В Україні, на жаль, ефективність журналістських розслідувань невелика. Влада часто-густо на них не реагує, а суспільство й ті ж самі ЗМІ ще не мають навичок дієвого вимагання реакції. Та останнім часом і в Україні спостерігаємо відчутний розвиток цього жанру, як на телебаченні, так і в інтернеті.

Ми поставили журналістам-розслідувачам такі запитання:

Як часто ваші розслідування були результативними та дієвими? Які фактори на це впливали?

У яких випадках органи влади реагували на ваші розслідування й до яких результатів це призводило?

Які з ваших розслідувань не мали належної реакції й чому, на вашу думку, вони не були дієвими?

Що потрібно змінити в суспільстві, у державі, в законодавстві, щоби журналістські розслідування стали дієвими?

Відповідають Юрій Ніколов та Олексій Шалайський із «Наших грошей», Жан Новосельцев та Олексій Кутєпов із «1+1», Сергій Лещенко й Сергій Щербина з «Української правди», Олександр Акименко й Сергій Головньов із Forbes.ua, Дмитро Гнап зі «Слідство.Інфо» і Наталія Седлецька з ТВі.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»:

- Якщо вважати за результативність те, що тема стає відомою колегам з інших видань, які поширюють інформацію про це, а також продовжують розслідувальну діяльність із конкретної теми, то я вважаю наш проект дуже успішним. Оскільки фактично щодня теми, які підіймають «Наші гроші», стають приводом для републікації або поширення в інших виданнях.

У нашій історії є кілька визначних речей, коли діяльність наша, а також усіх колег, які поширювали нашу інформацію, призводила до значних результатів. Наприклад, сумнозвісні «кілочки Юри Єнакіївського» - закупівля на 5 млрд грн пластикових кілочків для розмежування земельних ділянок була зрештою скасована саме через публічний розголос. Так фактично й ішлося у повідомленні урядової прес-служби. Також відомо про скасування закупівлі автомобілів для Ради національної безпеки й оборони у фірми, яка належала, зокрема, сину одного із заступників секретаря РНБО. Тобто Клюєв скасував закупівлю автомобілів у сина Сівковича.

І таких прикладів у нас в історії багато. Але здебільшого результативними стають саме ті теми, підхоплені вже не журналістами, а нашими колегами-юристами, які звертаються за допомогою чи то депутатських звернень, чи то просто подань до прокуратури. І тоді, скажімо так, ККД значно зростає. Я маю на увазі Центр протидії корупції та кілька інших структур.

Серед прикладів, які не мали належної реакції, - «вишки Бойка», які ми розкрутили. «Вишки Бойка» зараз є таким собі маркером корупції, ідіомою. Але їх закупівлю так і не було скасовано, гроші пішли, й ніхто в тюрму не сів. Чому? Бо йшлося про дуже великі гроші і про те, що ці гроші пішли в кишені перших осіб держави.

Що потрібно змінити? Ані законодавство, ані нормативні речі тут не допоможуть. У мене таке враження, що більш дієвими журналістські розслідування можуть стати лише в тому випадку, якщо суспільство - просто геть усі ми, українці - буде виявляти меншу любов до корупції. І я прекрасно розумію, що це не за нашого покоління станеться. Можливо, прийдешні покоління будуть із кожним десятиліттям зменшувати свій потяг до корупційної діяльності.

Дмитро Гнап, «Слідство.Інфо», екс-ТВі:

- В Україні перевернути всесвіт одним розслідуванням неможливо. Але від розслідувань, у тому числі тих, які робив я, все ж таки якась користь є. Наприклад, я розслідував загибель студента Ігоря Індила в Шевченківському райуправлінні міліції три роки тому, й це розслідування лягло в основу цивільного позову батьків студента, який дозволив домогтися хоча б умовного вироку для міліціонерів, причетних до цього вбивства. Їм дали умовний термін: одному міліціонеру - п'ять років, іншому - три роки. Зараз родина Індила оскаржує ці терміни, хоче, щоб покарання було не умовним, а реальним. Хоча б такий результат був: поганий, але все ж таки результат.

Також ми з моєю колегою Марією Усенко восени розслідували розкрадання коштів Кіотського протоколу. Це майже 2 млрд грн, які мали піти на утеплення шкіл, дитячих садочків, лікарень по всій країні, і ці гроші найбільші друзі президента розкрали майже всі, нічого практично не було зроблено, утеплення було мінімальним по всіх цих об'єктах. Зараз у парламенті створюється тимчасова слідча комісія, і наше розслідування стало основою для постанови Верховної Ради про створення цієї комісії, бо прокуратура там не знайшла особливих порушень.

Час від часу за результатами журналістських розслідувань правоохоронці порушують кримінальні справи, інша річ, що це не закінчується, так би мовити, ув'язненням чиновників. Але ми не Бельгія й не Ірландія, ми живимо в Україні.

Що слід змінити - це дуже глобальне питання. Це все одно що спитати, «як нам подолати корупцію в Україні» чи «як нам зробити так, щоб країна була на першому місці за рівнем життя». Потрібна передусім справжня політична, а не наша лялькова конкуренція, коли ми знаємо, що опозиція завжди може в принципових питаннях піти на поступки, якщо їй влада запропонує щось цікаве та смачне. Тобто справжня політична конкуренція, свобода слова, незалежність судової гілки влади, незалежність правоохоронних органів. Ну а зрештою все це впирається в що? В одну конкретну людину, яка називається Президент України Віктор Янукович, яка розставляє на всіх ключових посадах людей, яким не вигідна політична конкуренція, вільні медіа й незалежна судова гілка влади. Вони, навпаки, створюють абсолютно іншу ситуацію. Так що треба змінювати країну, змінювати людей, змінювати політиків, журналістів і так далі.

Наталія Седлецька, журналіст-розслідувач, автор програм у сфері публічних фінансів та держмайна:

- Здебільшого я займалась темами бюджетного розкрадання, зловживання владою - в розвинених країнах такі матеріали як правило стають предметом розслідування правоохоронними органами одразу після публікації. Але в Україні поки, на жаль, не налагоджена така система взаємодії ЗМІ з правоохоронцями. Тому журналістам часто доводиться виконувати, як на мене, не властиву для себе функцію - а саме «просити» прокуратуру, міліцію звернути увагу на ймовірний злочин. Писати звернення, повідомлення про злочин і т. д. Далі принцип такий: чим більше вкрали, тим більший ігнор. Справи рівня міністра, заступника міністра, провладного депутата - до суду не доходять.

Скажімо, закупівля Міністерством освіти шкільних автобусів: 10 млн бюджетних гривень із 30-ти виведені на підставні фірми, при цьому діти отримали неякісні автобуси (один з них взагалі загорівся прямо на ходу). Є висновок КРУ і так далі. Результат: справа вкривається пилом на полицях СБУ і не передається до суду. А в МОН при тому ж міністрі знову закуповують автобуси - і переплачують вже через нові «схеми»!

В МОЗ закупили неякісні тест-смужки для хворих на діабет, завезені через підставні латвійські фірми, термін придатності стрічок спливає. При цьому офіційні представники з дешевшими цінами відхилені за надуманими приводами. Реакції ніякої. Ну і вже епічна історія з переплатою за бурові платформи: збиток нанесений українському бюджету - при цьому відповідь української прокуратури: «ознак злочину не знайдено», а латвійської прокуратури - «порушена кримінальна справа за ознаками відмивання брудних коштів у Латвії». Тобто дуже складно «розхитати» українських правоохоронців так, щоб вони нарешті звернули увагу на величезні бюджетні зловживання. Бо це така одна велика змова у владній верхівці.

На менш маcштабному, локальному рівні розслідування дієвіші й ефективніші. Скажімо, коли тюремники купляли найпростішу рибу, щоб годувати ув'язнених - то заплатили 50 млн за те, що на ринку коштує 25. Після нашого звернення до пенітенціарної служби та публікації ми отримали відповідь, що продавець «скинув» 5 млн гривень. Вже щось. Ось ми розповідали як на Сумщині податківці відшкодували фіктивній сумській фірмі 74 млн грн ПДВ з бюджету. Просто так, компанія діяльності не вела. Після ефіру прокуратура Сумської області таки розпочала досудове розслідування. Ми цікавились його ходом - там все традиційно: винними роблять найнятих виконавців, тобто тих на кого була зареєстрована фіктивна фірма. А от податківці, які призвели до таких бюджетних втрат (а я припускаю, що вони і ініціювали і «провернули» схему) - виходять сухими із води.

Ще буває на журналістські розслідування реагують народні депутати і роблять звернення до прокуратури, міліції. А там вже, за новим КПК, хочеш не хочеш - мають відкрити кримінальне провадження і розслідувати справу. Так відбулось, наприклад, з «Укртрансгазом» (2 млрд грн за два роки розійшлося на низку підставних фірм і далі немов розчинилися в повітрі). Наразі за зверненням нардепа Віктора Чумака, а також Лесі Оробець та громадських організацій МВС розпочало кримінальне провадження. Подивимось, чи будуть знайдені ознаки злочину.

Так чи інакше, я вважаю, що роль журналіста, в тому числі який займається розслідуваннями - це скрупульозна щоденна фіксація реальності - на відео носії, у текстовому вигляді, байдуже - головне: журналісти - це «історики кожного дня». Ми маємо фіксувати все важливе, досліджувати усі процеси якомога глибше - і якщо ці матеріали не можуть знайти справедливої оцінки у правоохоронних органів зараз, то чесно зафіксувавши все - є шанс, що це відбудеться колись в майбутньому. Рано чи пізно час та історія розставить усе на свої місця.

Олександр Акименко, Forbes.ua:

- Напевне, чи не кожне з наших розслідувань є дієвим. Уся суть у тому, що саме розуміти під дієвістю. Якщо мати на увазі те, чи відреагували правоохоронні органи, податкова служба, інші представники влади - то, напевно, ні. Якщо міряти дієвість тим, скільки читачів привів кожен текст на сайт Forbes.ua - то так, бо завдяки розслідуванням резонансних тем відвідуваність тільки зростає. Яскраві приклади - текст Катерини Каплюк про те, як держава подарувала Олександру Януковичу збагачувальні фабрики, текст Сергія Головньова про братів Сергія та Олександра Кацуб, які фактично монополізували НАК «Нафтогаз», текст про нікому невідомого молодого хлопця Сергія Курченка, який містичним чином заробляє в цій країні колосальні гроші, а потім за них купує футбольні клуби та нафтопереробні заводи.

Проте є дуже багато тектонічних зсувів для героїв матеріалів, непомітних на перший погляд, є зміни, які стосуються суто ринкових нюансів. А якщо говорити не про короткострокову перспективу дієвості - то, звісно, нічого не пройде безслідно, все рано чи пізно використається: конкурентами, опонентами, наступною владою.

Перший фактор, який спричиняє впливовість розслідування - це, думаю, безпосередня реакція на розслідування його героя чи героїв. Інколи таке траплялося. Наприклад, Владислав Каськів коментував наш матеріал із приводу зимової Олімпіади. Історія стосувалася його родичів і колишніх бізнес-партнерів, які скуповували землю саме там, де Нацагенство збирається реалізовувати інвестпроект до Олімпіади.

Другий фактор - реакція правоохоронців. Із діями, які б мали на меті усунути порушення, описані в розслідуванні, ми не стикалися жодного разу. Лише відписки - «перевірили, порушень не виявлено».

Якщо вимірювати ефективність тим, за результатами яких наших розслідувань було відкрито кримінальні справи... По жодному не було. Тому що люди, які контролюють додержання законів, напряму або опосередковано пов'язані з людьми, які їх порушують.

Органи влади реагують тільки тоді, коли до них звернутися безпосередньо. Просто публікація не працює. Оскільки лобіювання не є нашою роботою, ми до органів влади з вимогами відреагувати не звертаємося. Ми, радше, озброюємо цим знанням представників громадянського суспільства: активістів, депутатів, лобістів.

Що потрібно змінити? Тут справа не стільки в законодавчих змінах, скільки в реакції на журналістські розслідування колег-журналістів, людей, які називають себе представниками влади, громадянського суспільства. Після виходу в друк тексту журналісти свою роль виконали. Далі потрібні дії всіх, на кого ця інформація безпосередньо впливає.

Щодо законодавства, звісно, потрібні зміни в плані полегшення доступу до інформації. Державні закупівлі, прозорість кінцевих бенефіціарів підприємств, партійних бюджетів...

Сергій Лещенко, «Українська правда»:

- За соціологічними опитуваннями, які ми проводили восени минулого року, 42% опитуваних була відома історія про «Межигір'я» попри те, що ця тема не висвітлювалася на телебаченні. Тобто існує обізнаність майже половини суспільства про цю корупційну історію, хоча основний канал комунікації (телебачення) був позбавлений цієї теми. Це антикорупційне розслідування про «Межигір'я» не призвело до повернення державної власності або до якихось кримінальних справ, але з розмови з керівником фінансової розвідки Ліхтенштейну я точно знаю, що вони за даними нашого опитування проводили перевірку схеми реєстрації жителів «Межигір'я» на підставних осіб. Вони з'ясували, що ця структура, на яку було оформлено резиденцію, не має ніякого рахунку в Ліхтенштейні. Тобто вся ця історія мала міжнародний розголос.

Зараз дуже складно оцінювати ефективність розслідувань. Раніше, за часів Тимошенко та Ющенка, існував дуже зрозумілий критерій публікацій розслідувань. Вони легко потрапляли на телебачення. І саме інтернет-розслідування давали поштовх для підготовки вже телевізійних сюжетів для подальшого просування антикорупційного розслідування. Теперішня влада просто перекрила перетік негативної інформації з інтернету на телебачення. Тому оцінювати резонанс зараз дуже складно.

Щоб журналістські розслідування стали ефективнішими, перш за все, треба змінити медіасередовище в країні шляхом створення громадського телебачення - потужнішого за інтернет носія, який поширюватиме правду. Саме громадське телебачення може стати сильним поштовхом, бо воно є основним джерелом інформації для більшості громадян. Посилаючись на опитування, близько 90% громадян називають телебачення основним джерелом інформації.

Також варто було би внести законодавчі зміни, які стосувалися б доступу до публічної інформації, щоб урівнювати це законодавче поле.

А ще потрібна більша віра громадян у те, що вони здатні змінювати ситуацію в державі.

Олексій Кутєпов, «1+1»:

- Максимальна результативність, якої можна досягти, - це, наприклад, звільнення відповідальних за порушення осіб. Після нашого розслідування було звільнено начальника слідчого відділу Печерського райуправління міліції міста Києва, який вимагав хабара. Але його було переведено в Головне управління міліції, тобто фактично його підвищили.

Коли ми всією командою працювали з Жаном Новосєльцевим над програмою «Особиста справа», проституція на Кільцевій дорозі та в інших місцях Києва зникла майже на тиждень, бо наші операції ввели людей, які працюють на цьому ринку, в ступор.

У матеріалі про масові ін'єкції бупренорфіну кожному охочому наркозалежному (під видом замісної терапії) вдалося позбавити ліцензії той центр, який фактично створив прецедент офіційного наркопритону. Тобто легально отримував у держави синтетичний наркотик бупренорфін за ліцензією Державної служби з контролю за наркотиками і замість виведення людей із абстинентного синдрому («ломки») - тупо колов кожного зустрічного по кілька разів на день. Але кримінальної справи не порушено. Ніхто не сів за ґрати. А кілька місяців потому вся ця пекельна наркоманська машина закрутилася знову. З чиєю допомогою?

Після розслідування про нелегальні казино, які руйнують сім'ї, затягують людей у боргові ями й часто в петлю, вдалося закрити два гральних заклади. Після операції в казино «Поінт» порушили кримінальну справу. Я справно ходив на очні ставки, допити... Справу закрили. Казино відкрилося в іншому місці.

У сюжетах про масове поширення «курильних сумішей», а насправді небезпечних синтетичних канабіноїдів, кіоски з поганню ліквідовувалися. А наступного дня, під акомпанемент відділів у боротьбі з незаконним обігом наркотиків - кіоски знову відкривалися.

Ще було безліч нищівних матеріалів, де яскраво і точно показано факти велетенських порушень. Реакції взагалі жодної.

Отже, результатом найякіснішої роботи найякісніших журналістів на сьогодні може бути лише вибивання легкозамінних ланок у страшній корупційній системі, якої журналіст як суб'єкт не може зламати.

Тобто загалом це були локальні зрушення. Коли в житлових будинках погрожували відключити світло, приїжджали журналісти, і людей позбували світла не в присутності представників медіа, а через місяць.

Коли ми робили сюжети про незаконні ув'язнення людей, сюжети, які найголосніше кричать про зухвалість органів судової влади, прокуратури та міліції, особливих реагувань не було. Людей просто саджають. Я вважаю, що ситуація критична.

Звісно, для громадян, загнаних у кут, журналісти часто - остання надія. І часто вдається досягти результатів. Але ж чому після того, як журналісти викривають стільки тем, проводять стільки актуальних розслідувань, люди продовжують спати? Скоріше за все, причина в атомізованості сьогоднішнього суспільства. Індивідуалізм, взаємна байдужість, замкненість людей на собі - саме те, що потрібно бандитам. Журналіст - це людина, яка повинна розбудити громадян і йти першою висвітлювати інші теми. А люди вже повинні самоорганізовуватися та вирішувати важливі питання.

Доки не буде справжньої згуртованості громади, даруйте, дружнього колективізму і, головне, згуртованих проектно направлених дій, - фундаментальних результатів не буде.

Я не вірю, що самими тільки законами можна щось змінити. Вони в нашій країні не виконуються. Громадяни дають змогу посадовцям не дотримуватися законів і самі раді щодня їх не дотримуватися. Тому й кидають бички під ноги, не відмовляються заробити копійчину за допомогою корупційних схем, вирішити питання за допомогою хабара. Але ж так не було завжди. Тепер суспільство загнане в лещата виживання. Вибір залишається тільки такий: помирай від голоду або вбудовуйся в корупційне буття.

Ось люди обурюються проти корупції та засилля мафії. Чи справедливий цей протест? Звісно. Чи набула корупція в нашому суспільстві жахливих форм? Зрозуміло. Чи потрібно з нею боротися? На сто відсотків. Чи погубить вона країну, якщо з нею не боротися? Так!

Але, люди, це вже не корупція! І це вже не мафія. Приклад - коли наша команда закрила казино і проти одного з них було порушено кримінальну справу, виявилося, що це приватне казино одного з високих начальників із Головного управління київської міліції. Перспектив такої кримінальної справи ніяких. Справу було просто поховано. Тому в нас немає мафії й корупція була 15 років тому. Тепер у нас є нова форма соціально-політичної організації суспільства, яка, звісно, запрограмована на самоліквідацію країни.

Потрібні системотворчі суб'єкти. Тобто суб'єкти, які створять іншу, нову систему. Продемонструють новий образ суспільного буття, новий порядок денний, новий історичний проект і почнуть його втілювати. Але навіть натяків на подібний вогонь я не бачу сьогодні ні у владі, ні в псевдо-опозиції, яка, наприклад, на тлі своїх акцій - не проголосувала за скасування роздутих пільг чиновників і депутатів! Отже, систему може перемогти тільки інша система. Не індивід. Зате індивід має змогу покласти початок новій системі. Тож ні до чого не закликаю наших громадян, окрім того, щоб вони прокинулися!

Олексій Шалайський, «Наші гроші»:

- Якщо говорити про фінансовий чи матеріальний бік, то результати наших розслідувань не дуже ефективні. Хоча за два з половиною роки в бюджет було повернуто близько 1 млрд доларів. Та якби повертали все, була би значно більша сума.

Деколи вдавалося скасувати корупційні тендери через хвилю обурення, яка здіймалась у ЗМІ, соціальних мережах і просто серед народу. Тобто верхівка влади раптом вирішувала, що треба на це якось реагувати.

Друга позитивна річ - це наша співпраця з організаціями, які борються з корупцією, і з народними депутатами, які допомагають через депутатські звернення до правоохоронних органів.

А найбільш негативна річ - це те, що нам не вдається повернути гроші, й те, що більшість корупційних тендерів проходить згідно з чинним законодавством. Бізнесменів залякують таким чином, що вони просто на тендер не приходять. Туди приходять лише свої, що автоматично підіймають ціну до великих висот.

Розслідування, які не мали належної реакції, можна називати десятками. Але мені особисто найсумніше, що не було жодної реакції тоді, коли ще досить давно наша держава купила карти України за 50 млн грн, а вони насправді не коштували нічого. Тобто їх можна було взяти безкоштовно. Сумно було не тільки тому, що так сталось, а ще й тому, що крім нас робили сюжети телеканал «1+1» та ще деякі видання, тобто був достатньо серйозний шум, але ніхто взагалі не відреагував на це. Це такий приклад стопроцентного відкату.

Ефекту нема, тому що в нас зараз струнка вертикаль влади і, як кажуть, свої своїх не б'ють. А найкрупніші корупційні діяння, звичайно, робляться на верхівці влади. Це було б те ж саме, що посадити свого рідного брата. Ніхто ж не хоче бути Павликом Морозовим, у них є якась своя мораль.

Перебити це неможливо. Потрібно, щоб прийшли інші люди. Я думаю, є єдиний шлях - треба частіше міняти владу. Просто вже почалася традиція саджати у в'язниці попередників. А якщо це буде часто мінятися і часто саджатимуть за ґрати, то врешті-решт якесь коліно влади почне красти трішечки менше.

Жан Новосельцев, «1+1»:

- На моей памяти было несколько результативных расследований. К наиболее значимым могу отнести разоблачение черных аптекарей - их хоть и не наказали в полной мере, но после череды сюжетов в ТСН трамадол, который продавали без рецепта, в Кабмине отнесли к сильнодействующим наркотическим препаратам, и ответственность за его незаконное распространения наконец-то выросла. Делая рубрику «Жесть мундира», мы показали кадры, на которых трое из «Рейндж Ровера» избивают двоих людей на заправке. Впоследствии удалось установить, что один из нападавших - бывший сотрудник Шевченковского РУ МВД. Где-то после третьей серии по этому поводу руководство райотдела поменяли, а после четвертой - «крышу» этих беспредельщиков вместе с одним из героев видео «повязали» СБУшники. Как потом рассказали оперативники службы безопасности, именно после наших сюжетов они «взяли на мушку» товарищей из райотдела, вели, наблюдали и «хлопнули» на взятке.

Из более свежих примеров: в программе «Особиста справа» мы показали, как под прикрытием ребцентров торгуют синтетическим опиумом, после чего лишились лицензий несколько десятков этих учреждений. Недавно в программе «Гроші» мы показали, как откусывают землю от мемориала в Одессе, - в результате в прокуратуре возбудили три уголовных дела.

Ну и самый свежий пример - сюжет Ярославы Кобы про торговлю людьми - в результате сюжета на семь лет отправился за решетку сутенер-вербовщик из Израиля.

Самое интересное, что разоблаченные нами слуги народа со временем зачастую всплывают на других должностях. Причем обычно после публичного фиаско они идут на повышение. Система своих сдает крайне редко, и зачастую все эти открытия уголовных дел и обещание взять на контроль - лишь показуха, которая усыпляет взор СМИ. Кстати, нам так и не ответили, кто избил коллегу - журналиста Волкова.

Сергій Щербина, «Українська правда»:

- На жаль, розслідування, що стосувалися витрачання бюджетних коштів, Євро-2012, «Родовід-банку», не мали ніяких результатів. Фірми, які, наприклад, на Євро-2012 перемагали у мільярдних тендерах і які пов'язані з найвищими посадовими особами держави, так і продовжували перемагати й перемагають досі. Процедури, за якими все це проводилося, також успішно діють до цього дня. Тобто глобального зрушення не відбулося.

Складається враження, що журналісти насправді можуть казати все що завгодно, а наша влада діє за принципом «собака лает - корова не пёс».

Суспільство має усвідомити, що журналісти можуть лише показати громадськості вихідну картину світу, а висновки вона має робити сама. Найперша справа - в громадськості. Тому поки громадськість не усвідомить свого значення, не усвідомить того, що саме вона має контролювати владу ефективно та дієво, - нічого не зміниться.

Сергій Головньов, Forbes.ua:

- Мої розслідування були ефективними в поодиноких випадках. На це впливає концентрація владних повноважень в одних руках. Факти зловживання владою може бути розглянуто лише самою владою. Якщо голів органів контролю та голів виконавчих органів призначають із єдиного центру - Адміністрації президента, ніякої реакції на розслідування про зловживання владою не буде.

У нас була співпраця зі співробітниками Генеральної прокуратури України, які зверталися до журналістів у поодиноких випадках. Але це спілкування мало неформальний характер.

Більшість же матеріалів не мали належної реакції. Герої розслідувань до цього часу обіймають посади у владі.

Фото - facebook.com, globalshapers.in.ua, sumy.ua, Андрія Товстиженка із ZN.ua