Коментують Микола Томенко, Віталій Шевченко, Тарас Шевченко.

Як і очікувалося, Антимонопольний комітет України не виявив ознак монополізації ЗМІ Віктором Пінчуком, Віктором Медведчуком та Григорієм Суркісом. 19 січня прес-служба АМКУ розповсюдила досить скупе повідомлення про те, що Антимонопольний комітет України завершив розгляд депутатських запитів голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка, у яких йшлося про необхідність перевірки можливого порушення антимонопольних обмежень при заснуванні телерадіоорганізацій та друкованих ЗМІ главою Адміністрації Президента Віктором Медведчуком, народними депутатами України Віктором Пінчуком і Григорієм Суркісом.

Як зазначалося у одному із запитів Миколи Томенка, що був направлений і до Генпрокурора, "за численними повідомленнями засобів масової інформації, народний депутат України В. Пінчук є засновником (співзасновником) телекомпаній ICTV, СТБ, “Новий канал”, 11-й канал (Дніпропетровськ), радіокомпанйї “Мелодія”, “Довіра FM”, газети “Факты и комментарии”.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, фізична особа не має права бути засновником (співзасновником) телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення більш як на двох каналах мовлення по телебаченню і трьох каналах мовлення – по радіо на територію всієї країни, області, міста або іншого регіону. Також стаття 10 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” визначає, що “фізична або юридична особа не може бути засновником (співзасновником) чи контролювати більше 5 відсотків загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних друкованих засобів масової інформації”.

"З метою ретельного дослідження цього питання Антимонопольний комітет провів серйозну роботу – було надіслано відповідні запити, працівниками Комітету перевірено тисячі документів, які пов’язані з діяльністю телеканалів “1+1”, ICTV, СТБ, “Новий канал”, газет “Факты”, “2000”, “Киевские ведомсти”, “День” та деяких інших, – йдеться у повідомленні, розміщеному на сайті АМКУ. – В ході аналізу цих документів та отриманих даних, АМКУ не виявив ознак монополізації при заснуванні (підкреслено „ТК”) наведених ЗМІ. Про це Миколу Томенка в установленому порядку повідомив Голова АМКУ Олексій Костусєв”.

Коментуючи результати дослідження, О.Костусєв зазначив: “Антимонопольний комітет України прийшов до однозначного висновку – монополізація засобів масової інформації главою Адміністрації Президента Віктором Медведчуком, народними депутатами України Віктором Пінчуком та Григорієм Суркісом відсутня. Проте проведена величезна робота не була для нас марною: Комітету стали зрозумілі шляхи вдосконалення механізму захисту конкуренції на ринках ЗМІ. Відповідні пропозиції ми передали до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів”.

У прес-службі АМКУ "Детектор медіа" повідомили про те, що питання власності на ЗМІ означеними політиками у запиті М.Томенка не ставилися.

„Детектор медіа”, в свою чергу, нагадає, що Голова комітету Олексій Костусєв після відомого публічного засідання в Антимонопольному комітеті стосовно компанії "Воля-Кабель" повідомляв в інтерв’ю "Телекритиці" 7 жовтня минулого року, що АМКУ проведе таке засідання і за результатами розгляду запитів Миколи Томенка. "Я поставив завдання, щоб до кінця 2003 року ми завершили цю справу і прийняли рішення у відкритому режимі. Ми маємо відверто про це сказати, якщо проблема монополізації ЗМІ існує чи коли її не існує. Це дуже корисно".

На жаль, однопартієць Віктора Пінчука по "Трудовій Україні" Олексій Костусєв своєї обіцянки не виконав. Рішення було прийнято у закритому режимі, і в досить обрізаному вигляді представлено на розсуд преси.

Черговий раз питання власників та засновників засобів масової інформації залишилося таємницею. Щоправда, рішення АМКУ, з огляду на недосконалість законодавства у цій сфері, а саме: відсутність законної вимоги оприлюднювати імена засновників, імена та частки власників ЗМІ, та афілійованих осіб – не могло бути іншим.

Таким чином, рішення АМКУ ставить питання про необхідність удосконалення законодавства в цій частині, але не вирішує головного питання: протидії фактичній монополізації електронних та друкованих ЗМІ декількома особами, наділених, крім фінансової, ще й адміністративною владою. А також монополізації впливу на редакційну політику телеканалів не тільки кількома приватними особами, але й представниками органів державної влади, в тому числі через політичний контроль – без зміни офіційних власників.

Коментарі:

Микола Томенко, голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації:

– Мені приємно відзначити заповзятість, з якою Антимонопольний комітет України взявся за з’ясування обставин щодо можливості монополізації телерадіоринку України низкою високопосадових осіб держави. Адже одним із завдань, які я ставив перед собою, готуючи відповідний депутатський запит, було намагання системно вивчити проблему.

Та обставина, що сьогодні на загальнонаціональному рівні вже, фактично, завершився процес монополізації телерадіоринку, є загальновідомою. Вона не потребує підтвердження чи спростування. Водночас, мушу погодитися, що, дійсно, існує й проблема юридичного підтвердження цього факту. Відомо, що чинне законодавство регулює лише питання прямого засновництва та впливу на медіа, обходячи увагою непрямий, прихований вплив через, наприклад, офшорні компанії тощо.

Вітаючи зусилля Антимонопольного комітету України, я, водночас, не можу не дивуватися з того, що, вивчивши тисячі документів по справі, Комітет не знайшов проявів прихованого впливу на вказані у моєму запиті та інші ЗМІ. Я глибоко переконаний, що обов’язком Комітету був аналіз ситуації у тому числі і з цих позицій. Громадськість має бути поінформована щодо будь-яких можливостей прямого чи непрямого контролю над медіа. Мені було б дуже цікаво ознайомитися з цією масою матеріалу.

Зі свого боку я, як голова профільного парламентського Комітету, готовий максимально сприяти внесенню змін до законодавства з тим, щоб у подальшому ми мали змогу не тільки проконтролювати, але й обмежити монополізм на інформаційному ринку: як прямий, так і прихований.

Віталій Шевченко, заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:

– Монополізація цими людьми телепростору країни настільки очевидна, що говорити про це навіть нецікаво. Я пам'ятаю, що ми про це на повному серйозі говорили в той час, коли я був членом парламентського комітету з питань свободи слова. За це комітет часто критикував ті склади Нацради, особливо за їх сприяння скупченню багатьох медіа в одних руках. Але, по суті, серйозно питання обмеження монополізму не ставив ніхто. І я не виключаю, що формально довести це практично неможливо.

Влітку серйозно АМКУ ставив питання щодо "Волі-Кабель", але й там причини були, на моє переконання, суто політичні. Настільки ці питання розмиті та неврегульовані в законі, що говорити про те, що АМКУ ведеться ретельна робота в інформаційній сфері, не випадає. І нормативна база не підготовлена для цього.

Про які обмеження монополії на ЗМІ ми можемо говорити, коли сьогодні ми офіційно оперуємо лише поняттям "засновник ЗМІ"? І ми між поняттями "засновник" та "власник" ставимо знак рівності. А це абсолютна дурниця, бо, по суті, тільки в момент заснування можна говорити про те, що засновники є і власниками. А цих власницьких прав вони можуть позбутися протягом буквально декількох днів після заснування телерадіоорганізації. В Україні неможливо простежити, в чиї руки переходить власність на телерадіоорганізації. Щодо друкованих ЗМІ – ситуація дещо простіша.

Є нагальна потреба, про яку і політики, і медійні організації мало говорять. Йдеться про те, щоб ще до прийняття нових редакцій законів "Про Нацраду", "Про телебачення і радіомовлення", внести поправки до інформаційного законодавства, завдяки яким стало б можливим проявлення власників засобів масової інформації, як це робиться за кордоном. До речі, там часто дивуються, чому в Україні навіть фахівці не можуть з'ясувати зміни власництва на ЗМІ.

Як мінімум, потрібно законом зобов'язати ТРО формалізовувати питання власництва на всіх рівнях. Це нормальна і демократична практика. Коли це буде зроблено, тоді можна буде говорити про ступінь серйозності роботи Антимонопольного комітету стосовно інформаційної індустрії.

На жаль, Нацрада не є суб’єктом законодавчої ініціативи. Про необхідність законодавчих змін говорили багато, але реакції на це немає. Тому нам доводиться тільки сподіватися, що питання буде врегульовано. Тоді ми зможемо працювати в цьому напрямку.

Поки цього не зроблено, я маю певні застереження щодо діяльності АМКУ на інформаційному ринку. Думаю, що краще б АМКУ не займався ЗМІ, бо не відомо, з якою метою це робиться: чи справді в інтересах суспільства, чи це ще одна спроба зробити і антимонопольні органи інструментом тиску на ЗМІ.

Тарас Шевченко, юрист, "Інтерньюз Нетворк":

- Коментувати саму заяву Антимонопольного комітету та справу, яку він розглядав по суті, тобто чи є формальні ознаки монополізації, чи ні, на жаль, неможливо, з огляду на закритість інформації, яку комітет брав за основу. В Україні, інформація про те, хто є засновниками, учасниками юридичних осіб, які мають ліцензії на мовлення чи видають газети, вважається конфіденційною і нікому не надається. На мою думку, законодавство має прямо передбачати відкритість такої інформації, і, можливо, саме це запропонував Антимонопольний комітет.

Як було сказано у заяві, комітет знайшов багато недоліків у законі і запропонував зміни. Які саме зміни, чомусь вказано не було, а саме їх цікаво було би проаналізувати. У такій ситуації залишається лише висловити власні міркування щодо можливого удосконалення законодавства. Щонайменше норма закону, яка встановлює обмеження на засновництво юридичною чи фізичною особою телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення повинна поширюватися не лише на пряме засновництво (участь), але й участь через пов’язаних осіб. Пов’язані особи – це термін, який активно використовується у законодавстві про оподаткування і означає пов’язаність через родинні зв’язки (для фізичних осіб), а також через засновництво чи участь у юридичній особі (для юридичних осіб). Пов’язані особи термін достатньо чіткий, який можна об’єктивно встановити.

Я не погоджуюся з тими, хто вважає, що основні проблеми - через відсутність у законі терміну „власник”. На мою думку, використання цього терміну щодо участі чи засновництва є юридично некоректним. Саме юридично, тому що на побутовому рівні чи з точки зору економіки так говорити можна. З економічної точки зору, телерадіоорганізація є підприємством – цілісним майновим комплексом, який є чиєюсь власністю. З юридичної точки зору, телерадіоорганізація - це юридична особа, яка є самостійним суб’єктом права, а не об’єктом права. Звичайно, між юридичною особою та засновниками чи учасниками є відносини, однак їх не можна описати як відносини власності.

Простий приклад - якщо у вас є дитина, то чи можете ви вважати, що вона є вашою власністю? Юридично, звичайно, ні, хоча ви маєте стосовно дитини певні права – батьківські права. Учасник чи пайовик теж має права – права по управлінню, а також право вимагати виділення частки у майні у разі виходу. Однак ці відносини теж не є відносинами власності, це - різні речі. Можливо, вся ця концепція виглядає сухою теорією, однак, саме на теорії права будується законодавство і практика. І критикувати закони за те, що вони не містять терміну „власник”, на мою думку, є некоректно.

Дійсно, є претензії до поняття „засновник”, а саме чи включаються у нього ті учасники, які не були первинними засновниками. З логіки закону про телебачення – так, включається. Наприклад, відповідно до цього ж закону засновники мають бути вказані у ліцензії, а їх зміна потребує внесення змін до ліцензії. Разом з тим, погоджуюся, що це питання є спірним і тому є сенс його уточнити, однак не через застосування терміну „власник”.