Цього року “політичного літа” фактично не було. Протягом двох місяців відбувалися кадрові зміни та їх обговорення.

Попри непричетність до хліба, але напряму до видовищ, черга дійшла і до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення - державного органу, який протягом кількох останніх років піддавався критиці з боку парламенту, одначе перебував під “патронатом” президента Кучми.

Серпень 2004 року підніс сюрприз. Одна із наближених до СДПУ (о) газет, «2000», припустила, що: “... Юрий Плаксюк (член Національної ради за квотою Президента. – прим. "Детектор медіа"), как известно, не всегда солидарно голосовавший по важным решениям насчет лицензий, вряд ли задержится в Нацсовете». За інформацією газети, Президент України, який перебуває у відпустці, готує Указ про ротацію членів Національної ради Ю. Плаксюка та О.Мартиненка. Проте, якщо питання по Ю.Плаксюку, який голосував не так, як цього начебто хотів Президент, на думку автора статті, вирішене, то О.Мартиненка «уйдут - но, может быть, не очень кардинально…».

Якщо повірити начебто поінформованій (або провокуючій?) газеті, насамперед “нові кадрові” ініціативи президента Кучми виглядали б як відвертий тиск на окремих посадовців. Адже у статті 38 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” йдеться, цитую: “Будь-яке втручання у діяльність Національної ради не допускається і тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України”.

Подив викликає й те, що Президент не відправив у відставку Б. Холода у 2002 році, коли парламент висловив йому недовіру за порушення законодавства. Останнє, начебто, знайшло підтвердження і у висновках тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України – втім, оперативно покладених „під сукно”. І це при нових ініціативах Кучми стосовно посилення парламентаризму в Україні!

Однак, тижневик, якому “неожиданно удалось узнать, что готовится указ главы государства о ротации президентской четверки Нацсовета...” стверджує, що, цитую: “…похоже, депутаты не очень удовлетворятся. Насчет г-на Холода ничего не знаем…». Ось така абракадабра. Для пересічного громадянина вже звична ситуація, коли парламент пропонує президентові Кучмі відкликати одного, а він – ротує інших. Чому?

Історія Національної ради є багатостраждальною. Щоб зрозуміти роль і місце Національної ради в Україні, необхідно згадати історію створення цього органу та його діяльність протягом останніх 10-ти років.

В 1993 році указом Президента Кравчука була створена Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Однак, через кілька місяців, після перемоги Кучми, за припинення тодішньою Нацрадою під час виборів мовлення київської телекомпанії “Гравіс”, яка зробила свій внесок у перемогу Кучми, новообраний Президент розпускає Національну раду. Новий склад формується лише 15 грудня 1994 року, і працює до травня 1999 року. (До речі, керівником апарату в цей період був нинішній член Національної ради Ю.Плаксюк.).

Проте, у розпал наступної президентської кампанії, з Національною радою відбуваються дивні метаморфози. У 1999 році, в зв’язку із завершенням повноважень членів Національної ради, парламент обирає нову четвірку, як це передбачено Конституцією України, Однак, Президент Кучма, відкликавши „своїх” членів ,... не призначає нової своєї половини. В наслідок чого конституційний, постійно діючий позавідомчий державний орган, підзвітний Верховній Раді України та Президентові України, який: “створюється з метою забезпечення свободи слова і масової інформації, прав та законних інтересів споживачів (телеглядачів і радіослухачів), виробників і розповсюджувачів масової звукової, візуальної, аудіовізуальної інформації і даних, розробки і здійснення державної політики ліцензування телерадіомовлення, раціонального використання природно обмеженого радіочастотного ресурсу держави, реалізації та контролю за додержанням законодавства України в сфері телебачення і радіомовлення”, майже протягом 14 місяців є недієздатним. Розблокувати роботу Національної ради вдалося лише у червні 2000 року, після “щасливого” закінчення президентських виборів і створення у Верховній Раді України парламентської більшості.

Протягом останніх трьох років діяльність Національної ради піддавалась критиці. Однак лише у січні 2002 року Верховна Рада України відкликала членів Національної ради, “трудовика” М.Потураєва та “екс-рухівця” М.Княжицького, а у червні цього ж року, вже після парламентських виборів, висловила недовіру всьому складу Національної ради і, зокрема, її голові Б.Холоду. Зважаючи на те, що ще два члени Національної ради добровільно змінили місце роботи, то Б.Холод і Ю.Плаксюк є “довгожителями” Національної ради взірця 2000 р. Що ж сталося у серпні 2003 року? Те, що Ю. Плаксюком незадоволена Адміністрація Президента, в кулуарах стало відомо з появою у будівлі на вул. Банковій В.Медведчука. Однак минуло більше року, а Плаксюк працює. Голосує за близьку до СДПУ(о) телекомпанію “ТЕТ”. Очищає від обласних державних телекомпаній на користь телеканалу “Інтер” загальнонаціональний телеканал УТ-3. Виконує інші побажання АП... Окремі спостерігачі розглядають кілька причин такого рішучого кроку з боку Адміністрації Президента щодо Юрія Олександровича.

Можливо, таке рішення керівництво АП прийняло після голосування Плаксюком за підтримку обов’язковості висвітлення Національною телекомпанією України сесії Верховної Ради України. А, може, викликало невдоволення останнє голосування Ю.Плаксюка проти видачі ліцензії неіснуючій телекомпанії “Край-ТБ” з Ужгорода, яка конкурувала у м. Хусті Закарпатської області з “нашоукраїнською” діючою і доволі успішною телекомпанією “М-Студіо” з м. Мукачеве? До речі, в цей момент у Мукачеві відбувалися вибори міського голови, які вже ввійшли в аннали новітньої історії України і були визначені оглядачами як найбрудніші вибори в країні. На думку інших експертів, причиною відкликання Ю.Плаксюка може стати і його небажання прислухатися до позиції голови Держтелерадіо І.Чижа щодо оголошення конкурсу на вільні години на телеканалі УТ-2, куди рішенням колегії Державного комітету телебачення і радіомовлення самовільно було переведено обласні державні телерадіокомпанії, або його близькість до голови Верховної Ради України В. Литвина... Цікаво, що останні два “звинувачення” можуть бути пред’явлені і О.Мартиненку, який також близький до В.Литвина і якого також, за відомостями тижневика „2000”, мають “уйти”. Крім цього, очевидці розповідають, що під час розгляду питання щодо оголошення конкурсу на УТ–2 на засіданні Національної ради нинішній заступник голови Держтелерадіо, а в минулому голова Національної ради, Віктор Петренко прилюдно пригрозив (!?) члену Національної ради О.Мартиненку, що доповість Президенту про його (Мартиненка) антидержавницьку позицію. Можливо, незважаючи – за словами тих же очевидців - на запевнення О.Мартиненка, що той також може розповісти дещо Л.Кучмі про В.Петренка, останній зміг донести “правдивішу” інформацію авторам указу про можливу ротацію членів Національної ради. Тим паче, що В.Петренко вже протягом кількох місяців дуже активно співпрацює з АП, роблячи від імені створеної ним у 1997 році Асоціації засобів масової інформації безглузді випади то проти Ради Європи, то проти посла Німеччини в Україні, то проти “улюбленця” есдеків Миколи Томенка...

Як бачимо, керівник АП має підстави відкликати членів Національної ради Ю.Плаксюка і О.Мартиненка хоча б за “непослушание” і зв’язки з “чужим”. Крім усього, як і в 1994 році, в столиці розкручується скандал довкола телекомпанії “Гравіс”, який „Воля” викинула з соціального пакету кабельної мережі, і яким де-факто керує колишній заступник голови Національної ради В.Лешик. І хоча до скандалу Національна рада має дуже приблизне відношення, цей фактор може бути використано проти неї, незважаючи на те, що у 2000-2002 роках за часів роботи у ній того ж таки В.Лешика, Нацрада пікетувалася неодноразово.

Окремі спостерігачі, наближені до Нацради, в публікації „2000” вбачають не що інше, як звичний хід есдеків, а саме публічне залякування Ю.Плаксюка і О.Мартиненка напередодні розгляду питань про ліцензування телекомпанії “ТЕТ” у низці обласних центрів України та м. Києві. Саме так, перебуваючи на посаді голови профільного комітету Верховної Ради України, колись діяв О.Зінченко, вибиваючи рішення стосовно переведення обласних державних телекомпаній з УТ-3 (канал “Інтер”) на УТ-1, а також відновлення анульованих ліцензій трьом соціал-демократичним супутниковим каналам “ТВ-новини”, “ТВ-кіно” та “ТВ-спорт”, які, згідно рішення Національної ради від 13 грудня 2000 року, втратили чинність, оскільки названі компанії не виходили в ефір протягом двох років. І все ж, якщо це все таки не елементарний шантаж, то що далі?

А далі є кілька варіантів. Перший, перевірений. Президент відкликає двох членів Національної ради Ю.Плаксюка і О.Мартиненка. Під час конституційної реформи “здає” парламенту Б.Холода, якому залишилось займати посаду до червня наступного року, зробивши тим самим послугу опозиції. Реалізувавши цей варіант, гарант втретє може позбавити Нацраду кворуму і втретє зробити контролюючий орган на передодні президентських виборів недієздатним. Другий, простіший. Президент замість двох “інакомислячих” діючих членів Національної ради призначає “солдатів революції”. Лава запасних, охочих зайняти посаду члена Національної ради, у Л.Кучми, кажуть ті ж самі поінформовані джерела, доволі довга. Але це за умови, що вони не будуть відступниками, а виконуватимуть волю “кризового менеджера”, розвиваючи одні канали і ліквідуючи інші.

Не виключено також і те, що обговорювані два абзаци у тижневику не що інше, як “заказуха” Б.Холода. Експерти зазначають, що останнім часом Б.Холод з певних причин втратив підтримку деяких членів Національної ради. Претензії посипалися не лише від представників парламенту у Нацраді, але й від президентської трійки. Найбільш небезпечними для Холода є саме Ю.Плаксюк і О.Мартиненко, які мають неабиякий досвід кулуарної роботи. То, можливо, Борис Іванович вирішив зробити превентивне публічне попередження своїм колегам? Крім усього, автор публікації дає підказку двом членам і щодо долі Б.Холода, стверджуючи, що, цитую: “Парламент, как мы помним, хотел кадровой «крови» Бориса Холода. Но, похоже, депутаты не очень удовлетворятся». Також автор статті у «2000» робить попередження найбільшому кабельному оператору у Києві «Воля кабель», у зв’язку з перекомутацією двох каналів «Гравіс». Тижневик передрікає повернення до Національної ради співвласника цієї телекомпанії В.Лешика, що має стати тривожним сигналом для «Волі».

Ймовірність саме останнього варіанту може підтверджуватися тим, що тижневик контролюється СДПУ(о), для якої як Ю.Плаксюк, так і О.Мартиненко люди чужі, люди політичного противника. З іншого боку, як вже повідомляла „Детектор медіа”, наближені до Нацради джерела натякають, що компанія «Воля» вперто не хоче приставати на вимоги есдеківської телекомпанії «Тет». Так чому б Нацраду не полякати? "Детектор медіа" звернулася із запитанням до Олександра Мартиненка про те, як він сам розцінює повідомлення газети "2000", на що він зауважив, що "у нього немає жодної інформації про це". Отже, через якийсь час ми побачимо, що насправді мав на увазі тижневик «2000».