Наприклад, Раїса Василівна заявила, що, на її думку, до виборів команда Януковича в кілька разів зможе збільшити кількість його прихильників, і не буде застосовувати адмінресурс.

Раїса Богатирьова: „Ми цим не будемо користуватися. Адмінресурс ми не будемо застосовувати. Взагалі, думаю, що ми по-різному розуміємо адмінресурс, але так як нам намагаються сказати, як ми будемо використовувати – у нас ні намірів, ні бажання, навіть досвіду такого немає.” Хочу спростувати це твердження народного депутата. Адже саме у Донецьку стали традицією найгрубіші фальсифікації, залякування опозиції і навіть фізичне насильство. Саме в такий спосіб став депутатом Верховної Ради у 41 виборчому окрузі Володимир Щербань у 1998 році та Раїса Богатирьова в 2000 і 2002 роках. В 2000 році на довиборах депутата ради того, щоб “перемогла” пані Богатирьова, на її основних конкурентів чинився страшний тиск. Сергій Салов та Володимир Алтиник „вели” передвиборчу агітацію з тюремних камер, Вікторія Єгорцева була атакована податковою інспекцією, всі її підприємства були опечатані. Пізніше загорівся магазин. На спостерігачів та членів комісій теж чинився шалений тиск. Одній із активісток опозиції залили обличчя сірчаною кислотою. Спостерігачеві, який намагався затримати людину, що вкинула в урну пачку бюлетенів, проломили голову. Слідство проводилось формально, ніхто не був притягнутий до кримінальної відповідальності. А фальсифікація, за підрахунками спостерігачів, досягала 70-80 %.

Свого часу про ті події багато писала як українська, так і обласна преса. На той час журналісти області ще могли собі це дозволити.

Безкарність провокувала владу на фальсифікації ще в більших масштабах. У 2002 році спочатку сесія Донецької міськради призначила довибори на 22 грудня. При цьому були порушені строки, передбачені Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад сільських, селищних, і міських голів». А саме: між датою проведення сесії і днем голосування повинен пройти чітко визначений час. Але Донецька міськрада спочатку порушила ст. 50, п.1 Закону, який говорить, що “дата виборів призначається не пізніше, чим через місяць після вибуття депутата”. Цей строк минув у вересні, а сесію зібрали лише в жовтні. Таким чином, дата виборів за законом повинна була припадати на грудень, і розумники з міськради просто вирішили “схімічити”, скоротивши час передвиборної агітації. Коли, завдяки опору опозиції, це не пройшло (кандидати і партії, що виявили бажання прийняти участь у виборах, заявили рішучий протест з приводу порушення їхніх законних прав), вони знову пішли на порушення закону та пряму фальсифікацію. В протоколі сесії було виправлено дату з «22 грудня» на «19 січня». З цього і почалися системні порушення.

Від партії влади (у Донецьку це Партія регіонів) у депутати „призначили” сина представника В. Януковича у Верховній Раді Володимира Рибака. У противагу йому йшли 4 опозиційних кандидати. На проштовхування Рибака - молодшого був кинутий весь адмінресурс не тільки Будьонівского району, але і міста. Адже до 2002 року батько нашого героя був мером Донецька, а потім представником Віктора Януковича в Верховній Раді.. Місцева опозиційна преса писала, що групи хуліганів зривали зустрічі з виборцями кандидатів опозиції. Були випадки побиття людей, але міліція не зробила нічого для їхнього захисту. «Менти» не шукають бандитів, а їх охороняють». (Пізніше, 31 жовтня 2003 року, все повторилося , але в масштабах набагато більших, під час зриву з’їзду “Нашої України”). Люди скаржилися, що їх мало не насильно зганяли на зустрічі з Рибаком-молодшим. «Голосуй, не голосуй – одержиш Партію Регіонів».

А під час голосування закон був просто викинутий на смітник. Приміром, кандидата в депутати міськради І. Житинського не допустили на виборчу дільницю №26 під час підрахунку голосів. При надзвичайно низькій явці виборців на деяких дільницях «зробили» 95-97% явки. Деякі глави виборчкомів за кілька днів всерйоз називали точні результати майбутнього голосування на їхніх дільницях. І, звичайно, не помилялися! (Наприклад, як повідомляла газета “Комуніст Донбасса”, голова комісії дільниці №22 М.Комісаров заявив перед голосуванням, що кандидат від КПУ буде третім). Протоколи комісій і бюлетені після підрахунку голосів спочатку звозилися в райвиконком і тільки потім у міську виборчу комісію. Звичайно, результат був передбачуваний, син колишнього мера одержав мандат депутата, а влада перевірила свої ресурси і методи підтасувань перед виборами Президента.

Далі Раїса Богатирьова говорить, що “сьогодні ми вводимо командний принцип... Ми переконуємо населення в позитивах і в правильності вибору Януковича. Ми не хочемо критикувати інших конкурентів, не хочемо аналізувати їхні дії і їхні кроки, що вони зараз роблять, оскільки це забирає час і не дає, як би говорити, нам додаткових позитивів. Так що нехай їхню кампанію аналізують їхні прихильники і їхні експерти - ми аналізуємо свою”.

Так от - це також не відповідає дійсності! Лише в липні місяці 2004 року, за моїми підрахунками, донецька преса (не говорячи про радіо та телеканали, які контролюються облдержадміністрацією та керівниками “донецької групи” Ахметовим, Колєсніковим, Васильєвим ) більш як сто разів удавалась не просто до критики опонентів Януковича, але й до прямого їх обливання брудом. Цьому, наприклад, присвячено майже повністю всі випуски газети “Свободное слово” (редактор Володимир Аверін) з 5 по 10 липня. Орган облдержадміністрації - газета “Жизнь” (редактор Дмитро Шишкін) - цьому питанню присвятила лише з 19 червня по 17 липня десять розгорнутих, об’ємних виступів так званих політологів, в яких дискредитувався Віктор Ющенко та його соратники. Петра Симоненко „мочили” 16-го липня, Олександра Мороза – 2-го, Наталію Вітренко - 10 липня. Дісталось і Валерію Пустовойтенку в числі газети за 9 липня - якраз перед здачею на милість В.Януковича. В основному автором подібних публікацій є виходець із партії лібералів Володимира Щербаня - Володимир Колєсніков. Нагадаю, що в даний час партію в області очолює заступник губернатора Володимир Демидко, який зайняв місто “товариша Гурбича” і “керує” інформаційним простором області.

Не залишилась осторонь і газета, яку зв’язують з іменем Генпрокурора Васильєва - “Донецкие новости”, де в числі за 29.07 стоїть ціла шпальта Ніни Рикової “Первый тайм мы уже отыграли”, в якому автор знову ж таки намагається продемонструвати, який поганий Ющенко та інші опоненти Януковича, а от він сам виступає в ролі благородного лицаря. Врешті, цей перелік можна продовжувати до нескінченності, адже кожному виданню спущено свій план для „відбілювання” Януковича та обливання брудом його опонентів.

У Раїси Богатирьової в Донецьку немало послідовників. Наприклад, редактор тих же “Донецких новостей” Римма Філь. В числі за 29 липня вона в редакційній статті “От чего искать свободу” прямо заявляє: “В истерии политических баталий так модно стало говорить о притеснении слова. Но слова какого? Того, что без доказательств и оснований, на основе одних лишь эмоций и домыслов, обвиняет, оскорбляет и все гадит. Но приглядитесь: среди крикунов-оппозиционеров нет реальных тружеников. Тех самых журналистов, которые копают, раследуют, ищут доказательства». Мабуть, Римма Філь просто не помітила, як жирним плювком пройшлась по пам’яті Гії Гонгадзе та Ігоря Александрова, та ще багатьох своїх колег, які загинули. А вони всі причисляли себе до опозиції. Пишучи ці слова, Філь навіть “не помітила”, що газету “Остров” заборонили наказом по Донецькому відділенню “Укрпошти” доставляти передплатникам. І це без рішення суду.

А до цього Філь не помітила того, що газету відмовлялись друкувати в друкарнях по всій території України. Зате вона розписала заслуги власної газети в боротьбі з наркоманією. “Трамалгин” все же ввели в ряд ядосодержащих препаратов , и за незаконную его продажу будут сажать”. Та відомо, що бідою області все ж є не трамалгін, що вільно продавався в аптеках, а насиченість області іншими, більш сильними й небезпечними наркотиками. Ще в грудні 2002 року кременчуцьке опозиційне видання “Інформаційний бюлетень” писало: „...оточення Януковича безпосередньо причетне до масових постачань героїну на Україну. Як правило, наркотики перевозяться автобусами, що належать футбольним клубам "Шахтар" і "Металург", далі довірені люди губернатора з прокуратури й Відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків. Донецького міськвідділу міліції переправляють "дурь" дрібним торгівцям. Коли нещодавно прокурора Ворошилівського району Донецька взяли на гарячому при передачі дипломата з героїном, його довелося перевести від гріха подалі Ясиноватським міжрайонним прокурором - Янукович своїх не здає. А от двом співробітникам ВБНОН, у яких СБУ-шники провели контрольну закупівлю героїну, не так пощастило - губернатор їх чомусь викуповувати не став. А міг би - з його прибутками. Слідчий відділ СБУ був згодний одержати за кожного по 50 000 баксів, і - справу в грубку. Поскупився губернатор. Це в його стилі - коли Вікторові Федоровичу в Інституті економіки промисловості докторську написали, він навіть „поляну” авторам не накрив. Тоді вчені мужі зі злості зібрали старі інститутські звіти за 80-і роки та вставили в текст докторської - все одно здобувач читати свою дисертацію не стане, а народу потіха.

Між іншим, неофіційною визначною пам'яткою Донецька вважається БУДИНОК Януковича - палац у районі військового училища. Є в місті ще кілька будинків, що належать Вікторові Федоровичу, у тому числі його стайня - чудо архітектури, але "хатинка" біля училища, звичайно ж, вражає. Таксисти возять до нього гостей міста – мовляв, „що там ваш Київ з Маріїнським палацом, утріться, кияни”.

Хочу зауважити, що на газету „Інформаційний бюлетень” ніхто до суду не подав, і цього ніхто не спростовував. От Римма Філь взяла б, та й виправдала б Віктора Федоровича. Покопалась би в міліцейських архівах, знайшла свідків, та й дала спростування тому, що прем’єр і кандидат в президенти зв’язаний з наркоторгівлею. І кандидату користь, і пам’ять загиблих журналістів топтати не потрібно.