Журналістські дурниці липня

Журналістські дурниці липня

1 Серпня 2016
4686
1 Серпня 2016
09:00

Журналістські дурниці липня

4686
Навіть колишні світові еталони журналістики дозволяють собі твердження, які викривлюють суть справи
Журналістські дурниці липня
Журналістські дурниці липня

Із прикрістю доводиться констатувати, що наразі українським журналістам усе складніше брати з когось приклад об’єктивності й інформативності текстів, нехай то будуть статті чи повідомлення, вільні від викривлення реальності та різного роду відвертих дурниць. Адже колишні світові еталони журналістики дозволяють собі — з тих чи інших міркувань — давати на своїх сайтах такі твердження, які викривляють суть справи. За прикладами не треба далеко ходити. Ось повідомлення ВВС: «У містах США не стихають протести проти нещодавніх убивств поліцією темношкірих чоловіків у штатах Міннесота й Луїзіана. У Міннесоті протестувальники заблокували дороги й кидали фаєри, а в місті Батон-Руж в штаті Луїзіана поліцейським протистоять озброєні загони самооборони "Нові чорні пантери"».

Як на мене, ці фрази та їхня тональність гідні газети «Правда» чи агенції ТАСС 1960-х років. По-перше, не згадано, що застрелені ці чоловіки були поліцією тому, що вперто не виконували її наказів і демонстрували агресивну поведінку. По-друге, один із них був озброєний, а інший, за його власними словами, зверненими до поліцейських, мав пістолет у «бардачку» авто. Але головне інше: «Нові чорні пантери» — це не «загони самооборони», а воєнізовані формування партії чорних расистів та антисемітів, лідери якої заохочують насильство проти білих, євреїв і співробітників правоохоронних органів. Та й «старі» «Чорні пантери» були не набагато кращими. Так, у їхній програмі — крім вимоги «припинення пограбування білою людиною [пізніше було замінено на капіталістами] нашої чорної спільноти» — містилися й пункти про те, «щоб усіх чорних чоловіків звільнили від служби у збройних силах», бо, мовляв, армія США воює «з кольоровими людьми по всьому світі, що, як і чорні люди, стають жертвами білого расистського уряду Америки», та про те, що «всі чорні люди мають бути звільнені з усіх в’язниць, тому що вони не отримали справедливого і неупередженого суду» (мовляв, цей суд стане справедливим, тільки коли він буде змушений «обирати присяжних із тієї чорної спільноти, з якої походить підзахисний»).  Оцінили? А «Нові чорні пантери» багато в чому, зокрема, в антисемітизмі, пішли ще далі…

Утім, самі порівняйте те, що пише про цей випадок сучасна інформагенція з класичною назвою ТАСС: «В США проходят массовые протесты против полицейского произвола. Демонстрации проводятся после того, как в начале этой недели в США произошли сразу два резонансных случая убийств афроамериканцев стражами порядка». Як на мене, нічого дивного: ВВС вживає поняття the rebels, коли йдеться про «конфлікт в Україні». Знову повний унісон із ТАСС…

А ще в цьому плані варто згадати «зразково-показову» статтю Єна Бейтсона в The New York Times під назвою «Україна оголосила війну журналістиці». Стаття ця мала гучний резонанс у світі та в Україні, тож переповідати її я не стану. Зверну увагу на інше: на відповідність тверджень знаного американського автора реаліям. Уже назва статті викликає запитання — чи припустимо взагалі використовувати такі загальники-«шлакоблоки»? А ось одне з ключових тверджень статті Бейтсона: «Чимало українських ЗМІ та журналістів уникають висвітлення новин, які виставляють Україну в негативному світлі або можуть підіграти російській пропаганді». Ті, хто стежить за українським медіапростором, знають, що насправді ці «чимало» можна перерахувати на пальцях однієї руки, тоді як критичного запалу в українському медіапросторі більш ніж вистачає. Днями цю тезу підтвердив член Римського клубу Богдан Гаврилишин, назвавши свою статтю «(Чи не) Забагато критики»: тут він вказує на «різницю між критичним мисленням і критикою» та стверджує, що критику як таку даремно апріорі вважають чеснотою; на його думку як економіста й фахівця з менеджменту, «нам треба більше довіряти один одному, менше критикувати — і більше співпрацювати».

Утім, різко критична настанова Єна Бейтсона щодо України й української журналістики може бути пояснена його особистими враженнями; так само відсутність у статті терміну terrorists також можна пояснити особистісними чинниками. Але от відсутність терміну the pro-Russian rebels (є просто rebels, та й усе) — це вже відмова від об’єктивного описання війни на сході України. Варто зазначити, що й ВВС уникає цього й теж користується терміном rebels.

Ну а про те, до якого рівня спустилися нині колишні гранди та взірці якісної російської журналістики, й говорити не варто. Хоча, з іншого боку, іноді українським журналістам корисно повчитися в російських колег — ясна річ, не з офіційного й неофіційного «путінського пулу». Скажімо, деякі знані українські інформагенції та ЗМІ з тупою впертістю (дозволю собі це різке, але справедливе оцінне судження) перекладають слово «тинейджер» як «підліток». Приклади? Будь ласка. «У Гватемалі двоє підлітків загинули від куль, коли грали у Pokemon Go. Як повідомляє The Daily Mail, 18-річний Джерсон Лопес де Леон та його 17-річна кузина Деніел зайшли у небезпечний район міста Чікуімула, коли по них почали стріляти незнайомці» (УНІАН). В іншому повідомленні так само: «7 з 9 осіб, загиблих у результаті стрілянини в торговому центрі "Олімпія" у Мюнхені в п’ятницю, були підлітками, в тому числі серед них були два 13-річних. Як пише The Guardian, за даними поліції, з загиблих дві людини були віком 13 років, троє — 14 років, одна — 17 років, одна — 19 років, ще одна — 20 років. Одній з жертв було 45 років» (УНІАН). А ось що писала The Guardian: «Seven of the nine people killed in a shooting spree at a Munich shopping mall on Friday were teenagers, including two 13-year-olds».

Я розумію, що Вікіпедія для багатьох — не авторитет, але все ж таки варто знати, що в ній написано про підлітків: «Сучасна наука визначає підлітковий вік в залежності від країни (регіону проживання) й культурно-національних особливостей, а також статі (від 12–14 до 15–17 років)». В Україні 16 років — це вже однозначно не підліток, а юнак або юнка. І взагалі: коли кажуть «підліток», то йдеться про неповно дієздатного громадянина; коли він отримує паспорт — цим юридично фіксується перехід в іншу вікову категорію, а коли людина отримує виборче право (не лише в Україні, а і в США у 18 років), то це аж ніяк не підліток.

А тепер погляньмо, який заголовок інформації про ту саму подію дали на знаному російському опозиційному сайті «Каспаров.Ру»: «Большинство жертв стрельбы в Мюнхене — несовершеннолетние». Що цікаво: новинарі «Каспаров.Ру» виправили своїх «офіціозних» колег (на яких вони послалися), де був інший заголовок, у відомому стилі: «При стрельбе в Мюнхене погибли шестеро подростков». Все ж існують у світі (ба навіть у Росії) професіонали, які знають, що до чого…

Скажете, дрібниці? Як на мене — ні. «Поняття має відповідати предмету, а предмет — своєму поняттю», — так дві сотні років тому писав Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. І в цьому плані деяким виданням слід було би бути значно обережнішими з поняттями. Читаємо: «Сумка с инструментами оказалась на околоземной орбите в 2008 году, во время ремонтных работ на МКС, космонавт Хайдемари Стефанишин-Пайпер упустил ее в свободный полет». Так, сумка «втекла» під час ремонту у відкритому космосі, але ж у США учасники космічних польотів традиційно (і це добре відомо) звуться не космонавтами, а астронавтами, а Гайдемарі Стефанишин-Пайпер — не чоловік, а жінка, одна з астронавток українського походження, про яку чимало писалося в українських мас-медіа, тож має бути не «впустив сумку», а «впустила сумку», чи не так?

Прикладів такого ґатунку можна було би навести чимало, проте й без того зрозуміло, що при підготовці текстів чималому числу журналістів України слід відповідальніше ставитися до своєї діяльності, а разом із тим — істотно й постійно підвищувати свій освітній рівень. І посилання на те, що сьогодні деякі визнані гранди світової журналістики дозволяють собі чи то неточності, чи то навіть пересмикування фактів, тут не рятують. Адже залишаються — й завжди! — власні сумління та відповідальність, а там нехай хоч каміння з неба падатиме…

І, нарешті, про фейки. Чимало мас-медіа передрукували з подачі Golos.ua дезінформацію про те, наче болгарська громада України вимагає автономії. І якби тільки «Комсомольская правда», але ж наче й пристойні ЗМІ! То хіба відповідальні професіонали не повинні розуміти, чиїм повідомленням можна вірити (і все одно їх варто перевіряти), а чиїм — не можна ніколи? Хіба журналістський корпус не знає, кому належить Golos.ua і яку політичну лінію обслуговує? А це ж не єдиний фейк липня, підхоплений частиною мас-медіа України… Але фейки — це окрема тема, хоча сліпа віра в них з боку фахових журналістів і належить до найбільших дурниць, яких можуть припуститися колишні «гієни пера», а нині — «майстри мікрофона та клавіатури».

Фото - www.layman.org

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4686
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду