ПРОЕКТИ
20:02
Субота, 19 Листопада 2016

Чи відкриють «полювання» за політиками-мультимільйонерами?

Медійна увага і суспільне обурення навколо е-декларування чиновників поступово стихають
Чи відкриють «полювання» за політиками-мультимільйонерами?
Чи відкриють «полювання» за політиками-мультимільйонерами?

Треба відновлювати механізм взаємного впливу медіа і суспільства. Без цього найгостріші викривальні сюжети перетворяться  в елементи гламурного літопису  розкішного життя правлячої верхівки.

Знаєте, вони не боялися. Я маю на увазі всіх цих депутатів, прокурорів, суддів та податківців, переважна більшість яких ніколи не займалися ніяким бізнесом. Точніше – на супервигідний бізнес перетворили свою службу, свої посади, які їм довірила держава і суспільство.

Мільярди гривень і сотні тисяч доларів готівкою, десятки і сотні об’єктів нерухомості, коштовні прикраси і дорогоцінні годинники, унікальні твори мистецтва та історичні пам’ятки – я не впевнений, що хоча б близька за масштабами неформальна «амністія капіталів», нажитих явно поза межами закону, мала місце де-небудь і коли-небудь в новітній історії.

Вони не даремно особливо не переймалися, всі ці «хранителі скарбів» відкриваючи свої статки на загальний огляд (переконаний, що лише їх частину, і не факт, що більшу).

Так, на деякий час знялася медійна буря, пройшла хвиля осуду і жвавих обговорень в соцмережах – може навіть ще не зовсім і закінчилася, але вже поступово стихає. Як заведено,  поступаючись чергою новим сенсаціям.

Уже  увага ЗМІ зосередилась на кілька днів на 25-річній прокурорші з гламурно накачаними губами, дивним прізвищем та кількома квартирами і автівками. І сюжети про неї більше нагадували тексти про персонажа жовтої преси, про якого читають, але в реальність існування до кінця не вірять – ну як про яку-небудь Кім Кардашян.

 Але й про неї забули, як тільки з’явились в мережі фото негліже заступниці міністра внутрішніх справ – яка, страшно уявити, пішла на державну службу у 14-річному віці(!) – якщо вірити її кадровим документам.

А от реальні мультимільйонери на крутих посадах, народні обранці і слуги правосуддя,чиї декларації так вразили суспільну думку -  потроху розчиняються за згаданими яскравими «цирковими» персонажами, як ранковий туман на сонці.

Що це, як не привід  задуматися над вічною проблемою журналістики взагалі, а української журналістики – особливо. Пригадуєте у березні цього року американський Оскар здобув фільм «У центрі уваги»? Такий довгий, нудний, абсолютно не видовищний фільм про таку ж довгу, нудну, скрупульозну щоденну роботу відділу розслідувань бостонської газети, яка зрештою привела до сенсаційного викриття сексуальних зловживань в бостонській католицькій єпархії , а головне – до реабілітації численних жертв, судових рішень і фінансових компенсацій. Оскарівський комітет часом любить давати призи не власне за кіно, а за ідею, важливу для суспільства..

Сенсаційні викриття корумпованого чиновництва для української журналістики не те що не рідкість – часом видається, що завдяки грандіозним масштабам корупції в країні  останнім часом сформувався окремий  телевізійний жанр – такого собі викривального реаліті-шоу. Недаремно колеги з «Детектора медіа» започаткували регулярний  моніторинг телерозслідувань, який охоплює шість(!)  таких проектів - «Гроші» («1+1»), «Народну прокуратуру» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»).

Кількість таких проектів, як бачимо, зростає. Цікаво тут інше. У кожному випуску таких програм, так чи інакше, наводяться реальні, часом вражаючі факти зловживань, приклади способу життя та рівня споживання державних службовців, які й близько не відповідають їх офіційним доходам. Але.. в переважній більшості, якщо не у всіх випадках всі ці історії завершуються на рівні констатацій і морального осуду. Скажете, а що ж іще від журналістів хотіти – вони свою роботу зробили?

Хтось ще пригадує, як нинішній депутат Тетяна Чорновіл перелізала через паркан резиденції Януковича, щоб показати людям розмах розкоші і комфорту екс-президента-крадія? Пам’ятаєте, серію публікацій Сергія Лещенка на «Українській правді» про розкішні резиденції  міністрів уряду Азарова? Чи інші не менш резонансні журналістські викриття?

Відбулась революція, персонажі викривальних сюжетів розбіглися по світу, сховавши вкрадене на закордонних рахунках, журналісти-викривачі отримали депутатські мандати – а пару тижнів тому 77 (!) відсотків аудиторії в студії програми «Право на владу» на «1+1» виступало за негайну конфіскацію незаконно отриманих багатств у чиновників і політиків. А ще 20 відсотків по суті підтримували цю ж тезу – тільки після відповідної перевірки в рамках закону.

 Може, ми чогось не знаємо? І насправді  титанічна робота заради торжества справедливості вже робиться? І скоро будуть проведені спецконфіскації? І прийнятий закон про податкову амністію? І власники готівкових мільярдів понесуть їх на банківські рахунки, попередньо сплативши хоча б відсотків двадцять до бюджету?

Ви щось чули про це? Я – ні…

Я можу скільки завгодно тішитися з розквіту розслідувальної журналістики. Я, згідно редакційних побажань «ДМ», міг би детально аналізувати зміни в стилістиці деяких політичних ток-шоу. Але.. Мені, наприклад, справді було приємно спостерігати за жорсткою манерою спілкування з гостями-політиками ведучих «Права на владу» Наталі Мосейчук і Сергія Іванова. Свого часу ми багато писали про те, наскільки важливо для ток-шоу наявність ведучого, який виступить агентом аудиторії – на противагу позірній безсторонності, яка й досі домінує в цьому жанрі.

Задавати незручні питання  - і наполягати на відповіді, не дозволяти політикам  транслювати технологічні  «заготовки» і відбуватися демагогією і брехнею. Ведучі «Права на владу», здається, пробують йти цим шляхом. Поки що не без компромісів -  кинулося в очі, наприклад,  як ведучі помітно втратили в жорсткості і натиску, спілкуючись із нардепом Олександром Шевченком, співвласником курорту «Буковель». Хоча змісту його офіційної декларації могло вистачити для цілої низки незручних запитань – навіть з огляду на його офіційне бізнес-минуле. Важко було не пов’язати таку поміркованість журналістів саме з тісними діловими зв’язками  Шевченка і власника «плюсів».

А от у випуску, присвяченому недавнім «псевдопротестам» саме жорстка позиція ведучих, загнала політиків в тупик. Я, принаймні, давно не бачив таким розгубленим традиційного спікера БЮТу Сергія Соболєва.  Видавати політичне інтриганство за турботу по знедолені народні маси – «фішка» зовсім не нова, але її значно легше транслювати за сприяння модераторів. І аж ніяк – при їх активному несприйнятті. В цьому переконалися і інші учасники ток-шоу– і представник БПП Артур Герасимов, і Вадим Рабинович, і «радикал» Ігор Мосейчук. Довіру втратили всі – як того і заслуговували. Так що, позитивні тенденції є..

І все ж – про головне. А головне – це те, щоб тема незаконного збагачення політичної верхівки не випала із сфери активного суспільного інтересу. Не стала однією з багатьох сенсаційних тем, яка з часом набридає і зникає з масової свідомості – а саме на це й розраховують чиновні крадії.

Журналісти в цьому процесі, очевидно, зобов’язані взяти на себе роль своєрідних «драйверів», вдаючись до нетривіальних методів активізації громадської думки. До речі, непогану ідею запропонував в ефірі керівник антикорупційного парламентського комітету Єгор Соболєв  - кожну появу в ефірі того чи іншого політика чи високопосадовця супроводжувати інфографікою найбільш «яскравих» цифр з його декларації. Хтозна, правда, скільки політиків зголосяться приходити на ефіри за такої умови – але якщо й не прийдуть, глядачам буде і про це цікаво дізнатися..

А чому б , для прикладу, депутатам, які позиціонують себе як борці з корупцією, не зібратися в студії якогось телеканалу і у прямому ефірі, користуючись свої статусом, не оформити сотню – другу депутатських запитів для НАЗК, НАБУ і Генпрокуратури – з вимогою негайно вияснити джерела незаконного збагачення та невідповідного способу життя - щодо колег-депутатів, суддів, міністрів, митників. Звичайно, з публічним оголошенням прізвищ, посад, цифр.. Так, цифри і так доступні бажаючим, але ж різницю ви розумієте.

Зрештою західні донори могли б дещо переорієнтувати напрями фінансування громадських організацій,  і відмовившись від кількох семінарів чи круглих столів, підтримати створення в регіонах компактних груп активістів та юристів, які б на постійній основі засипали відповідні органи скаргами та заявами щодо своїх, місцевих, хабарників і казнокрадів.

Колись легендарний дисидент Володимир Буковський, який десятки років провів у радянських таборах, згадував, як навіть  в умовах політичної тюрми вони примудрялися впливати на адміністрацію, використовуючи особливості радянської бюрократичної системи. Кожен в’язень у камері писав скарги за одним зразком одразу на десяток адресатів, продукуючи  в сумі тисячі звернень до всіх можливих офіційних органів – в тому числі до космонавтів і навіть в мавзолей Леніна («він же у вас вічно живий – хай відповідає »). Завалена скаргами система давала збої – і в’язні отримували аргументи для тиску на адміністрацію, вибиваючи собі послаблення. Повчальний, по-моєму, приклад.

Механізм взаємного впливу медіа і суспільства треба відновлювати. Без цього найгостріші викривальні сюжети перетворяться  в елементи гламурного літопису  розкішного життя правлячої верхівки. Поступово перетворюючись у свідомості людей на данність, з якою нема сенсу боротись…

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2156
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop