Валентин Щербачов: «На жаль, багатьох наших чемпіонів ми не просто не знаємо в обличчя, а навіть їхніх імен не пам’ятаємо»

11 Жовтня 2005
1302

Валентин Щербачов: «На жаль, багатьох наших чемпіонів ми не просто не знаємо в обличчя, а навіть їхніх імен не пам’ятаємо»

1302
«…ми плануємо в альянсі з Національним олімпійським комітетом, зокрема, із Сергієм Бубкою створювати Національний спортивний канал». «…ми плануємо в альянсі з Національним олімпійським комітетом, зокрема, із Сергієм Бубкою - створювати Національний спортивний канал».
Валентин Щербачов: «На жаль, багатьох наших чемпіонів ми не просто не знаємо в обличчя, а навіть їхніх імен не пам’ятаємо»
Журналіст, спортивний коментатор Першого Hаціонального Валентин Щербачов – один із ініціаторів створення Першого спортивного телеканалу в Україні, який… нещодавно Нацрада позбавила ліцензії. В інтерв’ю „Детектор медіа” він розмірковує про проблеми та перспективи розвитку вітчизняної спортивної журналістики.

- Пане Валентинe, прокоментуйте, будь ласка, ситуацію з Нацрадою, яка позбавила ваш канал ліцензії. Чому це сталося?

- Все дуже банально та просто. Канал ми створювали разом із паном Владиславом Шашкевичем. Саме він, попри всі мої вмовляння, настояв на використанні логотипу, схожого на логотип міжнародного каналу „Евроспорт”. І в результаті цей інцидент став мотивацією для позбавлення нашого каналу ліцензії.

- А як взагалі народилася ідея створити Перший спортивний канал?

- Ідея виникла вже давно. Ще в 90-х роках я проводив спортивні марафони на різних каналах, час яких орендував. Це був безперервний марафон – ми транслювали різні змагання, до нас у студію приходили експерти, коментатори, наші спортсмени. Мені навіть казали, що я претендент у книгу рекордів Гіннеса. Отже, мій досвід показав, що і одна людина зможе організувати телевізійний канал. Ці марафони були свого роду показом концепції, наповнення, що я б хотів бачити у тематичній сітці Першого спортивного каналу. Просто було шалене бажання довести, що на основі власного національного продукту можна його створити.

- Що ви плануєте робити зараз?

- Зараз ми плануємо вже в альянсі з Національним олімпійським комітетом, зокрема, із Сергієм Бубкою створювати Національний спортивний канал. Ми якраз подаємо пану Сергію концепції наших програм, проектів, економічні плани, усе буде розраховано вперед на шість років - і приріст, i витрати, усе до єдиної позиції. У нас є техніка нового покоління, ми давно працюємо на цифровій апаратурі, проте монтуємо відзняте на техніці старого покоління, тобто, знову ж таки, робимо крок назад, повертаємося в середину того століття.

Звичайно, було б набагато краще, якби цей канал створювався на державному рівні. Проте реальної фінансової допомоги з боку держави немає, і розраховувати на неї найближчим часом не можна. Тому ми шукаємо інвесторів. Взагалі, за великим рахунком, мені байдуже, хто, власне, буде фінансуватиме цей проект, головне, щоб він був. Єдиною вимогою до наших майбутніх інвесторів та для мене особисто принциповим є документованість усіх договорів та передачі грошей. А щодо власника, то нехай він вважається керівником, директором, якщо він цього прагне. Мене влаштовує позиція та посада власне журналіста, спортивного коментатора, коресподента.

- Телевізійні проекти зараз виживають за рахунок реклами. Але чи не здається вам абсурдним, коли трансляція спортивних програм, яка має на меті пропаганду здорового способу життя, переривається задля реклами алкогольних виробів чи, скажімо, цигарок?

- Коли в спортивних програмах, які дивиться молодь, з'являється реклама, в якій гарні дівчата і хлопці спортивного вигляду п’ють пиво, а ще гірше – горілку, я вважаю це не просто вульгарним, а навіть підступним, тому що всі ми розуміємо, якою популярністю користується спорт, а особливо футбол та бокс у нашій країні. Коли УТ-1 показало чемпіонат Європи з важкої атлетики – був просто фурор, бо наші глядачі вже забули, що таке штанга.

Ми самі собі суперечимо - виводячи на екран під час спортивних трансляцій рекламні ролики з пропагандою алкогольних напоїв.

Я, звичайно, розумію господарів телеканалів, їхнє прагнення заробити на цьому гроші, проте, як мені здається, треба працювати в першу чергу на глядача. Думаю, що при бажанні можна завжди знайти інший комерційний вихід, альтернативу рекламі алкоголю. Я, наприклад, пропонував такий варіант: ми, телевізійники, можемо організовувати змагання для всіх, хто бажає, наприклад, походи в Гімалаї або в Карпати й саме з цього зробити якийсь телевізійний продукт і заробляти на цьому гроші.

Уже 13 років зі мною в Гімалаї піднімається команда різних людей. Спочатку, звісно, всі кажуть: „Та як туди можна залізти, там же дихати нічим!”. Проте всі доходять, жодного разу ніхто навіть не подряпався. І коли людина підіймається на таку висоту – вона відчуває себе спортсменом, і тоді дійсно вже може називатися спортивним журналістом. Тому що спорт і спортивна журналістика нероздільні, розумієте?

У Карпатах теж є екстрим, який ми придумали для бажаючих, проте не вистачає матеріальної бази для його розвитку. Іноді, звичайно, зустрічається якесь розуміння наших проблем, проте на оцій моральній підтримці все, на жаль, і закінчується.

Але навіщо нам купувати в Росії їхнього „Останнього героя”, якщо ми самі спроможні організувати такий проект? І я думаю, що він навіть буде кращим.

- Що, на вашу думку, заважає виробництву власного „продукту” на нашому телебаченні?

- Я просто не розумію, чому ми завжди прагнемо притягнути від когось щось до себе, вважаючи, що це „щось” краще за те, що ми можемо зробити самі. Якийсь комплекс меншовартості, який треба ламати, долати.

Ми їдемо в інші країни, вкладаємо гроші в іноземний продукт, і ніяк не хочемо зрозумiти, що можемо заробляти гроші самі й, тим більше, пропагувати здоровий спосіб життя, нікуди не виїжджаючи. І в нас є усі можливості для цього. Щодо великих проектів, можна знайти на них гроші і в Україні. Я в цьому переконався, коли у 2000 році зробив експеримент-проект „Північний полюс”. Тоді народні депутати, вони ж справжнісінькі екстремали, виступали в моїй нічній програмі, а люди з всієї України дзвонили й питали щодо ідеї підняти на Північному полюсі український прапор. Після такого загального обговорення проекту високопосадовцям нічого вже не лишилася, як дати на нього гроші. І, дійсно організували експедицію, і український десант поставив на полюсі українській прапор.

- Як ви вважаєте, чи існує на українському телебаченні збалансованість подачі спортивної інформації в новинах?

- Знову-таки, ми чомусь принижуємо національні чемпіонати, не показуємо наших героїв, хоча чим наші спортсмени, наші національні змагання гірші за міжнародні, європейські? Цим самим принижуємо роль нашого спорту на фоні інших країн. Між тим, спорт – це те, чим ми можемо в країні дійсно пишатися. Згадайте, як ви самі були здивовані – про це мені казало багато людей – коли під час останньої літньої Олімпіади виявилося, що у нас є навіть чемпіони Європи з деяких видів спорту, які дуже вдало виступали і на олімпійських змаганнях – про яких, проте, у рідній країні майже ніхто не знає! От, навіть, візьмімо Перший Національний. Чому б не збільшити кількість спортивної інформації в Новинах на 20 відсотків? На мою думку, завдяки цьому збільшилася б аудиторія каналу. Додали б глядачів і тематичні спортивні програми. Тільки щоб це були не лише трансляції футбольних матчів, а різні за спортивною тематикою програми. Проте, для всіх це зараз зайвий клопіт. Ось ви зараз подивіться на сітку мовлення УТ-1 – це суцільно програмки по 20 хвилин. До того ж, їх розбиває реклама. Хто ж буде дивитися такий канал, хто буде «ловити» двадцятихвилинки? Просто перемкнуть...

- На вашу думку, чому на наших каналах поширена така тенденція – майже 70% інформаційного простору надається висвітленню футбольних матчів та новинам про футбол? Хіба футбол – це єдиний вид спорту?

- Тому я й кажу, що необхідний саме тематичний продукт про всі інші види спорту. Ми маємо якось орієнтувати наше суспільство в інформаційному, спортивному просторі. Дуже потрібна, я вважаю, програма, подібна до тієї, яку ми колись робили, „Школи виживання”. Скажімо, скоро зима, у багатьох людей немає можливості придбати комфортний, теплий одяг. Є елементарні вправи, які допоможуть людині і в екстремальній, і в звичайній ситуації вижити. Якщо людина стоїть на зупинці в 20-градусний мороз і чекає годину на транспорт, це може закінчитися для неї запаленням легень. Але якщо знати деякі вправи, то можна і з більш серйозної ситуації вийти неушкодженим. Наприклад, якщо кілька разів напружите м’язи спини, то ваш кровообіг збільшиться, й буде тепліше.

Національний спорт має бути на телеекрані на чільному місці, ми не виховаємо патріотів, якщо не покажемо наших чемпіонів, не розкажемо, скільки зусиль, волі і характеру знадобилося нашим спортсменам для перемог. Ось, наприклад, Іван Гешко з Чернівецької області - чемпіон Європи - йому зараз немає рівних на континенті… На жаль, багатьох наших чемпіонів ми не просто не знаємо в обличчя, а навіть їхніх імен не пам’ятаємо. Між тим, саме ми, журналісти, повинні розповідати про них якомога більше – про їхній шлях до перемог. А не зупинятися лише на моменті перемоги. Адже за цим стоїть жива людина, її праця, робота, процес самовдосконалення. Показати цю людину як особистість – її долю, життя, шлях до цього тріумфу, щоб молоде покоління зрозуміло, що воно при бажанні теж зможе досягти багато чого в житті. Те саме стосується тих людей, котрі допомагають нашим спортсменам ставати чемпіонами. Як вони виживають, на якому суцільному ентузіазмі це роблять (тренери олімпійських чемпіонів живуть на таку ж саму зарплатню, як ми з вами, а то й меншу). Оце патріоти, саме таких людей показувати треба, щоб на них рівнялися. А ми кого показуємо, хто в нас зразки – Ахметов, Пінчук?? І хоча вони розуміють вагомість спорту в нашому суспільстві, країні, проте, навіть у їхню спортивну діяльність вплетена політика.

- А чи не здається вам, що сьогодні у спортивних новинах стає більше політичної пропаганди, аніж власне спорту?

- Це, на жаль, теж характерна риса сучасних ЗМІ. Спорт і політика мають бути відокремлені одне від одного. Тому що люди, переглядаючи якийсь спортивний чемпіонат, програму, насамперед прагнуть відпочити від того бруду, що зветься політикою.

Спорт може вивести на нормальну, здорову дорогу. Усе ж таки, в ньому більше чистоти, ніж у житті навколо нас. Тому я - за Перший спортивний канал, треба робити його обов'язково.

- Як ви, журналіст з 30-річним стажем, оцінюєте професійний рівень українських спортивних коментаторів?

- Рівень спортивних журналістів, а доцільніше буде сказати - коментаторів, залишає бажати кращого. Згадую один випадок. Якось під час любительського матчу з футболу я поставив перед одним із коментаторів м'яч, і, ви не повіритe, він бив по ньому тричі, проте жодного разу не влучив. Тоді я просто запитав його: „Як ти міг закидати Андрію Шевченку, що він промахнувся з 8 метрів, коли ти сам навіть не знаєш, як це робиться, не відчув на собі, що це не так легко, як здається?” Він нічого не відповів, просто промовчав. Саме в цьому і є проблема наших спортивних журналістів: іноді вони коментують те, що самі знають лише теоретично.

- Хто і як має готувати спортивних журналістів сьогодні? Чи є у вас своя концепція цього виховання?

- Я вважаю, що спортивний коментатор має займатися хоча б одним видом спорту, хоча б на рівні якогось початкового розряду, тому що має розуміти, про що він говорить. Біда в тому, що у нас футбол коментує часто та людина, яка і по м'ячу не може влучити.

У мене є зараз власна, так звана Школа спортивних журналістів. Навчаються в ній школярі, навіть студенти приходять, звичайно, за бажанням, я нікого не примушую. Ось ці діти почали з того, що власноруч роблять сюжети з Олімпійського стадіону. Чому саме з Олімпійського? Бо це серце нашого спорту. Тут безліч тем та концепцій для сюжетів, залишається лише одне – ходити, спостерігати й знімати все це. Ось так має творитися наше спортивне телебачення. У нас бувають й Інтернет-трансляції до матчу, під час і після. І зараз я вже бачу, як виросли вони за час навчання у професійному плані. Отже, у нас є вже більше десятка молодих, талановитих обличь. І якщо, все ж таки, буде створено в Україні спортивний канал, то про кадрове питання для нього можна не турбуватися. Бо як у нас часто трапляється? Своїх талановитих і молодих не помічаємо, зате ставку робимо на закордонних журналістів, які вже, скажемо чесно, відпрацювали своє.

Давайте розглянемо цю ситуацію на прикладі ICTV, де виходить нова програма „Свобода слова” з новим ведучим Савіком Шустером. Ну то й що, що він Савік Шустер? Що це - здобуток для України? У нас в Україні достатньо своїх молодих політичних журналістів. Проте ми кажемо: та ні, це не те, краще взяти когось розкрученого. Тобто, ми власноруч підіймаємо та ставимо на п'єдестал „закордонних зірок”. А своїх не помічаємо. Тому вони десятки років пишуть тексти тому, хто їх читає за допомогою суфлера. До речі, щодо суфлерів – це теж проблема нашого телебачення, наших ведучих. Суфлерів взагалі не повинно бути, це нонсенс. Коли я не бачу думки в очах ведучого, мені нецікаво дивитися цю програму далі. А не дай Боже, щось трапиться з тим суфлером, я стільки разів таке бачив, і все - людина одразу губиться, стає якоюсь дерев'яною. Все має бути в голові вибудовано. Як і в репортажі - іноді й думка приходить саме під час його зйомок, і коли думка народжується тут же, перед людьми – оце телебачення. Такого телебачення в нас давно немає. Ви скажете: є репортажі. Але ж це сьогодні теж заготовки.

А де ж життя? Те життя, що проходить повз камеру? І чи потрібна нам та камера, якщо вона неспроможна його вловити?

Розмовляла Олена Рябець, для „Детектор медіа”

Читайте також:

Нацрада визнала недійсною ліцензію ТРК "Спорт України"

У спортивних новинах більше пропаганди, ніж інформації
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для „Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1302
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду