Ця людина здійснила майже «серіальну революцію» у телебізнесі. Це стало зрозуміло в той момент, коли на двох каналах одночасно — «Інтері» та «России» — сказилися рейтинги серіалу «Зцілення коханням», продюсером якого й виступив Валентин Опалєв. У конкурентів затряслися жижки. На аналогічний продукт миттєво виникнув попит. Далі — більше. Масштаби українського серіального виробництва лише протягом останнього року тут набули промислових оборотів. Величезні знімальні комплекси в Бортничах і Макарові під Києвом стали такою собі «фабрикою мрій по-українськи». Щодня там знімають українських і російських кінозірок. І наразі на цій «фабриці» під керівництвом пана Опалєва в синхронному процесі перебувають 29 картин, чотири з яких — багатосерійні нетлінки.

— Валентине Олеговичу, напевно, останнім часом відчуваєте конкуренцію на своєму «полі», адже багато людей сьогодні рвонули в цю ж нішу?

— Постійно стежу за цифрами. І, природно, боюся програти. Конкуренція на сьогодні дуже серйозна. Особливо в тому слоті, в якому працюємо ми. Останнім часом конкурували з Віктором Приходьком, бо його «П’ять хвилин до метро» — і на «Первом канале», і на «1+1».

— У чому, на вашу думку, причина глядацького успіху саме цього фільму? Невже люди впізнали там свої квартири, під’їзди, загалом — побут?

— Там цікава історія. Якби акцент був лише на побуті, під’їздах, квартирах, а не на виразній історії, то нічого й не спрацювало б. Тут задіяний принцип комунальної квартири, а це завжди цікаво.

— Скільки за один знімальний день у вас заробляють такі відомі актори, як, наприклад, Булдаков або Тализіна? І скільки наші українські?

— Взагалі-то, залежно від рангу та ролі, гонорар актора за один знімальний день становить від 300 до 3000 у.о. Але тут враховується багато різних нюансів.

— Яка максимальна тривалість створення серіалів на кшталт «Вовчиці»?

— Для будь-якого виробника очевидно — чим більший обсяг виробництва, тим вигідніше працювати. Але тут є й протилежний бік медалі: договір із акторами на досить тривале співробітництво, десь на рік-півтора. «Вовчиця» — це 250 серій. «Зцілення» тягне на всі 200. Наступний проект, який запустили, теж буде 200-серійним. І виробництво такого серіалу забирає півтора року! Витримати такий режим складно.

— Може, відкриєте таємницю: хто допоміг вам у період початкової розкрутки?

— А ми кампанію й не розкручували, бо вже були готові до виробництва серіалів. Питання полягало тільки в тому, щоб знайти замовника і переконати його в нашій здатності зробити такий продукт. Адже абсолютно всі проекти такого рівня базуються на початковій домовленості з каналами. Що гарантує прокат. У нас був договір із телеканалом «Інтер». Тут збіглися інтереси. Вони шукали продукт, а я тісно співпрацюю з відомим російським продюсером Юрієм Бєлєньким (його компанія зняла «Ундіну», «Кармеліту»», «Приречену стати зіркою»). Він запропонував літературний матеріал, а я розпочав виробництво самого фільму.

— Скільки «мильних опер» одночасно продукує сьогодні ваша компанія?

— На цей час — чотири. Продовжуємо знімати «Вовчицю», «Сестри по крові», «Міський романс». У запуску «Янгол-охоронець». Ще один серіал іде на російському ТБ — «Усе включено». Як на мене, сьогодні ми лідируємо на пострадянському просторі в цій сфері. Виробляємо ще й муві-ТБ. Це свого роду 90-хвилинні двосерійні фільми. Зараз у роботі близько 25 фільмів. П’ять із них — замовлення телеканалу «Россия».

— Якщо поговорити про бюджет однієї серії «Вовчиці», «Зцілення…» або «Міського романсу»...

— Це, у певному сенсі, комерційна таємниця. Можу сказати лише одне — ця цифра в півтора-два рази нижча, ніж у Росії. І це жодним чином не пов’язано з місцем виробництва. Радше, з різними технологіями.

— Слід гадати, у вашої компанії неймовірні витрати і на гонорари, і на транспорт — у зв’язку з тим, що знімається багато акторів із Росії. Може, витягнули б самотужки, суто українськими артистами, — і заощадили б...

— Тут є один нюанс. Я нічого не маю проти українських виконавців. Більше того... У нас задіяно дуже багато вітчизняних акторів. Але місяць тому виникла проблема. Нам уже бракує вітчизняних зірок, щоб зайняти всі місця у фільмованих тепер серіалах! За час нашої роботи в жанрі «мило» через нас пройшли всі більш-менш помітні актори країни. Тому дорікнути мені, що ми запрошуємо лише російських зірок, не можна. Зараз українські актори працюють у чотирьох проектах. А це 50 чоловік, мінімум. Ті ж таки Горянський, Богданович, Лаленков, Легін, Зюбіна, Суханов, Самаєва, Вітовська, Сергійко, Горбунов, Самінін та багато-багато інших. Але це тільки одна частина питання. Відповім на іншу: якщо якийсь проект замовляє російська компанія, то ми і виробляємо продукт з урахуванням того, що будемо змушені реалізувати його в Росії. Прокат суто на нашій території поки що збитковий. Така ситуація на українському телеринку. Ні для кого не таємниця, що російський ринок сьогодні багатший і купує продукт дорожче, ніж Україна. І якщо ми навіть якийсь серіал виробляємо тільки для Росії (наприклад, «Усе включено»), то він все одно орієнтований і для продажу в Україні. Це й накладає відбиток на акторський кастинг. Тому якщо замовником виступає російська сторона, то вони, природно, зацікавлені у своїх акторах, розуміючи, що це приверне увагу глядача. І тут не стоїть питання, що, мовляв, російський актор кращий за українського.

— Тоді чому ви із серіалу в серіал так чіпко тримаєтеся за один і той самий склад — Віторган, Тализіна, Булдаков, Горянський?

— Ніде правди діти, є актори, з якими хочеться продовжувати працювати. У молодих лицедіїв — як українських, так і російських — найчастіше розвивається «зоряна хвороба». А ось, наприклад, Віторган — єдиний актор пострадянського простору, котрий зараз знімається в Голлівуді. Причому грає американського генерала. І партнер його у цій картині — Дастін Хоффман! Це про щось та свідчить? Отож, під час нашої спільної роботи жодного разу не траплялося, щоб він у зв’язку з чимось виявив незадоволення — чи то його погано зустріли, чи то погано поселили, чи то погано нагодували.

— Хто, на ваш погляд, із молодої плеяди — режисер, актор — міг би найяскравіше розкритися в майбутньому?

— Майже всі, хто з нами працював, проявили себе як чудові актори. Якщо ж говорити про режисера, то у «Зціленні…», «Вовчиці» та «Янголі-охоронці» в нас незмінний Бата Недич. І я йому вдячний за терпимість. Адже самого таланту мало в такому великому проекті. Тут треба починати із психічного здоров’я режисера. Витримати такі ритм і напруження дано не кожному. Актори ним також задоволені. Він уміє знайти підхід до всіх. Ось Валера Рожко відомий як режисер-постановник, а доти був оператором, серйозно вирвався вперед.

— Чи не вважаєте ви, що серіал — усе ж таки низький жанр?

— Я досить багато сил віддав, щоб змінити цю думку. І, може, завдяки саме нам, зокрема, сьогодні ця думка перестала панувати серед багатьох російських акторів. Адже вітчизняні артисти сьогодні особливо не вередують. А буквально два роки тому, коли я проводив кастинги, то серед молоді панувала думка: «Я в серіалах не знімаюся!» Може, тому, що мені вдалося залучити до роботи відомих, маститих акторів, таких як Віктор Вержбицький (зараз він — справжня зірка кіно), Горєвой працював у Голлівуді, теж один із найпопулярніших і авторитетних. Та й Віторган, і Тализіна, і Булдаков, і Мамаєв, і Нільська, і Стєклов, і Ліванови (Ігор та Аристарх), і Польських їм не поступаються. І ось коли така когорта акторів знялася в наших проектах, то в молодих уже не повертається язик казати: «Я в «милі» не знімаюся». І сьогодні в нових проектах задіяні молоді артисти, такі як Панін. Адже для будь-якої зірки є халтура, а є робота — виразна, перспективна, масштабна, досить тяжка. Тому вважаю, що нам не соромно за наш продукт як виробникам, і акторам — як учасникам. Ну, ось ви знаєте звідки пішла назва «мило»? Свого часу виробники миючих засобів — так звані мильні королі — спеціально замовили кіновиробникові продукт, у який можна розміщувати власну рекламу. Багатосерійний телесеріал орієнтувався суто на жіночу аудиторію, що уважно дивитиметься як кіно, так і рекламу. Звідси й назва — «мильна опера». Тобто сама історія розрахована на конкретну цільову аудиторію — сімейних жінок, які перуть, миють, загалом — зайняті господарством. І в серіального жанру є свої закони, що відрізняються від кіношних. Тому у нас це й сприймалося спочатку в багнети. А я кажу: «Ось візьміть і самі щось зробіть!» Після нашого успіху я знаю людей, які кинулися в цю нішу, думаючи, що тут усе так просто...

— Хто на вас впливає в питаннях акторського кастингу?

— Є замовники (телеканали), з якими обговорюю вибір того чи іншого артиста. Оскільки є зірки, котрі з певних причин комусь більше подобаються. До речі, зараз у нас задіяно 80 акторів. Стільки людей відразу по великих театрах не назбираєш.

— А непрофесійних артистів залучаєте?

— Ні, це проти правил. Професії актора потрібно вчитися. А щоб прийти з вулиці і стати актором — це треба бути самородком, і на таке вкрай нечасто натрапиш.

— Чи є у ваших планах розширення знімальних павільйонів?

— Плани великі. Зараз у нас два комплекси загальною площею близько 6,5 тис. кв. м — сім павільйонів. Отож наш знімальний майданчик більший за студію Довженка! Може, я трохи хизуюся, але найбільший павільйон на Довженка інколи все ж таки працює, проте він усе одно площею тільки 4 тис. кв. м. Щоправда, тут інша проблема — перевиробництво. Адже тепер з’явилося ще кілька потенційних виробників такого продукту.

— Скільки заробляє на рекламі одна серія такого фільму, як, наприклад, «Вовчиця»?

— Це запитання до телеканалів. Оскільки я на рекламі взагалі нічого не заробляю. Отримую лише замовлення, а далі канал уже в готовому продукті сам розміщує рекламу, і це суто його гроші. Можу зазначити, що бізнес у цьому сенсі досить цивілізований. Раніше я таким чином сам заробляв, коли реклама була новинкою: ми домовлялися з каналом, що продукт виробляємо безплатно, але половину прибутку з реклами віддають нам. Тоді були ще напівдикі взаємини. Але тепер уже все стабілізувалося, і канал купує продукт цілком.

— Чи можете спрогнозувати якісь нові тенденції в запитах публіки після таких рейтингових хітів, як «Не родись вродливою», «Зцілення коханням»?

— Боюся, що ні. Будь-який серіал має свої закони. Зокрема, після феноменального успіху «Невродливої» всі намагалися змоделювати і прорахувати його формулу, зробивши щось аналогічне. Не вийшло! Так само було й у випадку із сіткомом «Моя прекрасна няня». Є тенденція, відповідно до якої кожен глядач вибирає свій канал. Тому канали і стали вести цивілізованішу політику як стосовно один одного, так і стосовно глядача. Кожен може вибрати свій жанр і свою нішу. Я ж можу лише припустити, на що орієнтується той чи інший канал. На мій погляд, центральні кнопки намагаються «оволодіти» найширшою аудиторією. По-перше, задіяти сімейного глядача. По-друге, «омолодити» максимально ту ж таки аудиторію. Доходи будь-якого телеканалу безпосередньо залежать від реклами. Тому аудиторія молодша ніж 10 і старша ніж 60 років рекламодавців не цікавить. Ну, а найбільш виграшна аудиторія для будь-якого каналу — від 25 до 55 років, так звана купівельноспроможна. Виходячи з цього, кожен канал намагається будувати свою політику і виробляти ті програми, які гарантовано могли б привернути увагу саме цього глядацького сегмента. Так склалося, що, наприклад, досить консервативний канал «Россия» орієнтований на доросліших людей. Однак за показниками рейтингу вони виграють, бо «зліпили» дуже міцну 18—19-годинну лінійку. І вже два роки поспіль саме завдяки їй утримують лідерство у плані загальної кількості глядача. Взагалі, на кожному каналі серіали виступають як стабілізатори високої частки рейтингу. На «России» це прайм-таймовий серіал «Таємниці слідства», яким вони і виграють у «Первого».

Дзеркало тижня