Тепер зрозуміло, чому Кучма підписав Закон про цензуру?

13 Травня 2003
1219

Тепер зрозуміло, чому Кучма підписав Закон про цензуру?

1219
Майже оруелівську „правду” підготував Іван Чиж представнику України у керівному Комітеті Ради Європи з питань ЗМІ Олександру Овчарову.
Тепер зрозуміло, чому Кучма підписав Закон про цензуру?
Схоже, до асиметричних дій для спростування закидів на адресу Кучми та його Адміністрації і олігархів щодо утисків свободи слова та впровадження політичної цензури у підконтрольних медіа вдалася сама українська влада. Як зазначено у офіційному повідомленні Держтелерадіо, 7 травня 2003 року Іван Чиж провів зустріч із представником України у керівному Комітеті Ради Європи з питань ЗМІ Олександром Овчаровим. Було означено, принаймні, дві великі цілі.

Перше, Держкомітет лобіював питання проведення в Україні 2004 чи 2005 року Міністерської конференції Ради Європи з питань інформаційної політики.

Друге, Комітет вирішив, що накопичив чимало „добрих справ” в ім’я покращання роботи медіа в Україні, тому має достатньо підстав турбуватися, що, „незважаючи на здійснені процеси демократизації в суспільстві, про що відмічено і в звітах РЄ, ми досі залишаємося у “чорному списку” країн, де існує загроза свободі слова”. „Ми ставимо під сумнів твердження щодо свого місця і вважаємо за доцільне вилучити нас із такого списку, – йдеться у повідомленні. - Адже гарантом демократичних перетворень у сфері свободи слова є величезний комплекс заходів, які Україна вже здійснила і має здійснити найближчим часом”.

І що ж саме було занесено ДЕРЖАВНИМ комітетом до активу з тих заходів? Щоб ви не сумнівалися - дії та результати цих дій, до яких вдавалися українські журналісти з метою спротиву саме ДЕРЖАВНОМУ на них політичному тиску. І що з того – що не сам Держкомітет, очолюваний Чижом, чинить цей тиск? Адже й для тієї ж Ради Європи не є великою таємницею, ХТО саме в Україні уособлює державну владу – виключно Президент з його Адміністрацією, а зовсім не Уряд. Також відоме і те, відкіля розповсюджуються по всій країні циркуляри щодо висвітлення подій „темники”...

Як ось, наприклад, якими тезами оперував Іван Чиж під умовною рубрикою „Про бурхливий розвиток суспільного мовлення”: „Так, розпочалися передачі громадського радіо в Києві та громадського телебачення в Івано-Франківську. При цьому в Україні не зафіксовано жодного випадку закриття друкованого або електронного ЗМІ”.

Здається, крім Громадського радіо нині покійного Олександра Кривенка інших проектів, а тим паче ініційованих Державним комітетом, не було. Тільки от яке відношення Комітет до цього проекту має? Скільки разів Громадське радіо намагалося отримати ліцензію на мовлення в Національній раді з питань телебачення та радіомовлення? Відомо, принаймні, тричі. Який результат? Негативний. Хто є грошедавцем? Американський фонд „Відродження”. У чому ж тоді заслуга держави, Івана Чижа і його Комітету? І чому державний чиновник дозволяє собі подібні узагальнення? Або ж щодо тези про те, що „в Україні не зафіксовано жодного випадку закриття друкованого або електронного ЗМІ”. Це якого року? А як щодо офіційно зареєстрованої Інтернет-газети „Обком.нет”, що й досі не отримала вилучену помилково податківцями техніку та редакційні кошти? „За останній час розкрито три злочини, пов’язані зі вбивством журналістів, винні покарані”, - повідомив Іван Чиж... Це твердження не розшифровано Держкомітетом, тому не зрозуміло, чи це мається на увазі несподівано загиблий обвинувачений у вбивстві Ігоря Александрова, а згодом виправданий судом Вередюк? Про гучну кримінальну справу Генпрокуратури проти українських регіональних ЗМІ, критиковану публічно до цієї зустрічі 7 травня вже й членами Моніторингового комітету Ради Європи, звичайно, теж не згадували. Тим паче про те, що юридична громадськість в один голос підтверджує, що Генпрокуратура неправильно тлумачить закон. Під час бесіди із представником Ради Європи Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України зазначив, що питання розвитку інформаційної галузі були і залишаються в центрі уваги Держкомтелерадіо. Але громадськість так і не отримала жодної заяви з приводу цієї ганебної кримінальної справи з вуст голови Держкомітету, що долучає і його до числа провідників державної політики тримання ЗМІ у тісній вуздечці. Натомість, Чиж поспішив повідомити, що „Україна намагається вчасно й адекватно реагувати на всі критичні зауваження та пропозиції, що висловлюються представниками моніторингового підрозділу Секретаріату Ради Європи, експертами Генерального Секретаря Ради Європи”.

Як слідує з повідомлення: „З часу останнього відвідування України експертами РЄ нашою державою вжито низку суттєвих заходів для вирішення таких питань, як, зокрема:


- парламентські слухання “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні” транслювалися в прямому ефірі центральними каналами телебачення і радіо. У цьому заході взяли участь не лише народні депутати та члени Уряду, а й журналісти, працівники інформаційної галузі, представники політичних партій і громадських організацій, експерти з різних країн світу”.
Як пригадується, згадані слухання дійсно викликали занепокоєння (а не увагу) Держкомітету, а Іван Чиж заявляв, що журналісти експлуатують тему свободи слова для підняття свого іміджу. Мовляв, на політичних діячів перетворилися усі більш-менш відомі журналісти, приставши до тієї чи іншої політичної сили. "І тут, - цитуємо Івана Чижа за повідомленнями інформагенств, - уже гріх не

експлуатувати тему свободи слова. Це і політично, і матеріально вигідно, й іміджево безпрограшно".

Іван Чиж тоді ж, у листопаді 2002 року, наголосив, що підтримує ідею законодавчого закріплення поняття ”цензура”, адже... в нинішній ситуації можна простий робочий конфлікт, невдоволення редактором або скорочення матеріалу видати за цензурування. За словами І.Чижа, "треба мати дуже палку уяву", щоб стверджувати про розгул цензури в Україні. (! – „Детектор медіа”). „Але коли вона (цензура – прим. „Детектор медіа”) існує в конкретному редакційному колективі в конкретних відносинах з видавцем, то вона носить ознаки внутрішньої цензури або самоцензури журналіста. До речі, я за дев’ять місяців роботи в Комітеті ні від однієї інституції влади — ні від Президента, ні від прем’єра, ні від спікера — не отримував указівок на якесь ущемлення ЗМІ. А оскільки ми є єдиний орган державної влади, на який покладено формування інформаційної політики, її регулювання, то я можу цим самим проілюструвати, що в Україні насправді існує свобода слова”.

Напередодні згадуваних парламентських слухань в інтерв’ю газеті „День” Іван Чиж не зміг хоча б однозначно визнати наявність проблеми. А прийняті, фактично, всупереч держполітиці зміни до законів перед європейським експертом були представлені як досягнення держави: „Верховною Радою України 3 квітня поточного року прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова”. Основні його положення дають відповіді на питання, які викликали занепокоєння експертів Ради Європи”.

Як бачимо, майже всі ствердження українського чиновника – це баланс між напівправдою та напівбрехнею, - мета якої не у демонстрації твердого наміру держави вирішити визнані проблеми, а всіляко відбілити владу. На жаль, для українського чиновництва – це звичайна політика. Прикро те, що Іван Чиж, журналіст за професією, екс-керівник профільного комітету ВР, обійнявши урядову посаду, став одним із тих, хто включився у псевдодержавницьку гру.

Бо якщо усі ці наведені приклади демократичних змін, як виходить із слів Івана Чижа, все ж таки на користь країні, її іміджу, то кому, власне, брехав державний чиновник? І коли? Восени 2002-го чи весною 2003-го?

Читайте також: "Українські найвищі чини користуються своєю всеохоплюючою безкарністю" - звіт РБК. Так розпочинають свій звіт "Репортери без кордонів".
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
„Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1219
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду