Мирослава Гонгадзе: “Я зробила вибір, у якому на першому місці - завершення розслідування вбивства Георгія. На другому - майбутня політична кар’єра”.

29 Квітня 2002
915

Мирослава Гонгадзе: “Я зробила вибір, у якому на першому місці - завершення розслідування вбивства Георгія. На другому - майбутня політична кар’єра”.

915
Сьогодні на кілька запитань “Детектор медіа” відповідає Мирослава Гонгадзе, яка нещодавно відгукнулася на одну з дискусій нашого Форуму Сьогодні на кілька запитань “Детектор медіа” відповідає Мирослава Гонгадзе, яка нещодавно відгукнулася на одну з дискусій нашого Форуму. А ми, в свою чергу, запропонували Мирославі відповісти на декілька наших запитань, на що Мирослава люб’язно погодилася.
Мирослава Гонгадзе: “Я зробила вибір, у якому на першому місці - завершення розслідування вбивства Георгія. На другому - майбутня політична кар’єра”.
Оскільки пані Гонгадзе обрала форму довільної відповіді, ми вирішили не форматувати штучно це у класичне інтерв’ю, а подати саме так, як воно Мирославі писалося. Зазначимо тільки, що наші запитання Мирославі стосувалися тих змін в свідомості українського суспільства, які відбулися, на її думку, з вересня 2000-го року. Також – перспектив у розслідуванні справи Георгія Гонгадзе, її власних зусиль з цього приводу. Запитували ми також, чи була її еміграція саме політичною, як Мирослава уявляє собі своє майбутнє і в якій країні. Безумовно, не обійшли ми увагою і останні події в наших медіа, за якими Мирослава уважно стежить: і тих уроків, які можуть винести журналісти з минулих виборів, і створення Комісії з журналістської етики та дискусій щодо професійності та етики медіа, які йдуть активно у нашому середовищі. Отже, слово Мирославі Гонгадзе, з якою, ми гадаємо, «Детектор медіа» відтепер буде у постійному контакті.

Думаю, що основна зміна, яка відбулась – це зміна суспільної свідомості. І це стосується погляду на Україну не тільки з боку Заходу, а зміни ставлення до свого життя та буття самих українців. Думаю, що так, як світ змінився післі 11 вересня 2001 року, так Україна змінилась після 16 вересня 2000 року. В одній з своїх програм на радіо „Континент” перед президентськими виборами в Україні 1999 року Георгій сказав, що він готовий померти за Україну. І як не жахливо це казати, але він став пророком самому собі. Через певний час після його зникнення я зрозуміла, що його вже не повернути. І тоді я дала слово сама собі , що я не дозволю, щоб ця смерть була даремною. Леонід Кучма та Володимир Литвин, не зважаючи на те, що, судячи з реклами „За Єду”, їх підтримували всі історичні постаті України, все ж погано знають історію. Не можна дратувати українських жінок, не можна вбивати і саджати за грати їх чоловіків, бо переважно це дуже погано закінчується. Колись княгиня Ольга дала добрий урок. І я абсолютно переконана, що для тих, хто задумав і здійснив вбивство Георгія Гонгадзе – це був початок кінця, а для України це був кінець затягнувшогося початку, крок далі, у майбутнє. Якщо ж вдатись у подробиці процесу, то, звичайно, розраховувати на якесь розслідування справи Гонгадзе в Україні особливо не приходиться. Після того, як Генеральна прокуратура відмовилась співпрацювати з ФБР, навряд чи залишилась хоча б одна людина в світі, у якої б діяльність української прокуратури викликала хоч якісь ілюзії. А якщо у країні не функціонує основний орган - прокуратура, завдання якого стежити за дотриманням закону, а сам гарант Конституції не забезпечує гарантії Права - не можна розраховувати на професійне та нормальне функціонування державного механізму. У мене у розв’язанні цього складного клубка протиріч залишився один вихід – суд.

Україна залишається “односкладовим” суспільством, у якому всі - прості громадяни, приватні власники, журналісти, політики, державні службовці залежать від волі кількох осіб . Ми не можемо розраховувати на зміну ситуації в одній суспільній сфері, наприклад, в інформаційній, бо глибоко уражене все суспільство. Громадяни не довіряють владі, влада боїться громадян, а медіа остерігаються і тих, і інших.

Тому, коли ви запитуєте, чи був мій виїзд політичною еміграцією, я відповідаю ствердно – так. Мій виїзд – це політична еміграція людини, у якої на певному етапі вичерпались сили, щоб боротись. Мені пропонували іти в політику. І думаю, що я була б достатньо ефективною в цій сфері. Та я віддала перевагу поступальному руху вперед у незавершеній справі Георгія Гонгадзе. Ризиковано розпочинати нову справу, не завершивши до кінця іншої. Ставати політиком в сучасній Україні - це прирікати себе на повну залежність. Політик не може бути ефективним, якщо він в результаті фінансових чи кон’юнктурних обмежень не може виробити власної чіткої позиції. Я зробила вибір, у якому на першому місті - завершення розслідування вбивства Георгія. На другому - майбутня політична кар’єра. І після завершення складного року свого нового життя у новій країні я зібрала багато міжнародної громадської та політичної підтримки на Заході, щоб продовжувати свою боротьбу. Думаю, що допомагаю цим не тільки собі.

Тільки за останній місяць я провела важливі зустрічі в міністерствах закордонних справ та парламентах Англі і Франції. ОБСЄ, европейські депутати , члени ПАСЕ , особисто представник по свободі преси цієї організації Фреймунд Дуве , спостерігач за Україною від Ради Європи Хане Северинсен , велика кількість американських конгресменів підтримують наші зусилля у напрямку розслідування цього жахливого вбивства. Після моєї останньої поїздки в Париж вперше три найбільші журналістські організації Європи об’єднались, щоб спільними зусиллями допомогти розслідувати цей злочин та й, зрештою, допомогти українським журналістам бути ближчими до європейських стандартів. До речі, коли я виступала на засіданнях ОБСЄ чи Ради Європи, коли робила пресконференції чи виступала перед людьми в Варшаві, Лондоні, Парижі, Стразбургу, Вашингтоні, Нью-Йорку і т.д, коли намагалась разом з керівниками найбільших жураналістських організацій Європи за круглим столом в офісі „Репортерів без кордонів” знайти шляхи виходу з глухого кута безрезультативного розслідування, то завжди відчувала, що смерть журналіста Георгія Гонгадзе - це не тільки моя особиста трагедія чи проблема однієї України. Це трагедія, яка торкається кожного окремого журналіста і безпеки та свободи особистості в цілому, у всьому світі. І тут західні політики чи журналісти справді проявляють солідарність. Щодо питання тих українських журналістів, які на цих парламентських виборах балотувались в народні депутати. Чесно сказати, я з полегшенням зітхнула, коли не побачила в списках політичних партій ті прізвища , чию журналістську роботу я справді поважаю. Юля Мостова, Сергій Рахманін, Іра Погорєлова, Роман Скрипін, Андрій Шевченко, Євген Глібовицький і багато інших продовжували відмінно виконувати свою роботу. І, думаю, саме їх робота дала людям можливість зробити свій свідомий вибір. Але ті з журналістів , які вирішили робити політичну кар’єру і в той самий час керували інформаційними мовленнями популярних телевізійних каналів, тепер однозначно не мають права називати себе журналістами. В момент свого рішення боротись за мандат депутата вони однозначно мали, хоча б на час кампанії, припинити свою роботу в медіа як таких, а не тільки в кадрі. Переконана, що і Вячеслав Піховшек, і Олексій Мустафін добре ознайомлені з таким поняттям, як конфлікт інтересів. І, на жаль , люди, які могли б стати еталоном професійності – дискредитували себе. Але тут ми знову повертаємось до проблеми , що морально уражене суспільство , як і, зрештою, саме журналістське середовище, толерує порушення будь-яких принципів , у даному випадку, як ви їх називаєте, принципів журналістської етики.

Звичайно , будь які спроби виробити критерії та принципи роботи журналістів є дуже позитивними. Якщо середовище починає дискусії на ці теми , то воно ще має шанс на виживання. Я часто і з задоволенням читаю дискусії на Форумі „Детектор медіа” і, думаю, такий живий форум у вигляді телепрограми був би цікавий і телеглядачам. Але для цього в Україні мусить все ж таки з’явитись щось на зразок Громадського телебачення. Думаю, що власники всіх українських телеканалів , радіо та газет після останніх виборів мусять переглянути свої позиції щодо політики роботи з журналістами та інформаційної політики їх медіа-підприємств. Адже зовсім поверхневий погляд на роботу ЗМІ на виборах показує, що пропаганда в електронних ЗМІ не спрацювала. Чим більше заангажованої інформації продукували канали, тим більше глядачі не довіряли сказаному. Як наслідок, вони переставали довіряти і політичній рекламі , що потоками звалювалась на голови глядачів. Зниження довіри до ЗМІ зробили політичну рекламу не ефективною. В результаті політичний тиск з боку окремих політичних структур обернувся їм бумерангом, провалом на виборах. Сьогодні ревізію своєї діяльності мусять зробити не тільки політичні сили, а й медіа-структури.

В кінці хочу сказати, що не намагаюсь бути критиком чи повчати. Я просто висловлюю власну точку зору, дивлячись на процеси в Україні збоку

Forum Welcomes Reagan-Fascell Democracy Fellows
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
“Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
915
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду