Президентські дебати у США, другий тур: повіяло рідним і знайомим

Президентські дебати у США, другий тур: повіяло рідним і знайомим

11 Жовтня 2016
3022
11 Жовтня 2016
19:30

Президентські дебати у США, другий тур: повіяло рідним і знайомим

3022
І Хілларі Клінтон, і Дональд Трамп дотримувалися правила: не знаєш, що сказати — кажи негатив про суперника
Президентські дебати у США, другий тур: повіяло рідним і знайомим
Президентські дебати у США, другий тур: повіяло рідним і знайомим

Другий тур дебатів між Хілларі Клінтон та Доналдом Трампом (за Києвом це була ніч на 10 вересня) мав цілковито відмінний від першого туру формат. Кандидати у президенти США відповідали на запитання від аудиторії, присутньої в залі. Втім, аудиторія була порівняно невеликою, й дебати аж ніяк не нагадували мітинг — їхня атмосфера була радше камерною.

Модераторів було цього разу двоє. Запитання мали бути адресовані обом кандидатам. На відповіді кожному з них було відведено по дві хвилини на кожне запитання. Утім, запитань, як на півторагодинний хронометраж, було обмаль, бо, як і під час першого туру, кожне запитання провокувало дискусію між кандидатами. Право відповіді на відповідь — це святе, й без нього дебати виродилися б у змагання монологів. Утім, коли дискусія скочувалася у відверту беззмістовність і потік взаємних звинувачень, модератори кілька разів її припиняли й пропонували аудиторії поставити наступне запитання.

Ані підняття рук, ані випадкового надавання мікрофону першому-ліпшому присутньому не було й близько. Перш ніж представник аудиторії ставив запитання, модератори називали його ім'я. А отже, всі запитання були премодерованими, тобто відібраними попередньо. Втім, судячи з відповідей і Клінтон, і Трампа, кандидати у президенти їх не знали — бо надто вже беззубі відповіді траплялися в обох.

Не було й тематичного сортування запитань, не було жодного натяку на тематичні блоки — запитання стрибали з однієї теми на іншу, чим створювали (й для Клінтон та Трампа так само) несподіванки.

Кілька запитань ставили й самі модератори, причому їхні запитання були адресовані комусь одному з кандидатів. Але стосувалися вони виключно передісторії, бекграунду піднятих тем: хто з кандидатів що казав на цю тему раніше. Частіше це стосувалося Трампа, але дісталося й Клінтон.

Усе це — важливі технологічні моменти, які дозволяли унеможливити скочування в популізм та монологочитання, а з іншого боку — виявити повну картину розуміння кандидатами тих або інших проблем.

І знову не уникнути порівнянь із нашим, українським досвідом політичних теледебатів та політичних ток-шоу. В Україні Трамп із його харизмою, поза сумнівом, виграв би ці дебати з розгромним рахунком. Бо професорську, подеколи навіть менторську, манеру поведінки Клінтон дуже часто було важкувато сприймати. Але тут Трамп змушений був стримувати свою харизму, й саме манера Клінтон — стримана й навіть сухувата — задавала тон. Лише одного разу, після надто бурхливого обміну звинуваченнями між кандидатами, в аудиторії було чути загальний галас.

Важлива для глядачів деталь: коли відповідав Трамп, Клінтон сиділа на стільці біля столика й час від часу щось занотовувала. Стілець та столик Трампа ж залишалися порожніми — він увесь час стояв. Американські виборці, звісно ж, мали оцінити належним чином: Клінтон стежить за відповідями Трампа й обмірковує реакцію на них, тоді як репліки Трампа, ймовірно, найменшою мірою  залежать від того, що саме скаже Клінтон. Це — ті самі деталі, у яких і криється диявол, і оператори майстерно їх показували.

Але цього разу була одна, й дуже неприємна, риса, яка робила дебати дещо схожими на звичні нам українські ток-шоу. Обидва кандидати дотримувалися правила: не знаєш, що сказати — кажи негатив про суперника. Клінтон пригадувала висловлювання Трампа про іммігрантів, мусульман (і, до речі, серед тих, хто ставив запитання, був темношкірий і була мусульманка), про жінок і підкреслювала, що всі ці переконання суперечать увсталеним традиціям Сполучених Штатів Америки (“Він — інший, ніж ми всі”). Трамп же, натомість, звинувачував Клінтон у суцільних невдачах і в тому, що вона не зробила того, за що тепер виступає. Але ж Клінтон була сенатором, була держсекретарем (американський аналог посади міністра закордонних справ), але не була президентом! Кілька разів Трамп навіть скочувався до звинувачень на адресу Білла Клінтона — так, ніби Білл та Хілларі є однією й тією самою особою, й Хілларі апріорі ставиться до жінок так само, як і її чоловік.

Доречно й недоречно використовував Трамп звинувачення Клінтон у халатності у веденні ділового листування — тут варто зауважити, що й звинувачення Клінтон щодо висловлювань Трампа про жінок були  не завжди доречними до теми. Подеколи, виправдовуючись стосовно своїх висловлювань, Трамп без жодної логіки раптом переходив до загальних обіцянок: “Я зроблю нашу країну безпечною... і багатою”.

Як на мої особисті враження, навіть у звинуваченнях Клінтон була переконливішою, бо предметнішою — навіть коли була різкою: “Він не може бути ані головнокомандувачем, ані президентом... Так, ми великі — через те, що поважаємо одне одного”.  Хоча не утрималася від однієї-двох загальних обіцянок і вона — але загальні обіцянки однаково далеко не були тим, що визначало перебіг дебатів.

Клінтон на чимало запитань відповідала надто загально. Трамп же подеколи дуже нагадував Віктора Януковича — й стало навіть шкода, що американці не знайомі так детально з цим персонажем. Якщо деякі відповіді Клінтон були загальними, то більшість відповідей Трампа — не просто обтічними, а ніби складеними, мов дитячий конструктор, із набору блоків, які в різній послідовності він використовував для відповідей на найрізноманітніші запитання. Це був ніби такий собі набір домашніх заготовок універсального застосування. Дуже часто у відповідях Трампа на різні запитання й навіть на різні теми лунали звинувачення на адресу Клінтон, однакові майже слово у слово. Подеколи ж складалося враження: що на думку спало — те Трамп і казав, до теми чи не до теми. На запитання про гуманітарну катастрофу у Сирії, навіть після повторного запитання модератора, він так і не відповів, відбувшись черговим казала-мазала.

Що дуже прикро вразило — це те, що Хілларі Клінтон дуже погано тримає удар. Відповідаючи на звинувачення опонента: “Це неправда! Це все неправда!”, вона жодного разу не сформулювала чітко, чим саме й у чому саме це неправда. Деякі звинувачення вона просто проковтнула, як от вислів Трампа про те, що подружжя Обама насміхається з неї. Жодного разу вона не привернула увагу до різниці між взаємними звинуваченнями: вона звинувачувала Трампа в тому, про що кажуть чимало експертів, і що є важливим із погляду національної безпеки, тоді як Трамп її — у будь-чому.

Не привернула уваги Клінтон і до дуже промовистого зізнання Трампа: “Я нічого не знаю про Росію, я не знаю, як там усе діє”, - адже Трамп фактично зізнався у своїй повній некомпетентності з надзвичайно важливого питання! Не відповіла на закид, що вона нібито хоче позбавити роботи всіх шахтарів — натомість сказала, що Китай нелегально продає до США сталь, а Трамп її купує. Хай навіть так, хай навіть дії Трампа об'єктивно позбавляють роботи тих самих шахтарів — але ж це не знімає запитання про позицію Клінтон! “Сам дурак” у чистому вигляді — от чим був цей епізод. На щастя, лише один.

Коли модератор нагадав Клінтон її образливі висловлювання про прибічників Трампа (“огидні” та “невиправні”), вона не провела різниці між цими висловлюваннями — щодо конкретних дій людей — та образливими висловлюваннями Трампа щодо раси, статі, віросповідання та інших анкетних даних людей.

Як на мене, програла Клінтон й у відповіді на останнє запитання: “Назвіть бодай одну рису, яку ви поважаєте одне в одному”. Клінтон відповіла, що поважає дітей Трампа, й дуже поспіхом додала, що у їхньому вихованні — заслуга їхнього батька. Жодної риси самого свого опонента вона не назвала. Трамп, натомість, сказав, що поважає Клінтон за те, що вона — борчиня й не здається навіть за вочевидь програшних ситуацій: ця відповідь була теж не без підтекстів, але бодай за формою дипломатичнішою.

Другий тур дебатів показав сильні й слабкі сторони обох кандидатів на посаду президента США. І, попри всі звинувачення, попри “жовтуватий” присмак, незмінним залишилося головне: зміст превалював над формою, саме він був визначальним.

Фото - Quartz

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3022
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду