Українські медіа: головні нісенітниці березня

Українські медіа: головні нісенітниці березня

31 Березня 2016
3322
31 Березня 2016
10:30

Українські медіа: головні нісенітниці березня

3322
Десятки бравих українських журналістів не цікавляться реальним змістом і походженням тих речей, про які вони пишуть
Українські медіа: головні нісенітниці березня
Українські медіа: головні нісенітниці березня

«За даними опитування Gallup, проведеного в 64 країнах, до Папи Римського Франциска добре ставляться 54% населення планети, 12% - погано і 34% не змогли відповісти. Найкраще до Папи Римського ставляться у Латинській Америці (77%), Північній Америці (63%) і Європейському Союзі (62%). Найбільше позитивних оцінок Франциску дали мешканці Португалії, Філіппін, Аргентини й Італії (близько 90%). Соціологи зазначають: ставлення до Папи покращується зі збільшенням віку респондентів. В Україні до Франциска добре ставляться 57% громадян, погано 7%. При цьому тільки в Тунісі, Туреччині та Алжирі переважає кількість тих, хто ставиться до Папи негативно. У деяких мусульманських країнах (Азербайджан, Іран, Монголія) до 90% громадян нічого не чули про Папу Франциска».

Таке повідомлення в останні дні з’явилося – українською та російською мовами – в цілій низці вітчизняних ЗМІ, які, схоже, передруковували його один в одного. Я дозволив собі тільки виправити деякі дрібні граматичні та стилістичні ляпки, залишивши недоторканнім саме «тіло» повідомлення. Бо саме воно спонукало мене сісти до праці й провести своєрідну ревізію хоча би головних нісенітниць, які впродовж березня фігурували в медіапросторі України. Не даю конкретних посилань, оскільки йдеться про речі типові, що їх можна зустріти одночасно в декількох електронних чи паперових ЗМІ.

Отож, почнімо. За номером першим за поширеністю та дурістю (або, м’яко кажучи, некомпетентністю) у березні щороку йде витлумачення у медіапросторі походження Міжнародного жіночого дня (International Women's Day). Цього року я знайшов десятки тверджень, у тому числі й на досить відомих сайтах українського сегменту інтернету, що «Клара Цеткін намагалася прив’язати міжнародний жіночий день до єврейського свята Пурім». Можливо, цих тверджень і більше, просто набридло копирсатися у суміші невігластва, дурниць і чорносотенних вигадок (скалькованих, до речі, з відповідних російських джерел).

Інша дурниця щодо 8 березня – що це, мовляв, «установлене більшовиками свято»; часом «Пурім» і «більшовики» поєднуються, причому не в репліках юзерів, а в авторських статтях. Отож, знову доводиться пояснювати, що Клара Ейснер народилася у сім’ї сільського вчителя Ґотфріда Ейснера (в іншій транскрипції – Айсснера), який, крім інших предметів, викладав ще й закон Божий, а, крім того, був органістом кірхи селища Відерау. Клара у дитинстві йому допомагала, і непогано оволоділа цим складним інструментом. А свято було встановлене, коли більшовики були ще маргінальною партією – у 1910 році з ініціативи німецької соціалістки Лені Ґрюнберг (також «істинної арійки») на міжнародному форумі соціалісток-феміністок, де головувала Клара Цеткін («Цеткін» – то прізвище її першого чоловіка, російського народовольця одесита Осипа Цеткіна, який утік до Німеччини від царської охранки).

Ну, а те, як автентичний марксизм ставився до традицій юдаїзму… Візьміть статтю Карла Маркса «До єврейського питання» і прочитайте її. Відтак зрозумієте, чого це більшовики руйнували синагоги і чому Гітлер у листі до Геббельса у жовтні 1938 року писав: «Учора прочитав працю Маркса «До єврейського питання». Отримав істинну насолоду. Ось вона – одвічна сутність нашого ворога! Нарешті я знайшов розгадку. І як дивно, що ці прекрасні, чисті та піднесені думки висловлені самим євреєм». Нарешті, щодо «більшовицького характеру» 8 березня. Зайдіть на англомовний сайт «Міжнародний жіночий день» - і побачите, чи так це.

Але ж десятки бравих українських журналістів не цікавляться реальним змістом і походженням тих речей, про які вони пишуть!

Утім, у текстах про 8 березня з’явилося й дещо нове – у модному наразі стилі «збалансованості». Мовляв, існують три версії походження свята. Одна його пов’язує зі святом Пурім, інша – зі святом американських повій, а ще одна – з боротьбою жінок-робітниць (варіант: «жінок-більшовичок»). Що тут скажеш? Тільки одне: яке щастя, що Юрій Гагарін злетів на навколоземну орбіту ще до появи цієї самої «збалансованості»! Бо ж інакше мас-медіа, щоб обов’язково представити різні точки зору, як щось рівноцінне давали б і повідомлення ТАРС, і коментар речника одного з «товариств плоскої Землі» (такі існують донині), який розказував би, що насправді корабель Гагаріна кружляв уздовж обідка тієї велетенської тарелі, яку являє собою Земля…

Друге місце у березні – у зв’язку з візитом президента США до Гавани – впевнено посів оксюморон радянських часів «Куба – Острів Свободи», щедро відтворений у вітчизняних мас-медіа не лише прокомуністичного чи проросійського, а й націонал-демократичного та ліберального спрямування. І що цікаво: вживаючи словосполучення «Острів Свободи», деякі автори кількома абзацами нижче інформували, що поки літак Барака Обами був у повітрі, у Гавані відбулася маніфестація дисидентів; в результаті кілька десятків учасників цієї акції опинилися за ґратами… Як це суміщається – «свобода», «дисиденти» і «розгін демонстрації» в одній голові й одному тексті? Ні, я розумію, для «ліваків» тут усе О’К, але як із іншими? Зрештою, невже ж важко подумати, чи свобода сумісна і сумірна з більш, аніж півстолітнім панування клану Кастро за відсутності навіть натяку на вільні вибори та ідейний плюралізм? І з рузвельтівською «свободою від злиднів» життя на Кубі (якщо не брати до уваги найвищу номенклатуру) теж якось не стикується, чи не так? Отож, як говориться у колись популярному анекдоті про «нових росіян», або хрестик зніміть, або труси вдягніть…

І навіть якщо у всіх цих випадках ішлося про бездумне повторення терміну радянського часу, перед нами – наочний приклад непрофесіоналізму. Бо хіба журналіст не зобов’язаний думати за допомогою власної голови?

На третьому місці у цьому списку, як на мене, має стояти твердження, що 1954 року Микита Хрущов передав Крим Україні (варіант: «передав на честь трьохсотріччя Переяславської ради»). Зрозуміло, чого у Росії всі нинішні проблеми залюбки спихають на Хрущова – він провів, хоча й непослідовну та незавершену, десталінізацію, тому в країні, де Сталіна і влада, і більшість суспільства вважає «ефективним менеджером» (як засвідчують опитування «Левада-Центру», частка тих, хто вважає: «Сталін – мудрий керівник, який привів СРСР до могутності та процвітання», - цього року сягнула рекордного значення у 57% опитаних). Але з якого дива нісенітниці про Хрущова розповідають українські автори й українські мас-медіа?

Насправді, Хрущов не міг передати Крим Україні хоча б тому, що не мав на початку 1954 року для цього достатньої влади. Першою особою в СРСР тоді був прем’єр-міністр Георгій Малєнков, який і головував на засіданні президії ЦК КПРС, де ухвалювалося це рішення. А оформлене воно було спершу у вигляді постанови президії Верховної Ради СРСР за підписом Климента Ворошилова, а потім – закону СРСР від 26 квітня 1954 року такого змісту:

«Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік ухвалює:

  1. Затвердити Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.
  1. Внести відповідні зміни до статей 22 і 23 Конституції СРСР».

Хрущов же тільки у вересні 1953-го став першим секретарем ЦК КПРС, він не був самовладцем (ним Хрущов став лише після усунення Жукова восени 1957-го). Спадкоємцями Сталіна тоді небезпідставно вважалися Малєнков і Молотов. Що зробив саме Хрущов – так це порушив питання про передачу Криму до УРСР після поїздки на півострів восени 1953-го, коли його там зустріли юрби російських переселенців, що кричали: «Нас пригнали на смерть! Нас обдурили! Ми тут усі приречені!»… Бо ж переселенці з лісових та лісостепових зон Росії, які там з’явилися після депортації з півострова близько 200 тис. кримських татар і 50 тис. греків, вірменів та болгар, ніяк не могли призвичаїтися до клімату і специфіки ведення господарства в Криму. От і знадобилися українці, щоб порятувати там ситуацію; речі все це відомі, навіть у російському сегменті інтернету є об’єктивні статті про передачу Криму до УРСР; чому ж повторюється формула путінської пропаганди?

Можна було б продовжити цей огляд, але зупинюся, зазначивши наприкінці, що саме поставило мене «на вуха» у повідомленні про ставлення до Папи Франциска. Там у числі «мусульманських країн» названа… Монголія (53% дорослого люду буддисти, мусульмани – 3%). Отакий от «професіоналізм»…

Фото - www.theguardian.com

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3322
Читайте також
03.11.2016 13:30
Сергій Грабовський
для «Детектора медіа»
2 947
30.04.2016 10:00
Сергій Грабовський
для «Детектора медіа»
2 679
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Кахал Бру
2939 дн. тому
Вже вкотре бачимо, що ЗМІ нехтують ретельною перевіркою інформації. Перетворюють себе на конвеєр, у гонитві за більшою аудиторією. Маю надію, тих прикрих помилок припустилися хоча б регіональні медіа?
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду