашу думку, потрібно зробити на порталі Детектор медіа першим кроком, щоб портал став для Вас краще?

Мені все подобається
Поліпшити якість подачі інформації
Збільшити інформаційне охоплення
Поліпшити дизайн порталу
Поліпшити сервіси порталу
Додати нові сервіси
Свій варіант

Що, на Вашу думку, потрібно зробити на порталі Детектор медіа першим кроком, щоб портал став для Вас краще?

Мені все подобається
14.9% (7)
 
Поліпшити якість подачі інформації
10.6% (5)
 
Збільшити інформаційне охоплення
19.1% (9)
 
Поліпшити дизайн порталу
27.7% (13)
 
Поліпшити сервіси порталу
0.0% (0)
 
Додати нові сервіси
2.1% (1)
 
Свій варіант
25.5% (12)
 
Всього відповідей: 47
10:00
Вівторок, 24 Січня 2017

Ольга Веснянка про «мову ворожнечі»: «Освітні заходи для медійників і медійниць не завадять»

2016 рік приніс українським медіа багато нових викликів або ж загострив ті, що раніше були латентними. Однією з найдражливіших тем стала мова ворожнечі у ЗМІ
Ольга Веснянка про «мову ворожнечі»: «Освітні заходи для медійників і медійниць не завадять»
Ольга Веснянка про «мову ворожнечі»: «Освітні заходи для медійників і медійниць не завадять»

На жаль, тут більше міфів, емоцій і небажання чути одне одного, ніж справді непереборних світоглядних протиріч у позиціях. «Детектор медіа» вирішив поцікавитися в експертів, чи є в суспільстві адекватне розуміння цього поняття та чи змінилося щось за рік у ставленні журналістів та політиків до проблеми.

У першій частині опитування на запитання нашої редакції вже відповіли Ірина Виртосу, Богдан Червак і Отар Довженко. У другій — Валерій Іванов, Григорій Шверк та Ліна Кущ, у третій — Наталія Виговська, Олексій Панич та Ольга Жмурко. Крім того, голова аналітичного департаменту Центру контент-аналізу Артем Захарченко навів дані щодо обсягів мови ворожнечі в українських ЗМІ.

У завершальній частині опитування свої відповіді надає журналістка, правозахисниця та тренерка Ольга Веснянка.

Як ви вважаєте, чи є правильне розуміння терміну «мова ворожнечі» в середовищі політиків і журналістів? Які найпоширеніші, на ваш погляд, помилки в трактуванні цього поняття?

Скористаюся визначенням, яке подають колеги по роботі в Коаліції з протидії дискримінації, а саме Центр «Соціальна дія»: «Мова ворожнечі — це всі види висловлювань, котрі поширюють, розпалюють, підтримують або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм, та інші форми ненависті (примітка: в тому числі гомофобію), викликані нетерпимістю». Погоджуюся й зі словами директорки Ромської програмної ініціативи Міжнародного фонду «Відродження» Ольги Жмурко, що йдеться про висловлювання на адресу представників/иць тих чи інших груп, зазвичай вразливих, меншин. І аж ніяк не якась надумана «мова війни», як часом можна почути. Буває, трапляється в популярних блогерів і блогерок обурення закликами уникати мови ворожнечі. Вони припускають, що це нібито про російську агресію й висвітлення військових дій в Україні.

Як ви думаєте, чи використовують питання про мову ворожнечі в політичних цілях? Якщо так, то як?

Так, мову ворожнечі використовують у політичних цілях, у так званих політичних дискусіях, часом несвідомо, але щоби потурати певній аудиторії. Вислови, що хтось —  винятково через місце проживання, етнічне походження чи релігійну приналежність —  «сидить на шиї», «привів війну», «генетично-ментально інший», «через них усі біди», «захопили владу і телеканали в країні», «несправжні патріоти», зазвичай резонансні, приносять чимало переглядів, лайків, коментарів, а то й голосів чи підтримки людей, які пестують свої шори.

Мова ворожнечі може бути публічною чи приватною. Публічна — це, звісно, заяви, вислови публічних осіб. Таке номінують і, бува, відзначають у номінації «Язик мій — ворог мій» антипремії «Дискримінатор року». Так, 2016-го номінували керівників МВС, які пов’язували у своїй риториці злочинність із переселенцями/-ками. Та «переміг» таки народний депутат Антон Геращенко за коментар в одному з видань щодо політикині Надії Савченко: він публічно порадив їй вийти заміж і займатися дітьми, а не політикою.

Така мова ворожнечі небезпечна тим, що провокує дискримінацію. На підставі подібних упереджень хтось може не взяти на роботу переселенку винятково через її статус, хтось заважатиме жінкам робити кар’єру чи працювати в органах влади. Та не лише це. Часом публічна мова ворожнечі, що міститься в матеріалах ЗМІ, може спровокувати й напад, побиття.

Два роки тому на «Дискримінаторі року» відзначили власника аквапарку в Ужгороді колишнього мера Ужгорода Сергія Ратушняка. Тоді адміністрація ужгородського аквапарку відмовила студентам-іноземцям у відпочинку. Сергій Ратушняк сказав, що так піклується про здоров'я мешканців міста, не пускаючи «сифілісну і туберкульозну циганоту краю і всього світу». А рівно рік тому, в січні 2016 року, начальник департаменту протидії наркозлочинності МВС України Ілля Ківа опублікував пост у фейсбуку, де вказав етнічне походження підозрюваних, розмістив їхнє фото.

Це зветься «етнічний профайлінг» і такого варто уникати й у кримінальній хроніці. А ось днями колега, громадський діяч Ярослав Мінкін, який живе і працює в Івано-Франківську, звертає увагу, що в досить популярному ЗМІ виходить матеріал, у якому теж зазначають етнічне походження в кримінальному контексті. Уявіть собі повідомлення про злочини, чи військові дії, чи воєнні злочини, в яких би детально описували етнічне походження злочинців чи бойовиків. Як це? «Чоловік, у якого тато білорус, мама українка з польським корінням, пограбував мешканців Дніпра»? Дивно? Ображає? Хочеться відповісти, не всі українці такі? Чому ж тоді можна побачити такі узагальнення в ЗМІ? Наприклад, я бачила: «Беженцы (?) грабят банкоматы в Запорожье». Ішлося про один випадок і підозрюваного, який раніше жив на Луганщині. То якою буде реакція суспільства? Схильна припустити, що упередження щодо тих, хто переїхав, посиляться.

Думаю, роль ЗМІ — давати належну оцінку таким публічним висловлюванням. І саме таку солідарну реакцію помічаю все більше. Рада, що можливість оцінити дискримінаційні висловлювання є на «Громадському радіо», виходять і матеріали на ці теми, й до студії запрошують фахівців і фахівчинь чи активістів та активісток із середовища вразливих груп. Сама готую щотижня разом із колегою Федором Кондуром подкаст на ромську тематику, ромський проект Chiriklo. 20 січня колега з «Радіо Свобода» запросила на ефір обговорити дискримінаційні висловлювання публічних осіб. Зокрема, й нещодавній виступ Олега Ляшка та слова голови Антикорупційної прокуратури Назара Холодницького.

Як, на ваш погляд, змінилася ситуація з використанням мови ворожнечі в українських ЗМІ за 2016 рік? Її стало більше або менше на сторінках преси, в радіо- і телеефірах, інтернет-виданнях? Чи зменшилося використання мови ворожнечі саме журналістами, а не героями матеріалів? Якщо так, то що на це вплинуло? Журналісти й редактори стали більше дотримуватися стандартів, стали освіченішими в питанні вибору лексики? Або ж висвітлення конфліктно чутливих груп, яких стосувалася мова ворожнечі, відійшло на другий план? Або, на ваш погляд, є інша причина?

Чи стало більше чи менше мови ворожнечі у ЗМІ — без досліджень сказати важко.

Водночас у часи, коли йде війна, багато людей переїхали й не мають досить грошей, живуть украй бідно, дуже легко на когось перекласти провину, розізлитися, знайти цапа-відбувайла. Про це говорили мені й дільнічні, які слухали курс «Толерантність і недискримінація в роботі поліції», про такі настрої свідчить і антиромський погром у Лощинівці та конфлікт, що нині намагаються залагодити у Шелудьківці на Харківщині.

Тож освітні заходи для медійників і медійниць не завадять. Адже журналісти й журналістки не впали з неба, а так само формувалися під впливом стереотипів, мають власні упередження. Ще добре, коли є хоч такий-сякий інструмент впливу на редакції, які не бачать проблеми в мові ненависті. Рада, що утворилася Незалежна медійна рада, хай це й громадський орган, та все ж скаржитися туди можна й варто, як і на сексизм у рекламі до Індустріального гендерного комітету з питань реклами.

Фото — Ольга Закревська

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
609
Переглядів
Коментарі
Media Sposterigach
15:42 / 26 Січня 2017
Мер, який хоче всіх «вєртєть». Про «Нate speech» Бориса Філатова Для міського голови Дніпра Бориса Філатова вже стало традицією у своїх Фейсбук-постах називати фракцію «Громадської сили» у міськраді «дагестанською» - за національністю лідера однойменної поілтичної партії, депутата Загіда Краснова, який є одним з найактивніших опонентів мера. Визначенням «дагестанська» Філатов дає зрозуміти, що депутати фракції - не тутешні, чужі для міста і непотрібні тут зайди. Ба більше, Борис Альбертович дозволяє собі глузувати над акцентом уродженця Дагестану відповідним чином пишучи окремі слова чи фрази свого опонента: «тЭпЭр», «всЭгда», «будЭт». Насправді у Краснова інша вимова, але Філатов думає, що він говорить саме так. Подібна практика є неприйнятною, бо знущальна й образлива не лише для Краснова, а й для всіх вихідців з далеких південних країв, для яких Дніпро став рідним домом. Такі пости Філатовим у соціальній мережі є яскравим і класичним прикладом «мови ненависті» (hate speech), яка створює негативний стереотип відносно вихідців з Кавказу, підриває міжнаціональну злагоду в регіоні, сприяє розпалюванню ксенофобії та міжнаціональної ворожнечі. А місцеві сайти, які регулярно і в повному обсягу цитують Фейсбук-творчість Філатова, лише тиражують його hate speech в інформаційному полі, посилюючи негативний ефект і загострюючи ситуацію. В той же час згідно з п.1 статті 161 Кримінального Кодексу України "Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії": "Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та Інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками,- караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних Мінімумів доходів громадян або виправними роботами на ' строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого". Також лексика мера Філатова, зокрема її Фейсбук-версія, рясніє брутальною лайкою, кримінальним сленгом, блатним жаргоном, вульгаризмами і погрозами опонентам попри позірну набожність градоначальника, прихожанина московського патріархату. Зокрема, критичний до себе голос громадськості у соцмережах Філатов називає «вонью», а "активіст" для нього – «ругательное слово». Всі опоненти, критики, протестувальники – «городские сумасшедшие», "лузеры", "мрази", "скоты", "смехи", яких він «предпочел вертеть». Така ганебна практика є кричущим порушенням етики держслужбовця і категорично не прийнятна для високої посади, яку обіймає Філатов. Людина з манерами і лексиконом розперезаного урки – ганьба нашого міста й плювок у громадянську, національну та людську гідність городян. P.S. Краснов відповів достойно: «И по поводу дагестанской фракции в горсовете. Да, я — дагестанец, и горжусь этим. И никогда не откажусь от своих корней. Как горжусь тем, что сегодня живу в Украине, являюсь частью этого великого народа. Но я никогда не позволю себе привязывать партию «УКРОП» к какой-то национальности только из-за того, что у истоков ее создания стояли люди не украинской национальности. Поступить так считаю ниже собственного достоинства. Задевать других людей по национальности — это низко и подло. Так поступают только ничтожества и мрази». https://www.facebook.com/oleksiy.mazur/posts/962319467236195
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 Develop
Andrey Chulkov
Develop