ПРОЕКТИ
11:05
Вівторок, 25 Жовтня 2016

Українським авторам треба вчитися писати для кіно

Чи мають твори сучасних українських письменників потенціал для втілення на екрані?
Українським авторам треба вчитися писати для кіно
Українським авторам треба вчитися писати для кіно

Із весни цього року група «1+1 медіа» серйозно зацікавилася книжковою справою.  Нещодавно сайт «ТСН.ua» запустив розділ «Книжки». Раніше канал ICTV інформаційно та фінансово підтримав вихід збірки «Я люблю Україну», в рамках програми «Факти» знявши серію сюжетів — портретів сучасних українських авторів, чиї твори в ній представлені. Нарешті, цьогоріч на VI міжнародному медіфорумі Kiev Media Week у рамках конференції «Кінобізнес» уперше говорили про причини популярності екранізації літератури. Зосередившись на тому, чи мають твори сучасних українських авторів потенціал для втілення на екрані.

Частково на це питання відповідають результати 9-го пітчингу Державного агентства з питань кіно. Серед проектів, котрі будуть втілюватися за підтримки держави — екранізації романів «Ворошиловград» Сергія Жадана та «Чорний ворон» Василя Шкляра. Також до кінця цього року на екрани вийде фільм Юрія Ковальова «Сторожова застава» —  екранізація однойменного роману Володимира Рутківського. А 30 вересня лідером перегляду став міні-серіал у постановці Бати Недича «Століття Якова» — екранізація однойменного роману Володимира Лиса.

Фільм також несподівано став своєрідним тестом, котрий перевірив готовність широкого українського глядача до екранного втілення літературних творів. Тривале навіть для Фейсбуку — двотижневе та майже безперервне — обговорення телефільму саме по собі вважається успіхом. Але загальне враження таке: частина читачів не готова адекватно сприймати результат екранізації улюблених книжок. Ба більше: адаптацію роману для кіно- або телефільму в нас вважають справою не простою, а дуже простою. Досить лише переписати текст твору у форматі, дуже подібному на позір до п'єс Шекспіра чи Подерв'янського — і маєте готове кіно, в якому максимально збережений, типова цитата, «дух книги».

Причин, які створюють подібну ілюзію, багато. Аналізувати кожну треба окремо. Проте, на погляд вашого автора, перш за все варто зауважити дві.

Найперше: українці не надто розбалувані зразками екранного втілення власних класиків та сучасників. Найбільш екранізованим в Україні автором по праву вважається Іван Якович Франко. «Украдене щастя» втілювали двічі, у 1984 та 2002 роках. «Захара Беркута» вже зняв у 1973 році Леонід Осика, але тепер Film.ua готує нову версію популярного героїко-пригодницького роману. На початку 1990-х були «Для сімейного вогнища» Бориса Савченка та «Пастка» (5 серій) і «Злочин із багатьма невідомими» (7 серій) Олега Бійми — екранізації відповідно «Основ суспільності» та «Перехресних стежок».

Хоча інші класичні твори також мали екранні втілення, спадщина бралася в менших обсягах. Прозу Михайла Коцюбинського втілили Сергій Параджанов («Тіні забутих предків») та Леонід Осика («Подарунок на іменини»), «Чорну Раду» Пантелеймона Куліша — Микола Засеєв-Руденко, «Крутіж» Богдана Лепкого — це «Гетьманські клейноди» того ж Осики, «Жовтого князя» Василя Барки перетворив на «Голод 33» Олесь Янчук. Нині Михайло Іллєнко працює над «Толокою», взявши за ідею вірш Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості…».

Можна знайти ще прикладів, але все одно російська класика екранізована за СРСР у значно більших, ризикну сказати — майже повних обсягах. Включаючи вірші та поеми Пушкіна. Те саме — на Заході. Але, що характерно й показово, сучасних авторів екранізують не менш активно. Далеко за прикладами ходити не треба: одна з найгучніших кінопрем'єр жовтня — «Інферно», екранізація однойменного роману Дена Брауна. Та й більшість прем’єр — екранізації, не завжди світових бестселерів або — бестселерів, про які ми тут в Україні нічого не знаємо. Не кажучи вже про культову «Гру престолів» — переспіваний НВО цикл романів-фентезі Джорджа Мартіна.

Критики й оглядачі щоразу відзначають невідповідність фільму першоджерелу. Навіть розважальне кіно «Інферно» називають полегшеним варіантом роману. Хоча кого-кого, а Дена Брауна точно не можна назвати автором, котрий пропонує прозу неймовірної глибини. Усе одно екранізація працює на обидва фронти. Глядач завжди купує квиток на фільм за відомою книжкою, якщо він її читав — і в більшості випадків шукає в книгарнях книжку, якщо до перегляду фільму чи серіалу її не читав. У країнах, де видання книжок і створення фільмів — бізнес, це працює без проблем. Бурчання на кшталт «зіпсували книжку» — такий самий неодмінний супровід перегляду, як дощ восени, комарі влітку чи зимові морози.

Проблема українців у тому, що ми в себе вдома не маємо подібної розвиненої практики. Видання книжок — не бізнес. Бестселер — це книжка з тиражем 30 тисяч копій. Конвеєру екранізацій так само немає, продюсери не полюють на авторів книжок. Звідси — слабке, надзвичайно поверхове уявлення про те, як кінобізнес працює з адаптаціями літературних творів. Відповідно — завищені очікування, які здебільшого мають ірраціональні пояснення чи не мають жодних. «Не так», — єдиний короткий вирок Фейсбуку, чия аудиторія зовсім не така представницька й репрезентативна, якою хоче здаватися.

Причина друга — у непридатності більшості художніх творів українських авторів до бодай приблизної екранізації. Навіть «на основі» чи «за мотивами» тут не підійде. Доказ тому теж є в коментах улюбленої соцмережі українців. «А чому б не екранізувати_______», — потрібну назву вставте самі. До речі, автори теж не проти продати права для кіноверсії. Бажання ж бачити книжку, яка сподобалася, фільмом чи серіалом показове: екранізація цілком справедливо вважається переходом прозового твору на вищий рівень. Таким, як перетворення вірша на пісню, тим більше — на хіт, під який танцюють і який ставлять на рінгтон.

Чому, як ми вже згадали вище, з українських україномовних авторів усіх часів найбільш придатними для екранного втілення є твори Івана Франка? Бо він не соромився того, що пише для широкої аудиторії. Тобто, маючи невелике порівняно з польськими та німецькими колегами коло читачів, котрі добровільно купували написане ним, Франко навіть на цьому полі намагався охопити найширші читацькі верстви. Для того намагався бути зрозумілим, і в нього виходило. Маючи досвід публічних виступів та журналістської роботи, він опанував увесь інструментарій жанрової прози. Поєднуючи найпопулярніші дотепер у літературі жанри: детектив та мелодраму, створюючи з них мікс повноцінної драми.

Те, що треба для кіно. Недарма в 1990-х, у період розгубленості, безгрошів’я й розмитості культурних пріоритетів, Франка екранізовували в Україні навіть за купоно-карбованці. Класик знав або принаймні уявляв, що таке лінійна драматургія і чим можна зацікавити сучасників.

Через те рекомендації, які давала на Kiev Media Week 2016 продюсерам спеціально запрошений літературознавець Тетяна Трофименко, здебільшого не зовсім адекватні вимогам сучасного кіно / телевиробництва, з одного боку, й запитам масового глядача в Україні — з іншого. Перераховані нею книжки сучасників хоч і названі нею різножанровими, насправді мають умовні жанрові ознаки.

Так, Макс Кідрук пропонує «авіаційний» детектив «Жорстоке небо», і при бажанні його можна перенести на екран — якщо максимально ущільнити авіаційну, науково-популярну складову й розширити власне видовищну. Згоден, «Аптекар» Юрія Винничука зацікавить комерційне кіно, проте — лише як основа, з якої доведеться витискати власне літературну складову, і зберегти сакральний дух роману не вийде, хоч ти трісни. Антиутопія Тараса Антиповича «Хронос» може при бажанні зайняти нішу авторського кіно та навіть прозвучати на фестивалях, та до власне кінобізнесу це не має стосунку. Хоча авторське кіно, безперечно, має свого глядача й повинно бути достойно представлене. Як у всьому світі: некомерційні проекти запускаються за рахунок прибутку від комерційних. А «Захар Беркут» поки що не знято, отже, стрічка ще нічого не заробила в прокаті, тому антиутопіям доведеться почекати. Та в них хоча б є перспективи.

Натомість книжки на зразок «Забуття» Тані Малярчук із переліку Тетяни Трофименко не мають і не матимуть жодних перспектив для екранізації. Анотація інформує: «Це книжка, у якій переплітаються дві сюжетні лінії, історична та сучасна: політика і мислителя В’ячеслава Липинського та жінки з теперішнього, яка з його допомогою шукає шлях до себе. Це роман про час, пам’ять, державність, про сутність речей і про вміння одночасно дивитися назад і вперед». Як художній твір — це достойна література. Але не всяка достойна література придатна для перенесення на екран. Стосується аналогічних книжок, кіноверсію яких хоче бачити соціальна мережа, включно з творами Оксани Забужко.

Так, за наявності бажання та підписаного бюджету можна екранізувати навіть телефонну книгу Зімбабве чи меню ресторану на Гоа. Напевне з цього вийде гідний уваги артхаус, він навіть відзначиться на фестивалі незалежного кіно в Санденсі. Проте біографія українського мислителя В'ячеслава Липинського навряд чи зацікавить широкого глядача в Україні та за її межами. На таке кіно просто не куплять квиток. А серіал про це саме, включаючи «сутність речей», не матиме рейтингу. Це об'єктивна реальність, яку треба прийняти й зрозуміти, говорячи про бажання бачити якійсь роман на екрані чи рекомендувати продюсеру вкладати в це гроші.

Таким чином, екранізація — тренд, який готові підхоплювати українські виробники кіно. Проте до цього практично не готові автори художніх творів. Щоби кіно і книжка стали корисними одне одному, письменнику в Україні треба вчитися писати з прицілом на масову аудиторію, й розуміти — масова аудиторія не та, яку вони собі придумали, а та, яка має певні стійки смаки й вимоги. І бути готовим до співпраці з кіно, яка ох не проста й вимагатиме ще більшого, аніж є, спрощення, лишаючи від твору лише ідею. Або — принципово не писати для кіно, лишитися самодостатнім, далі працювати для вузької аудиторії.

На фото - фрагмент обкладинки книги Василя Шкляра «Чорний ворон»

Фото: dniprograd.org

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1662
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати

Какой сериал,
или его продолжение,
вы бы хотели посмотреть?

Сериал «Школа»
Сериал «Игра престолов»
Сериал «Слуга народа»
Сериал «Молодежка»
Сериал «Ходячие мертвецы»
Сериал «Киев днем и ночью»
Сериал «Чужая дочь»
Сериал «Ольга»
Сериал «Родственнички»
Сериал «Красная королева»
Сериал «Физрук»
Сериал «Друзья»
Предложить свой вариант:

Какой сериал,
или его продолжение,
вы бы хотели посмотреть?

Сериал «Школа»
13.1% (20)
 
Сериал «Игра престолов»
16.3% (25)
 
Сериал «Слуга народа»
11.8% (18)
 
Сериал «Молодежка»
4.6% (7)
 
Сериал «Ходячие мертвецы»
8.5% (13)
 
Сериал «Киев днем и ночью»
5.9% (9)
 
Сериал «Чужая дочь»
1.3% (2)
 
Сериал «Ольга»
3.9% (6)
 
Сериал «Родственнички»
0.0% (0)
 
Сериал «Красная королева»
3.9% (6)
 
Сериал «Физрук»
10.5% (16)
 
Сериал «Друзья»
8.5% (13)
 
Предложить свой вариант:
11.8% (18)
 
Загалом відповідей: 153
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop