Є критика, а є критиканство

28 Березня 2005
1590
28 Березня 2005
14:46

Є критика, а є критиканство

1590
Відкритий лист до колег-журналістів.
Є критика, а є критиканство

Тетяна Никитюк, журналіст, для «Детектор медіа» Відкритий лист до колег-журналістів.

Ще і ще раз пересвідчуюся у мудрості нашого народу, який створив безліч приказок на всі випадки життя. Особливо часто останнім часом пригадується прислів’я «не так тії вороги, як добрії люди». Злива негативної інформації виливається таким бурхливим потоком зі шпальт газет і телеекранів, що аж дух перехоплює. Переключаєш з каналу на канал і, зрештою, аби остаточно не здуріти, хочеться шкваркнути об підлогу телевізор. З друкованими ЗМІ простіше: щоб не стати мазохістом, просто перестаєш їх купувати. Називати конкретно видання, статті, авторів і програми немає фізичної можливості – матеріал настільки об’ємний, що на ньому хтось згодом зможе написати дисертацію. Зрештою, народ їх знає, а самі «герої» себе впізнають. Суть не в назвах, а в самій нинішній тенденції роботи мас-медіа.

Ті нечисленні ЗМІ, які ще вчора за переконаннями підтримували прагнення українців до свободи і демократії, уособленням якої став народний Президент, об’єктивно висвітлювали події, формуючи громадську думку і, без перебільшення, стали об’єднавчою силою в помаранчевій революції, — зайняли нині досить дивну позицію: популістська критика на адресу нової влади, менторство, а часом і відверте хамство вважаються чи не ознакою хорошого тону й «чесною журналістикою».

Гадаю, нова влада чекала від вас принаймні розуміння і, головне, – підтримки (та й ми, пересічні громадяни – теж, інакше навіщо вибирали?). Сказати, що новій владі дуже складно – значить нічого не сказати, адже треба змінити саму філософію життя суспільства, яка формувалася протягом багатьох років на засадах тотальної брехні і нечуваного розкрадання держави. Наслідки кожен громадянин відчув на собі. Копітка, напружена і, наголошую, довготривала робота передбачає зміну світогляду людини, в якому головними цінностями стають моральні. Похідним нового світогляду є знищення в нашому житті проявів аморальності: злочинності, корупції, хабарництва, брехні, безвідповідальності, бюрократизму, здирництва тощо. А це можливо за умови чесної роботи ЗМІ, які мали б допомагати чистити «авгієві стайні».

Наразі щось не бачимо від нинішніх мас-медійних правдолюбців розкриттів, розслідувань — це ж скільки часу треба витратити, а тут усе на поверхні: якісь «не такі» призначення, скандали й непорозуміння в команді урядовців, повільне прийняття рішень, помилки (які — й дитині зрозуміло – неминучі на початку будь-яких кардинальних перетворень).

Інакше, як вишукуванням дешевих сенсацій, це не назвеш.

Натомість уже забуто про фальсифікацію виборів, про витівки «Підрахуя», про «героїв» сепаратистського з’їзду в Сєвєродонецьку, про скарби Кучми та його політику знищення українства в Україні, і вашої, панове, свободи слова. Один лише Володимир Ар’єв допомагає (аргументовано і професійно) викривати злочини епохи Кучми своїми журналістськими розслідуваннями.

А де всі решта?

«Янучарам», відкритим і прихованим, залишається тільки потирати руки — вони, далебі, не сподівалися, що їхню пряму роботу з дискредитації конкурента візьмуть на себе самі ж прибічники конкурента, називаючи це «допомогою новій владі у викритті недоліків у її роботі».

Отож, якщо вже частина колишніх мас-медійних опозиціонерів збивається на бульварний тон, то що вже говорити про колишні провладні медіа! («Тому що послідовні»). Хоча тематика інформаційних повідомлень таких телеканалів, на перший погляд, і змінилася – превалюють новини з нинішніх владних кабінетів, але спосіб подачі матеріалу, побудова фраз, запитання в інтерв’ю і недолугі коментарі, постійне надання трибуни біло-синім з негативною оцінкою дій нової влади, натомість відсутність адекватного опонування з другого боку, словом, тональність – видає тенденційність (як у відомому анекдоті «Але він плювався з таким виразом!»). Через подібну подачу інформації навіть позитивні зрушення такими не сприймаються. Те ж саме спостерігається і в друкованих ЗМІ: кожен крок влади (або відсутність його) виглядає мало не як злочин.

Новоявлена опозиція, як і очікувалося, здаватися не збирається і, маючи в руках такі могутні важелі впливу, як засоби масової інформації, через них продовжує формувати громадську думку. І робить це, треба відзначити, по-єзуїтські тонко, вочевидь зробивши висновки з наслідків відверто-цинічної піар-кампанії під час виборів. Під маскою інформаційної відкритості ховається цілком ясне прагнення дискредитувати владу. Між тим, аксіоматично, що будь-яка інформація не може претендувати на об’єктивність, якщо не подається протилежна точка зору, причому, не в інтерпретації журналіста (часом спотвореній), а з вуст самого опонента. Але коли й трапляються такі діалоги, то нерідко підсумкова фраза чи коментар ведучого зводить позитивне сприйняття роботи влади нанівець.

Власне, годі було сподіватися на об’єктивність колишніх провладних мас-медіа – хазяї, керівники й виконавці (журналісти) в них залишилися тими ж. І ніхто з них не відповів за чорний піар, ба навіть не покаявся і не вибачився перед народом. Чомусь не чути поки що оцінки тієї колосальної шкоди, що заподіяли суспільству такі ЗМІ. Саме вони розтиражованими на мільйони екранів і шпальт брехнею і наклепами розкололи країну, ввівши у свідомість жителів східного і південного регіонів вороже ставлення до всього прогресивного і українського, а також до помаранчевих лідерів. А тепер невідомо, скільки знадобиться часу, зусиль, коштів, щоб виправити цю ситуацію.

Ось і виникає цілком логічне запитання: «А судді хто?»

Що ж насамперед стає об’єктом критики як нинішніх, так і колишніх опозиційних ЗМІ?

1.«Неправильні» призначення.

Ясна річ, до влади прийшли загалом нові люди, більшість яких не мають урядового досвіду. Ніхто поки що не може з упевненістю сказати, наскільки швидко і якісно їм вдасться втілити в життя задекларовані плани. Але, на мій погляд, у оцінці їхньої діяльності треба виходити з головного — з чесності намірів. Мабуть, не помилюся, якщо скажу, що саме віра в чесність Президента привела його до влади. А тому цілком логічним є довіра до його соратників. Це перше. Друге – тільки час може показати, наскільки новий посадовець опинився на своєму місці (до речі, навіть представники нинішньої опозиції не беруться виносити остаточного присуду роботі Кабміну, висловлюючись досить обережно). Так само, як і кадрова політика на місцях, яка не всім до вподоби, – теж лише питання часу: чесні чиновники нині у великому дефіциті.

2. «Конфлікти» у владних кабінетах.

Посадовці, відповідаючи в інтерв’ю на вперті запитання про скандали, наголошують саме на дискусіях, але, вочевидь, журналістів це не влаштовує, і вони намагаються знайти конфлікт там, де його може й не бути (чим не «бульварні» прийоми?) Зрештою, мене як громадянина закулісні «розборки» (якщо вони насправді існують) – мало цікавлять. Для мене важливий кінцевий результат,

3. «Неправильні» рішення.

Усім зрозуміло, який важкий спадок дістався новій владі. Перш ніж розпочати будівництво, треба розчистити місце (за аналогією: отримавши квартиру, де перед вами мешкав алкоголік, ви не будете ввозити нові меблі в занедбане помешкання, не зробивши ремонту). І головне, що робить зараз влада, – займається таким «ремонтом». Нехай не так швидко, як нам хотілося б, але відбувається системна зміна влади, триває боротьба зі злочинністю і корупцією. Зараз дуже важливе завдання – відділити зерна від плевели: залишити все позитивне і викорінити негативне. А це потребує виваженості у прийнятті рішень. Натомість нам хочеться все і швидко. Кожному здається, що його справа найважливіша. Цим, очевидно, і пояснюється та гарячковість у висловлюваннях представників як окремих організацій, так і журналістів.

Багатьом, вочевидь, здається, що вже перші кроки влади – хибні. Але для того, щоб розібратися, чи справді вони хибні, необхідно мати серйозний фаховий рівень, знати мотивацію, яка часто не може бути оприлюднена в силу суто дипломатичних причин (маю на увазі не зовнішню, а саме внутрішню дипломатію). Журналісти, як і народ, не можуть знати всіх підводних течій цієї дипломатії, а тому оприлюднення деякої інформації може завдати шкоди справі й суспільству, так само, як і винесення поспішних вироків владі.

Боронь Боже, в жодному разі не закликаю вас згадати старі методи роботи, де одним із головних був суцільний «одобрямс». Протягом 13 років влада перетворила нашу державу в злиденну корумповану країну. Тепер ситуація діаметрально протилежна. Президент і уряд – відкриті до діалогу і вже з перших кроків намагаються втілювати в життя схвалену нами ж програму. Звичайно, і у мене виникають запитання, але не беруся робити передчасні висновки, а тим більше судити, розуміючи, як і більшість нашого мудрого народу, що надто мало пройшло часу для кардинальних змін і те, що сьогодні здається хибним, завтра може привести до позитивного результату. Бо вірю. Тому й хочеться бачити професіоналізм у журналістиці, який полягає не лише в глибокому знанні матеріалу, не лише у сміливості (тільки лінивий зараз не пнеться називатися сміливим), а й у доброзичливості і тактовності, які, у свою чергу, є свідченням культури. Чи не правда, призабуте поняття?

Отже, панове «жовті» журналісти (ну не люблю менторського тону, але ж змушуєте)! Ви чули колись про таке поняття, як журналістська етика? Для довідки. Журналістської етики навчали на факультетах журналістики (інша річ, що за радянських часів за повне її дотримання можна було «загриміти», часом, дуже далеко). Це поняття включає: а) об’єктивність; б) чітку громадянську позицію, в яку входить – так-так! – послідовність; в) повагу до опонента; в) високий рівень культури і духовності. З цього починається справжній журналіст, який не має нічого спільного з папараці.

І ще. Є критика, а є критиканство (відчуваєте різницю?). У вашому виконанні така критика (критиканство) скидається на цькування.

Нехай би тішилися хлопці й дівчата з газет і телеканалів своїм могутнім розумом і «безкомпромісністю» (і чого тільки вони досі не президенти чи міністри?). Але, скидається на те, що вони задовольняють власні амбіції, (мовляв, які ми розумні, об’єктивні й сміливі), себто задовольняють самі себе (гадаю, всім добре відомий відповідний медичний термін).

Напевно, ви звинуватите мене в заангажованості. Так, я справді заангажована, тільки не новою владою (із жодним представником якої не знайома), а елементарним почуттям справедливості й бажанням жити в цивілізованій країні, яку, переконана, ми можемо створити всім миром разом з обраною нами ж народною владою. А тому вважаю – якщо ви берете на себе право «викривати помилки інших», то й мусите вислухати думку про себе, тим більше, що ви не перша влада, а всього лише четверта, яка не може бути кастою недоторканних. Крім того, висловлюю не лише свої враження від вашої роботи, а й багатьох (поки що) ваших читачів і слухачів (проводила бліц-опитування). Основна думка в людей була: «Коли вони (себто ви) закриють пельку? Совість же треба мати». Мені, якщо чесно, було в ті хвилини до болю соромно перед цими людьми за те, що належу до вашого клану (хоча ніколи не була політичним журналістом). Ви стали уособленням найгірших рис нашого менталітету, коли відсутність згуртованості, взаємопідтримки породжують безліч прислів’їв («Де два вкраїнці, там три гетьмани», «Бий своїх, щоб чужі боялися») та анекдотів (зокрема про грузина й українця. Пам’ятаєте, перший везе вагон коньяку, другий – вагон анонімок...).

Повертаючись до бліц-опитування. Чимало людей завдяки вам уже починають розчаровуватися у новій владі. Ви ж не подумали в гонитві за дешевими сенсаціями про мільйони, які повірили Ющенку і пішли за ним, а тепер, знудивши «газетними качками», запитують себе: а чи того Президента ми обрали? Може, краще був би колишній зек? З такими думками вони підуть на вибори 2006 року, і тоді вже це запитання може обернутися цілком конкретною відповіддю, боюся, не на користь новій владі. От тоді чухатимете потилиці, бо куди й подінеться ваша завзятість і сміливість. Тоді ви на своїй шкурі відчуєте зміст китайського прокляття «Щоб тобі жити в часи змін», перекроєного на сучасний лад «Щоб тобі жити в часи "понятій"». З усіма відповідними наслідками.

Ви хочете іншої влади?

Особисто я – ні.

І наостанок. Зараз спостерігається, прямо скажемо, загрозлива тенденція: якщо в епоху виборів існувала чітка межа між опозиційними і провладними ЗМІ, то нині ця межа стерлася – всі мас-медіа стали, по суті, опозиційними до нової влади, і опонувати звинуваченням їй (владі), по суті, ніде. Під час жовтневого перевороту 1917 р. більшовики найперше «взяли» телеграф і пошту, розуміючи стратегічне значення володіння інформаційним простором. Нині не існує жодного провладного тиражного видання чи телеканалу, де б представники нової влади – без купюр чи досить вільного викладу журналістами їхніх виступів, без коментарів, які спотворюють зміст, без втручання «доброзичливців» – могли б роз’яснити народу ті чи інші свої рішення, відповісти на численні запитання, прохання чи вимоги людей, які надсилаються листовно до Президента і Кабміну або висловлюються в усній формі під час демонстрацій та пікетів.

Гадаю, нова влада має серйозно подумати над створенням нових, збалансованих ЗМІ, аби урівноважити вплив на суспільство. Що стосується цензури, то я категорично проти неї.

Інша річ, що моральна цензура повинна існувати в головах і душах журналістів.

...Нещодавно почула цікаве повідомлення : Нестор Шуфрич має намір нагороджувати тих журналістів, хто критикує нову владу. Нумо! Ставайте у чергу, бо у пана Нестора може не вистачити на всіх призів.

Тетяна Никитюк, журналіст, для «Телекритки»

P.S. від «Детектор медіа»: – Цей лист надійшов до нас електронною поштою. Ми його публікуємо з мінімальним стилістичним редагуванням. Дискусія щодо нинішньої ролі ЗМІ (без полеміки щодо ролі окремих особистостей, в якій ми вже поставили крапку) – триває.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1590
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду