Інтерв'ю Президента: така переконлива непереконливість

Інтерв'ю Президента: така переконлива непереконливість

26 Жовтня 2016
1928
26 Жовтня 2016
13:30

Інтерв'ю Президента: така переконлива непереконливість

1928
Інтерв'ю Петра Порошенка трьом телеканалам — «Інтеру», «1+1» та «Україні» — ввечері 23 жовтня справило подвійне враження. Власне, як і більшість публічних виступів Президента останнім часом. Лунали його слова переконливо й упевнено. От тільки подеколи за цими словами досить наочно проглядали інформаційні пробіли
Інтерв'ю Президента: така переконлива непереконливість
Інтерв'ю Президента: така переконлива непереконливість

Часом складалося враження, що Президент відповідав не зовсім на ті запитання, які йому було поставлено, а на якісь свої — запитання окремо, відповіді окремо. Так було, наприклад, коли Президент почав розповідати, що цілий рік самітів у нормандському форматі не було й від дорожньої карти всі відмовлялися, — як на погляд вашого автора, надто розтягнуто це було. Часом переконливо спростовуючи аргументи опонентів та наводячи свої власні, на підтримку своєї позиції, в інших ситуаціях Порошенко не наводив аргументів і не згадував про речі, які, здавалося б, лежать на поверхні.

Із іншого боку, коли часом журналісти перепитували, Порошенко просив зачекати. Бо коли він розповідав конкретно, по темі й детально, він розкладав усе по поличках, тоді як йому пропонували стрибати з питання на питання.

Тривало інтерв'ю зовсім трохи більше за півгодини — все ще не дуже форматний, як за нашими традиціями президентських виступів, брифінговий хронометраж. Тематика теж була вузькою — підсумки берлінського саміту та перспективи мінських домовленостей. Плюс наостанок, як бонус, коротка відповідь на запитання про власну е-декларацію: Президент пообіцяв протягом дев'яти днів її заповнити й сказав, що йому вона теж не подобається, бо є недосконалою, ото й усе.

Варто відзначити трохи кумедну деталь: наприкінці інтерв'ю Порошенко подякував журналістам за те, що були лаконічними, й перепросив, що сам лаконічним не був: «Треба було пояснити». Натомість розпочав першу відповідь Президент дуже вже здаля: «Добре, що запитали... щоб усе було прозоро... перший серед лідерів нормандської четвірки... дав доручення міністру закордонних справ виступити в парламенті», — надто вже довгою вийшла в Порошенка передісторія, надто вже затягнутою.

Зрозуміло: як і будь-якій людині, Президентові потрібен був розігрів, налаштовування на тему. Але ж тема ця сьогодні — скрізь, і це був далеко не перший його виступ стосовно неї! Усе ж таки за обмеженого хронометражу прибрати все зайве, малозначуще й зекономити час для суттєвого — чи це не вкрай потрібне професійне вміння? Бо ж у глядачів може скластися дуже невигідне для Президента враження, що йому просто немає чого сказати по суті й він тягне час — і це за умов, коли, як згодом виявилося, сказати є що!

Ну а схильність Президента до легкого, якогось дитячого «подивіться всі, який я молодець» вона щоразу менше змушує посміхатися. При цьому варто відзначити ділову, зовсім трохи неформальну тональність бесіди: не було й не буває в Порошенка ані самозакоханості й зверхності Януковича, ані менторства Ющенка, ані вигляду володіння «вищим знанням» Тимошенко. Рівність у поведінці — от що чергового разу продемонстрував Петро Порошенко.

Отже, що було добре. Порошенко розповів, що спочатку він зустрічався з Ангелою Меркель та Франсуа Олландом, а вже потім усі троє зустрілися з Владимиром Путіним. І ця деталь красномовно змалювала диспозицію сил на саміті. «Росія намагалася натягнути на себе роль посередника», слушне зауваження; зі слів Президента стало зрозуміло, що це Росії не вдалося.

Детальною була розповідь про підсумки саміту — з логічними висновками, з не менш логічними оцінками. Детально зупинився Президент на користі від мінських угод, на позитивних результатах — із порівнянням кількості жертв до та після, із наведенням кількості звільнених заручників.

Не менш переконливими були аргументи, що буде, якщо Україна вийде з мінського процесу — санкції проти Росії припиняться, підтримка України зникне. Нагадав Президент і про те, що воєнного вирішення проблеми немає, й про жертви, з якими ці спроби могли би бути пов'язані.

Узагалі, ця частина була найвдалішою, найемоційнішою й найпереконливішою. Навіть темпоритм бесіди помітно пожвавився! Порошенко звинуватив критиків Мінська, що вони, вимагаючи вийти з мінських угод, так і не пропонують альтернативи: що натомість. Заперечив він і те, що західні партнери на Україну буцімто тиснуть, і заперечив логічно. Аж навіть подумалося: а чи не є теза про тиск російським вкиданням — адже саме Росії конче потрібно встановити між українцями та ЄС стіну недовіри! Треба визнати: Порошенко був переконливіший за критиків Мінська.

А от що було недобре: протягом усього інтерв'ю жодного разу не пролунало слово «компроміс». Так, коли йде війна, це слово — не надто доречне, але ж як інакше пояснити деталі мінських угод, як не цим словом? Без нього, на жаль, усі пояснення виходять не такими переконливими, якими могли б. У будь-якому разі, коли йдеться про відновлення миру, без компромісів, бодай у технічних деталях, не обійтися. Скажімо, щодо порядку встановлення контролю над кордоном. Бо в іншому разі, без бодай маленьких знаків того, що її позицію теж враховують, Росія просто не стала би розмовляти — погляньмо на речі реально. Не пояснив Порошенко й того, чому раніше він змальовував порядок встановлення українського контролю над кордоном дещо інакше.

Можливо, з якихось вищих дипломатичних мотивів, але Президент не роз'яснив багатьох речей. Не згадав, наприклад, про ще одну сторону конфлікту — населення окупованих територій. Як і взагалі представники влади, як і, за дуже рідкісними винятками, ЗМІ. Як то кажуть, «тенденция, однако». Так, це населення введене в оману, так, обдурене. Так, коли офіційно немає війни, немає й жителів окупованих територій. Довелося неодноразово бачити у ЗМІ: якби не російська пропаганда, війна не розпочалася б. Безумовно, не розпочалася б — але станом на сьогодні вона розпочалася, й цього вже не переграти, не відмотати назад. Тож ми мусимо дивитися, як виправити становище, яке вже є, а не жити в царині «якби ж то». Й, як на погляд автора, саме якщо не відновленню, то зародженню довіри місцевого населення й мають сприяти вибори, на яких наполягають, зокрема, західні партнери. От без цієї констатації всі викладки Порошенка сильно втрачали в переконливості.

Й невеличка ремарка вбік від безпосередньої теми. Й політики, й ЗМІ розглядають питання в по-дитячому максималістичній площині — ухвалювати закон про вибори в Донбасі чи не ухвалювати. А річ же в тім, що саме буде написано в тому законі! Зрештою, Україна зобов'язалася провести там вибори, а не визнати чинними вибори або псевдовибори, які проведе будь-хто! Й у цьому й полягає відповідь: вибори стануть можливими лише тоді, коли Україна й справді зможе провести їх. Але, як на суб'єктивний погляд вашого автора, ретельно напрацьований закон має бути готовим бодай у другому читанні — так, щоб за сприятливої ситуації з ним не довелося тягнути або ухвалювати будь-який халтурний, який потім невідомо як аговкнеться.

На жаль, Порошенко ніяк не зупинився на темі, чому ці кляті вибори взагалі стали каменем спотикання. Чим і гарантував собі подальші порції нищівної критики за «зраду», а також подальші спекуляції непримиренних опонентів. Не кажучи вже про те, що, взагалі-то, він мав би змалювати плюси й можливі побічні ефекти й самих виборів, і такого, як приписано, порядку встановлення контрою над кордоном — і як цих побічних ефектів уникнути. (Оминаючи, звісно ж, те, що Росія, знаючи про наміри, могла б використати це знання проти нас.) Отоді б він переконав усіх, що має чітке уявлення, як діяти.

Порошенко: «У дорожній карті буде...». Укотре вже Президент обіцяє те, що вирішує не він або не лише він, що залежить не від нього або не лише від нього! Запитання журналістів: «А якщо Путін не виконає?». Порошенко: «Санкції будуть і продовжуватися, й посилюватися». І знову те саме: хіба ж це залежить від нього? А чи навіть від Меркель із Олландом? Упреться рогом який-небудь Кіпр — і все.

І ще одне: «Не обговорюється питання, продовжувати чи не продовжувати санкції, якщо не буде імплементовано (домовленості. – ДМ)». А якщо Путін зробить один-два суто символічних жести буцімто назустріч? «Туск обіцяв, що на засіданні Ради ЄС буде єдність». Але ж Рада ЄС — не політбюро, а Туск — не Брежнєв! Він не має на це влади, суверенітет — у країн-членів Євросоюзу!

Президент застеріг: той, хто хоче обміняти мир на території, не отримає ані миру, ані територій. Ішлося про критиків мінських угод, які буцімто хочуть віддати Донбас Росії. Але ж це не так — вони якраз наголошують, що мінські угоди неспроможні повернути окуповані території! Таким чином, Порошенко приписав своїм опонентам власну думку, яку блискуче й спростував. Класичний прийом дискусійних «хитрощів».

І нарешті. Чимало критиків звинувачують Порошенка в тому, що він зациклився на мінських угодах, які вичерпали себе. Так, узяти й вийти з цих угод — то повна дурня, але ж може бути й інший шлях — намагатися поступово переформатувати нормандський формат, розширити й доповнити його, розвинути, залучити нові сторони переговорів, нових союзників. Чому Порошенко не зупинився на цьому, на можливості або неможливості такого шляху?

Теми асоціації з ЄС та безвізового режиму з подачі журналістів виявилися зваленими до купи. Порошенко почав із того, що це — різні теми, але так їх у відповідях і не розділив остаточно, так до великої міри в «докупному» вигляді вони й залишилися.

Нинішнє інтерв'ю засвідчило: у комунікуванні Президента з суспільством почали проглядати тривожні симптоми, коли Президент, попри очевидні намагання й прагнення, не може відповісти саме на ті запитання, якими живе суспільство. А це може бути свідченням, що він починає занурюватися у власну реальність, послаблює відчуття суспільства. Й, коли так, це небезпечно. І в будь-якому разі залишається відкритим запитання: якою є мета таких інтерв'ю — щире й відверте доведення власної позиції та об'єктивної ситуації, а чи банальний самопіар, у будь-який спосіб видавання негативів за позитиви?

Фото: 112.ua

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1928
Читайте також
26.04.2018 11:00
Борис Бахтєєв
для «Детектора медіа»
1 921
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду