До участі в конкурсі повертаються Португалія та Румунія. До речі, варто виправити неточність, якої припустилися у своїх повідомленнях чимало ЗМІ: 2016 року Румунія зовсім не брала перерву. Країна провела відбірковий конкурс, і румунський представник готувався взяти участь у «Євробаченні» — але країну було дискваліфіковано за борги перед Європейською мовленнєвою спілкою. Причому сталося це практично в останній момент, коли стало зрозуміло: конкурс от-от розпочнеться, а заборгованість Румунія так і не погасить.

Хто не повернеться? Облишмо осторонь такі «екзотичні» країни як Андорра та Монако, а також Марокко, чия представниця брала участь у «Євробаченні» лише одного разу — 1980 року.

Не буде на київській сцені представників Люксембургу. Ця країна була однією з засновниць конкурсу, розпочавши своє євробаченнєву історію з найпершого конкурсу 1956 року у швейцарському Лугано. Представники цієї країни п'ять разів ставали переможцями. Щоправда, фактично Люксембург на конкурсі був «другою Францією», адже представляли його здебільшого французькі артисти. Недаремно ж за років, коли на конкурсі було дозволено виконувати пісні лише офіційною мовою країни, яку представляв артист, від Люксембургу лунали пісні лише й виключно французькою мовою, хоча у країні три офіційні мови — люксембурзька, французька та німецька. Подеколи представляли Люксембург і співаки з інших, окрім Франції, країн, але неодмінно з піснями французькою мовою — так, 1978 року це був суперзірковий на той момент іспанський дует «Баккара», що посів 7-ме місце; 1988 року від Люксембургу виступала уродженка Бельгії, що провела дитинство в Італії, а нині громадянка Канади Лара Фабіан, що посіла 4-те місце.

Починаючи від 1994 року, Люксембург не бере участі в конкурсах «Євробачення». Ще в травні телекомпанія «ЛРТ Теле Льотцеберг» оголосила, що в конкурсі 2017 року країна не братиме участі. Проте в червні комітет із розгляду петицій люксембурзького уряду повідомив, що до нього надійшла петиція з вимогою повернути країну до участі в конкурсі. Проблему вирішили обговорити й розглянути питання про повернення в майбутньому, але поки що все залишається без змін.

Не станеться в Києві й повернення Словаччини, яка не бере участі в конкурсах, починаючи від 2013 року. Керівництво словацької компанії «РТВС» пояснює це фінансовими проблемами.

Починаючи з 2013 року, не бере участі в конкурсах «Євробачення» Туреччина, й 2017 рік також не стане роком її повернення. Ця країна офіційно висловлює невдоволення запровадженням змішаної системи голосування, а також наявністю привілейованої «великої п'ятірки» країн. Утім, за припиненням участі Туреччини в конкурсах «Євробачення» проглядає один із проявів загального дистанціювання цієї країни від Європи.

Від того самого 2013 року ми не бачили на сцені «Євробачення» представників Боснії та Герцеговини, не побачимо ми їх і в Києві. Європейська мовленнєва спілка ще у травні висловила погрозу виключити Боснію та Герцеговину з цієї організації за борги. Тож нині компанія «БГРТ» послалася на неможливість забезпечити фінансування своєї участі. Утім, і тут залишається запитання щодо справжніх причин неучасті — адже протягом попередніх конкурсів було досить помітним орієнтування Боснії та Герцеговини на Туреччину.

На київському конкурсі 2005 року відбулися євробаченнєві дебюти одразу двох країн — Болгарії та Молдови. Нині дебютів не буде, а сага про очікуваний дебют Лівану давно вже перетворилася на нескінченну.

Утім, якщо 43 країни подали заявки, це ще не означає, що всі вони братимуть участь: будь-яка країна може знятися або бути дискваліфікованою. Невизначеною є й доля Росії — й отут криється тривожний момент, який було б бажано якнайскоріше залагодити.

Як відомо, Україна висунула до Росії вимогу: представник цієї країни не мусить фігурувати в «чорних списках», бо в іншому разі його просто не впустять на територію України, він фізично не зможе взяти участь у конкурсі. Але річ от у чім: Україна прийматиме конкурс та організовуватиме технічний бік його проведення, але головним організатором і розпорядником буде не вона, а Європейська мовленнєва спілка. Саме ЄМС, а не український оргкомітет, визначає й визначатиме правила проведення конкурсу.

А ЄМС підкреслює неполітичний характер конкурсів «Євробачення», максимальне їхнє дистанціювання від політики. З іншого боку, Росія, цілком імовірно, навіть із принципових міркувань не піде на вимоги України й навмисне, задля розігрівання пристрастей, обере саме такого представника, який у «чорних списках» фігурує. Мовляв, «не здамося якимсь там хохлам». Бо саме такою є звична поведінка Росії щодо України.

До речі, традиція міжнародних спортивних змагань полягає в тому, що спортсменові, який має взяти в них участь, можуть відмовити у в'їзді лише в дуже вже кричущих випадках. Скажімо, на час проведення Олімпійських Ігор 1988 року в Сеулі Радянський Союз не лише не мав із Південною Кореєю дипломатичних відносин, а й узагалі не визнавав цю країну, вважаючи північнокорейський режим Кім Ір Сена єдиною законною владою на всьому Корейському півострові. Менше з тим, це не завадило численній радянській делегації взяти участь в Олімпіаді — всіх не лише спортсменів, а й чиновників, й артистів, що супроводжували делегацію (зокрема Віктора Цоя) до Південної Кореї впустили. Навряд чи в даному контексті варто згадувати приклад ООН: будь-який офіційний представник будь-якої країни — члена ООН має невід'ємне право прилетіти до Нью-Йорка й попрямувати до штаб-квартири організації, й Сполучені Штати Америки не мають права не впустити його на свою територію або відмовити йому у візі: перша ж спроба це зробити означала би скандал неймовірної потужності. Такими є загальні правила проведення міжнародних заходів, і будь-що протилежне означало б кінець світової дипломатії.

Ні, я зовсім не виступаю за те, щоб від Росії до Києва поприїжджали професійні ватники, які не лише ображають Україну та українців, а й саме за це отримують гроші. Річ зовсім в іншому: чіткої інформації про те, що оприлюднену вимогу до Росії було узгоджено з ЄМС, знайти не вдалося. А, варто повторити, саме ЄМС буде господарем ситуації.

Тож цю проблему треба узгоджувати з Європейською мовленнєвою спілкою якомога скоріше, не тринькаючи час. Бо якщо відкласти все це на останній момент, Україна цілком може опинитися перед альтернативою: або під зловтішний регіт росіян вона муситиме капітулювати, або під іще більш зловтішний регіт росіян проведення конкурсу перенесуть кудись до іншої країни — Лондон та Гаага завжди напоготові. Власне, більшість пропагандистських перемог росіян — це наслідок звичайної недбалості й благодушності української сторони.

А якщо чітка домовленість між Україною та ЄМС уже є, то на неї й слід чітко посилатися.

І яка ж шкода, що в НТКУ саме тепер – «організаційні питання»!

Фото: www.eurovision.tv