Ердоган + Путін = ? Про що не кажуть українські ЗМІ

Ердоган + Путін = ? Про що не кажуть українські ЗМІ

16 Серпня 2016
3703
16 Серпня 2016
13:30

Ердоган + Путін = ? Про що не кажуть українські ЗМІ

3703
У кримськотатарському питанні турецький та російський вектори є діаметрально протилежними, й компромісу, рівнодіючої між ними не знайти
Ердоган + Путін = ? Про що не кажуть українські ЗМІ
Ердоган + Путін = ? Про що не кажуть українські ЗМІ

Укотре вже, згадуючи про висвітлення міжнародних подій, доводиться писати не про те, що трапилося на очі й викликало претензії, а про те, що на очі не трапилося, хоча мусило трапитися, неодмінно мусило б.

І, перш ніж почати, доводиться робити традиційне застереження: цілком можливо, якусь дуже важливу публікацію я просто пропустив. Із іншого боку, ті аспекти зустрічі в Санкт-Петербурзі президентів Росії та Туреччини, про які піде мова, є настільки важливими й до такої міри стосуються України, що, за ідеєю, до них мало б бути прикуто дуже велику увагу. Ще з іншого боку, кілька знайомих, що цікавляться політикою, зокрема й професійно, у приватних розмовах теж сказали, що висвітлення цих аспектів не зустрічали — додавши щось на кшталт: «Ну, можливо, я що-небудь пропустив».

Отже, нормалізація відносин між Росією та Туреччиною. «Союз диктаторів», «союз європейських ізгоїв», як слушно характеризували цю подію чимало ЗМІ. «Союз проти Заходу» — це була ще одна дуже поширена й дуже слушна характеристика; увагу аудиторії при цьому привертали до того, що Туреччина є членом НАТО, а отже, й секрети — а радше, інформацію для внутрішнього користування — цієї організації, цілком можливо, тепер без надмірних зусиль здобуватиме господар Кремля.

Але цікавим є й от який аспект. Росія не вміє підтримувати партнерські, рівноправні стосунки. Точніше, свідомо вважає для себе принизливим їх підтримувати — з усіма державами за винятком тих, які вона вважає за «великі». У цьому полягає одна з фундаментальних російських пропагандистських «скрєп». Так от, російська пропаганда ніколи не включала Туреччину до переліку «великих держав» — і навіть більше: коли йшлося не про конфлікти й не про газові «потоки», вона просто не помічала існування Туреччини. У свідомості російського обивателя Турецька Республіка завжди була глибокою периферією, чимось на кшталт Єгипту або Таїланду, тільки ближчого й дешевшого.

Російська пропаганда, звісно ж, на те й російська пропаганда, що може швидко переконати російського обивателя в чому завгодно, зокрема й у тому, що нібито на сьогоднішній день Туреччина є мало не впливовішою за Німеччину разом із Францією, але всьому є межа: російський обиватель це, звісно ж, проковтне, але відчуття такого вже смаку від того не отримає. Глибинні переконання, задавнені стереотипи не в змозі миттєво подолати навіть російська пропаганда. Тож значна кількість росіян або вважатиме союз із Туреччиною мезальянсом, розмінюванням на дрібниці, або ж щиро віритиме, що в особі Ердогана Путін знайшов нового сателіта, такого собі Асада-дубль-два — й, відповідно, глибоко розчаровуватиметься щоразу, коли це виявлятиметься не так.

А тепер перейдімо до тісно пов'язаних між собою проблем, на які варто було би звернути особливу увагу. Перша з них — кримські татари. Цифри в різних джерелах різняться, але всі вони стверджують: у Туреччині мешкає в кілька разів більше кримських татар, ніж у Криму. До сьогодні Туреччина намагалася підтримувати імідж мало не найбільшого у світі захисника кримських татар. Для яких сьогодні головний якщо й не ворог, то утискувач — Росія. Зі свого боку, офіційна Росія майже неприховано вважає кримських татар за «неблагонадійних». У кримськотатарському питанні турецький та російський вектори є діаметрально протилежними, й компромісу, рівнодіючої між ними не знайти.

Як воно буде тепер? Заяви турецьких офіційних осіб про те, що в позиції їхньої країни щодо належності Криму Україні нічого не змінилося, є відповідями на зовсім інше запитання. Під час переговорів у Санкт-Петербурзі два президенти винесли кримськотатарське питання за дужки. Але чи довго вони зможуть його в такому стані утримувати? Адже офіційна або навіть неоголошено-фактична відмова Туреччини від захисту кримських татар боляче вдарить по репутації цієї країни та її влади — й варто очікувати, що офіційна Росія дуже прагнутиме, щоб такі удари посипалися якнайшвидше.

А удари ці будуть болісними, бо в основу турецького «вставання з колін» покладено пантюркізм. Прагнення до лідерства серед тюркомовних країн та народів, прагнення перетворити ці країни та народи на свою виключну сферу впливу. Один ілюстративний приклад: припинивши кілька років тому участь у конкурсах «Євробачення», Туреччина запровадила в себе аналогічний конкурс «Тюркобачення», учасниками якого можуть бути країни або регіони (!) з переважно або до значної міри тюркомовним населенням.

Але що таке тюркомовні країни? Це, передусім, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Туркменістан та Узбекистан. Ті країни, які Росія вважає за свою й виключно свою сферу впливу. Отже, й тут «натрапила коса на камінь». Але й це ще не все. Погляньмо на перелік країн-учасниць фіналу конкурсу «Тюркобачення-2014» (за абеткою): Азербайджан, Башкортостан, Болгарія, Боснія та Герцеговина, Іран, Казахстан, Киргизстан, Крим, Македонія, Москва, Татарстан, Туреччина, Туркменістан, Узбекистан, Якутія. А регіони-учасники — це переважно регіони Російської Федерації! Та й сам конкурс — нагадаю, організований і підтримуваний переважно Туреччиною, 2014 року відбувався в Казані.

Свого часу Росії довелося докласти дуже значних зусиль та коштів, аби «замирити» Татарстан, у якому вирували потужні ідеї незалежності й переорієнтування від Москви на Анкару. Тож і тут ми бачимо суперництво, а суперництво між авторитарними державами не може бути джентльменським.

Наступний аспект лежить на самісінькій межі припущень та гіпотез. А тому згадаймо про два точно відомих факти. Перший — це роль ФСБ у нинішній російській політиці. І другий: усі події останніх двох десятиліть на Балканах, Південному Кавказі, Близькому й Середньому Сході та в Середній Азії мали наслідком один-єдиний результат — досі так і не виникло альтернативного, не через Росію, шляху експорту середньоазійських нафти та газу до Європи. Для середньоазійських країн Росія залишається монополістом, що міцно тримає у своїх руках ключі від дверей у зовнішній світ. А отже, має всі можливості контролювати економіку цих країн, а самі ці країни фактично тримати у стані протекторатів.

Годі й казати: цей альтернативний маршрут мав би пролягати через Туреччину й ніяк інакше. А нафтогазові середньоазійські країни, нагадаю, є тюркськими.

І поки Туреччина була «майже європейською майже демократією», Москві було досить легко з нею поратися. Зовсім інша річ — тепер і в найближчому майбутньому.

Нарешті, ще один аспект проблеми. Зовсім нещодавні події в Туреччині продемонстрували, наскільки легко й швидко можна звести на пси неусталену, половинчасту демократію, включно з такою ж хисткою свободою ЗМІ. Й чи так уже гарантована від такого сценарію Україна, тим паче в разі наявності відкритої або прихованої підтримки з боку Росії? Тут мова, радше за все, не про владу — хоча й щодо неї варто не дрімати, й тим паче не про канцелярсько-бюрократичний «Опоблок», а про харизматичних популістів, що так прагнуть дострокових виборів.

Коли йдеться про авторитарних політиків, прогнози, а тим паче у ЗМІ для широкої публіки — річ невдячна. Але й прогнози в наших ЗМІ — здебільшого дивні. Адже майже зовсім не поширеними в наших медіа залишаються прогнози у вигляді переліку кількох загальних сценаріїв розвитку подій. Наші медіа полюбляють такі прогнози, що ніби їх дають екстрасенси та ясновидці, — такі, що не знають варіантів і не припускають їх: що було, що буде, на чому серце заспокоїться, й крапка.

Та річ, власне, не так навіть у прогнозах — просто хіба всі перелічені аспекти турецько-російського «бхай-бхай» є неістотними й не вартими уваги? Бодай щоби про них згадували й нагадували?

Фото - slovodel.com

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3703
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду