Донецька громадська організація «Антикризовий медіа-центр» (АКМЦ) у травні-червні провела дослідження «Стан інформаційного покриття вздовж лінії розмежування». Команда проекту відвідала десять прифронтових міст області: Авдіївку, Торецьк, Селидове, Бахмут, Часів Яр, Костянтинівку, Волноваху, Очеретине, Покровськ і Мирноград. АКМЦ опитав місцевих мешканців у форматі фокус-груп (до 20 осіб) та вибірково – перехожих на вулицях. Загалом в опитуванні взяло участь близько 200 осіб, третина з яких – чоловіки.

Мешканців Донеччини запитували про те, які телеканали вони мають змогу дивитися та які місцеві видання – читати. Крім того, АКМЦ поцікавився їхнім ставленням до українських ЗМІ та проросійських медіа, який контент у них викликає зацікавлення та яким джерелам інформації (друкована преса, радіо, ТБ, інтернет) вони віддають перевагу. Також дослідники запитали, чи користуються популярністю соціальні мережі, спільноти в них, та в який спосіб відбувається інформування місцевих мешканців про бойові дії тощо.

До складу фокус-груп увійшли представники місцевих ЗМІ, органів влади, громадських організацій та активісти. Однак окрім спілкування з працівниками медіа у форматі фокус-груп, співробітники АКМЦ під час відвідання місцевих видань і студій телеканалів також обговорили проблеми галузі.

У результаті дослідження в АКМЦ дійшли висновку, що більшість населених пунктів, розташованих уздовж лінії розмежування, перебувають під інформаційним впливом антиукраїнських ЗМІ, які ведуть мовлення з території Росії або так званої ДНР. Причому чим ближче до лінії розмежування – тим ситуація гірша.

АКМЦ стверджує, що в місцевої громадськості є проекти розвитку місцевих ЗМІ – ТБ, радіо і газет, – але їм необхідна фінансова підтримка. Як зазначає організація, Міністерству інформаційної політики та СБУ слід розібратися, чому сигнал із телевізійних передавачів періодично зникає, в результаті чого українські канали транслюються в поганій якості. В регіоні є величезна потреба отримувати оперативні новини, зокрема про ситуацію на лінії фронту. Для цього треба налагодити комунікацію між військовими, органами влади та ЗМІ.

ТБ

Як показало дослідження, в Авдіївці мережа кабельного телебачення, що транслює українське ТБ, не охоплює повністю навіть багатоповерхових будинків, тож приватний сектор ловить аналоговий сигнал із Донецька з відповідним контентом. Національні канали показують у поганій якості, а іноді сигнал зникає взагалі. У смт Очеретине та на території району кабельного телебачення немає, телесигнал приймається або на супутникові антени, або на звичайні, які в хорошій якості ловлять два десятка каналів із Донецька і в поганій якості – чотири українських. Як стверджують в АКМЦ, через це місцеві часом не розуміють, яка в них влада, і вірять інформаційним вкидам із Росії.

Жителі м. Волновахи, в яких встановлені звичайні кімнатні або зовнішні антени, приймають у цифровому пакеті п'ять українських каналів: «UA: Перший», 5 канал, «1+1», «Україна» і Донецьку ОДТРК. Однак скаржаться на слабкий сигнал, який періодично зовсім зникає – можливо, глушиться з боку «ДНР».

У приватному секторі міста й селищах району кабельна мережа не прокладена, тому жителі отримують телесигнал із антен. Користувачі супутникових антент самостійно налаштовують цікаві для них канали й часто віддають перевагу російським, вважаючи їх привабливішими за кількістю серіалів, шоу, музики.

У населених пунктах поблизу лінії розмежування антени ловлять тільки канали Росії і т.з. Новоросії (а це понад 30 каналів). Жителі прифронтових міст і солдати на передовій можуть дивитися тільки канали «ДНР», на яких, за словами волонтерки Олени Мокренчук, щопівгодини дається докладна інструкція, як здаватися в полон.

У перерахованих містах не працюють місцеві телекомпанії.

Краща ситуація в м. Бахмут: мережа кабельного телебачення покриває все місто й частково населені пункти району. Сигнал ефірного ТБ можна приймати в аналоговому режимі на кімнатну або зовнішню антену, в цифровому за допомогою приставки Т2 віщають 32 українські канали. Сигнал від російських і донецьких передавачів не надходить.

У Бахмуті є стабільно працююча місцева телекомпанія. Так само як і в Селидовому, Костянтинівці й Торецьку. Місцеве телебачення в Покровську, Мирнограді й прилеглих районах забезпечують дві регіональні телерадіокомпанії – «Орбіта» й «Капрі». Всі вони потерпають від недостатнього фінансування.

Радіо

Поблизу лінії розмежування транслюються як українські, так і російські радіостанції. В деяких місцях, наприклад, в Очеретиному та його околицях радіосигнал українських станцій з'явився зовсім недавно, після установки ретрансляторів. Переважно місцеві вмикають ефірне радіо, аби послухати музику. Однак у ході дослідження мешканці прифронтових населених пунктів розповіли, що хотіли б чути по радіо оперативну й достовірну інформацію про бойові дії, звуки яких вони чують майже щодня.

Тільки в Торецьку налагоджено оповіщення через гучномовець, установлений на ринку, а в Костянтинівці працює регіональне представництво ефірної радіостанції «Класне радіо». Цю єдину регіональну станцію, яка працює на цілий район, чути в Дружківці й частково в Бахмуті. Як повідомила редакторка ТРК Анастасія Галасюк, їхня аудиторія – 70 тис. осіб, а новини по радіо звучать щогодини.

Проводове національне радіо відсутнє в усіх містах, які відвідали представники АКМЦ.

Преса

Практично в кожному місті є кілька друкованих видань – як комунальних, так і приватних. Виняток становить Очеретине, де на весь район немає жодної газети. Тому жителям доступні тільки обласні періодичні видання, інформаційні бюлетені або газета «Донецька правда», яка видається накладом 30 тис. примірників і розповсюджується безкоштовно в прифронтових населених пунктах.

Загальною проблемою для всіх місцевих газет є висока собівартість, пов'язана з великими витратами на друкарню (в м. Краматорськ і Харків) і на доставку тиражу, а також зниження активності рекламодавців через близькість бойових дій. Головний редактор газети «Дзержинський шахтар» Денис Кшемінський вважає, що держава не розуміє або не хоче розуміти соціального значення місцевої преси, яка працює практично на лінії фронту в умовах серйозного психологічного навантаження, але ніякої підтримки не отримує. «Я вважаю, що необхідно розробити державну або обласну програму співфінансування місцевих ЗМІ, інакше ми не виживемо», – каже редактор.

Однак місцеві газети все ж видаються й розповсюджуються за передплатою чи в роздріб. У селі Прохорівка Волноваського району протягом 20 років видається газета «Клубний вісник», редактором якої є завідувач сільським клубом. Видання має наклад у 150 примірників і потрапляє майже до кожної родини.

Більшість місцевих газет – тижневі, тож про оперативність подачі новин не доводиться говорити. У АКМЦ це вважають великою вадою для регіону, розташованого вздовж лінії розмежування.

Тільки в Авдіївці періодично друкуються інформаційні бюлетені з поясненнями бойових дій: там у виконкомі і в деяких магазинах вивішують листівки, в яких повідомляють, де відбувалися обстріли, яка кількість, з якого боку, де є руйнування.

Інтернет

Як показало дослідження АКМЦ, в усіх прифронтових населених пунктах забезпечено інтернет-покриття. В містах працюють місцеві інтернет-провайдери, що передають сигнал через кабельні мережі, а також «Укртелеком» та мобільний інтернет. Однак мешканці звернули увагу на високу вартість підключення й абонплату.

Слабке покриття наявне в селищах, розташованих у безпосередній близькості до лінії зіткнення – в Ясинуватському й Волноваському районах, де часто бувають перебої з електропостачанням і мобільним зв'язком.

Міські та районні адміністрації мають свої інтернет-сайти, але вони не відрізняються оперативністю подачі новин, рясніють офіційними документами й повідомленнями. Також власні інтернет-платформи є у місцевих газет і телекомпаній. Як правило, вони дублюють у стрічці новин свої публікації і передачі.

Досить оперативно оновлюються стрічки новин на сайтах CitySites, які працюють у більшості міст уздовж лінії розмежування.

«Ми висвітлюємо всі події міста та району і транслюємо свої новини на сторінках в соцмережах, – повідомила журналістка сайту міста Бахмута “06274” Ксенія Козлова. – Судячи з кількості коментарів, найбільше люди цікавляться комунальною та соціальною сферою, а не політикою, від якої всі вже втомилися».

Найбільш звичним способом отримання оперативної інформації та «гарячих» новин є спілкування в соцмережах. У молодіжній аудиторії популярна мережа «ВКонтакте», у більш зрілої – Facebook. При цьому місцеві журналісти скаржаться на деяких адміністраторів мереж, які ведуть приховану антиукраїнську політику (зокрема, в групі «Типова Костянтинівка» у «ВКонтакте», яка має 34 тис. учасників).

«Детектор медіа» поспілкувався з керівником Антикризового медіа-центру Євгеном Онищуком щодо результатів дослідження.

– Євгене, в якому з населених пунктів ситуація з інформаційним покриттям найгірша? А найкраща?

– Найгіршою ситуація з інформаційним покриттям залишається в Авдіївці й Торецьку. Найкраще інформаційне забезпечення в Бахмуті та Покровську, в т.ч. за рахунок роботи двох місцевих телеканалів у кожному зі вказаних міст.

– Наскільки гострою, на вашу думку, є потреба в інформації у мешканців цих населених пунктів?

– Потреба в інформації для мешканців прифронтових міст є критичною! Особливо це стосується населених пунктів, які постійно страждають від обстрілів проросійських бойовиків. Часто в деяких із таких міст ми чули від місцевих мешканців повне нерозуміння того, яка в них влада, хто їх обстрілює і хто такі терористи. Такі міста, як Авдіївка й Торецьк схильні до «сепаратистського рецидиву» через потужний вплив російської пропаганди.

– Якого роду інформації їм не вистачає, а які інформаційні потреби задоволені?

– Місцеві мешканці наголошують на тому, що їх більше цікавить життя рідного міста, району. В більшості населення національні телеканали викликають відразу не через те, що вони транслюються українською мовою, а через їхнє наповнення насильством, катастрофами, скандалами у вищих ешелонах влади тощо. Людей цікавлять питання, які ближчі до них. Не вистачає позитивної картини того, чим живе регіон та місцеві мешканці, адже на сьогодні Донбас – це не лише війна та руїна.

– На вашу думку, яким каналом Україні було б найефективніше інформувати ці території? ТБ, радіо, преса, інтернет-видання чи соціальні мережі?

– Виходячи з особливих умов, в яких живе регіон, кожен із видів є важливим. Це пов’язано як із невеликою кількістю місцевих видань, так і з тим, що до повноцінного відновлення телесигналу в регіоні друковані видання залишатимуться чи не єдиним джерелом інформації для мешканців маленьких селищ так званої сірої зони. Тому робота в інформаційному полі повинна бути комплексною, з задіянням усіх медіанапрямків. На особливу увагу заслуговують інтернет-ресурси та соціальні мережі. Для чималої частини населення прифронтової зони це є одним із основних джерел отримання інформації. На наш подив, сюди входять не тільки молодь, а й люди похилого віку. До того ж переважна більшість населених пунктів прифронтових територій мають доступ до інтернету.

– Яка основна причина нестачі інформації: брак фінансування у ЗМІ, відсутність журналістських кадрів, технічні проблеми з забезпечення мовлення ТБ, радіо та роботи друкарень, чи ще щось?

– На нашу думку, окрім проблем із кадрами, фінансуванням та наповненням якісним контентом медіаресурсів, головною проблемою залишається відсутність системної координованої взаємодії між державними органами та іншими організаціями, які задіяні у формуванні інформаційної політики в регіоні.

– Чи маєте статистичні дані щодо того, скільки людей відчувають брак інформації чи не мають доступу до неї? Чи підсумовували таким чином результати?

– Реалізація нашого проекту не мала на меті отримання статистичних чи технічних даних. Саме тому наше дослідження організовувалося шляхом спілкування з фокус-групами, до складу яких увійшли носії громадської думки.

– На які практичні результати від отриманих даних розраховуєте? На які дії з боку держави, Міністерства інформаційної політики та інших інстанцій?

– Ми вважаємо, що першочерговим завданням має стати формування координаційного органу (ради), до складу якого увійдуть представники всіх державних органів та інших організацій, що задіяні у формуванні інформаційної політики в регіоні. Це дозволить налагодити системну роботу та оперативно вирішувати проблеми, які виникають. Також на особливу увагу заслуговує питання виготовлення якісного українського контенту, який можна було б безкоштовно надавати місцевим ЗМІ. Залишається відкритим питання підсилення українського сигналу за рахунок побудови телевізійних веж, що дозволить покривати у т. ч. території «сірої зони».

– На вашу думку, наскільки відрізняється ситуація по лінії розмежування в Донецькій та Луганській області?

– Наразі до Донеччини прикута більша увага, саме тому тут проводиться більша робота в інформаційній площині порівняно з Луганщиною. Наша команда планує провести подібне дослідження і в Луганській області, після чого можна буде говорити на цю тему детальніше.

Довідка:

Антикризовий медіа-центр (АКМЦ) як громадська ініціатива був заснований влітку 2014 року в м. Донецьку, наразі розташовується в м. Краматорськ. Організація провела понад 300 заходів (прес-конференції, брифінги, прес-клуби, дискусії та круглі столи). Систематично проводиться виготовлення новинного контенту, який в першу чергу спрямований на проблеми простих громадян. АКМЦ має двосторонню співпрацю з Міністерством інформаційної політики України, державними органами влади, силовим блоком і громадськими організаціями. Крім того, організація співпрацює більш ніж із 250 телеканалами, радіо, друкованими та інтернет-виданнями в Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях, а також національними медіа.

Цілі організації – інформаційний супровід подій на території Донецької, Луганської та Дніпропетровської області, медіаосвіта, формування сприятливого середовища для розвитку журналістики, сприяння сучасним внутрішньо-суспільним перетворенням і впровадження реформ на сході нашої держави.

 На фото – Євген Онищук