Нагадуємо, що точки зору, які висловлюються під час цієї дискусії, належать виключно їх авторам і можуть не співпадати з позицією «Детектор медіа».

З мого погляду, є підстави говорити про нові загрози свободі слова, які виникли у країні, яка вважалася оплотом демократї і свободи преси - США.

Власне "закручування гайок" розпочалось від сумнозвісного терористичного акту 11 вересня 2001 року та упродовж військової акції в Афганістані. Широкого розголосу набув випадок, коли один з керівників CNN Walter Isaacson наказав штату відділу новин обмежити репортажі про смертельні випадки афганської війни і наголошувати на жертвах колапсу веж-близнюків для виправдання воєнної операції в Афганістані.

У зв’язку з цим та іншими подібними фактами Алан Пітман писав: "У новій американській війні головною втратою може бути перша поправка до Конституції США про свободу преси. Військовики, пропагандистська машина Буша і навіть самі медіа "затиснули" новини після терористичної атаки 11 вересня. Коли міністра оборони Доналда Рамсфелда спитали на прес-конференції чи він буде говорити неправду пресі стосовно війни, то він процитував Вінстона Черчіля: "Деколи правда настільки дорога, що її мають супроводжувати тілоохоронці неправди". Ці слова Черчіль говорив напередодні висадки англійських військ у Європі під час ІІ Світової війни. США вирішили скидати бомби на Афганістан вночі. Відповідно і громадську думку тримали в темряві невідання. Щоб розраховувати на підтримку громадськості у військових операціях, треба "чистити" інформаційні потоки від візуальних правдивих іміджів війни, контролювати доступ медіа, цензурувати інформацію, що може неприємно вразити слухачів чи глядачів і виключити присутність журналістів, які не писатимуть статей у бажаному ключі. У цьому зв’язку 20 журналістських організацій виступили із заявами, які висловлють стурбованість з приводу обмеженнями щодо збору і розповсюдження інформації.

Медіа нарікали, що Департамент правосуддя відмовився оприлюднити прізвища 1200 затриманих і висунуті до них звинувачення. Після цього журналістам було заявлено, що насправді не розголошуватиметься навіть кількість затриманих. Натомість президент Буш підписав указ, згідно з яким людей, підозрюваних в тероризмі , можна таємно судити і, можливо, страчувати, у військових судах.

"Треба думати, що говориш і що робиш," - так зреагував прессекретар Білого Дому Ari Fleischer відповідаючи на зауваження представника ABC (Bill Maher), чи слід називати терористів-камікадзе "боягузами" (Pittman Alan. Stop the Press. //www.altnet.org/story.html (Nov. 21, 2001).

Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Фраймут Дуве 17 травня 2002 року скерував послання держсекретарю США Коліну Пауелу, у якому висловлена крайня стурбованість, що заходи, пов'язані з реалізацією антитерористичного закону, (його ще називають "Патріотичним актом"), ведуть до обмеження прав на свободу самовираження. Мається на увазі передбачений законом контроль ФБР та інших органів національної безпеки за читачами бібліотек, передплатниками ЗМІ, і покупцями в книжкових крамницях з метою пошуку доказів зв'язку з терористичними організаціями. Особливо сумно, що це відбувається в країні так званої "традиційної демократії" (http://dn.kiev.ua/massmedia/world/ (08.02.03).

Поведінка американських медіа упродовж квітневої війни в Іраці дає підстави говорити про новий спалах англосаксонського патріотизму. На пунктах запису в армію США, як стверджували репортери, з’явились черги тих, що бажали взяти до рук зброю і відправитись у Перську Затоку. Можливо, їх стимулювала до цього інформація про тисячі добровольців з інших арабських країн, що прийшли в Ірак воювати з американцями та британцями. Звісно, пацифістські, антивоєнні настрої теж були вельми відчутними. Проте саме цей сплеск патріотизму міг позначитися на дещо упередженому висвітленні мілітарної кампанії.

Медіа-моніторинг засвідчив, що у провідних німецьких випусках новин (ARD, RTL-Aktuell) кількість негативних коментарів щодо американсько-англійських військових дій приблизно вдвічі перевищувала кількість позитивних відгуків. Натомість у США (на прикладі ABC) вийшла майже прямо протилежна картина: кількість негативних коментарів становила 11,7%, а позитивних – 20,5%. На такому фоні лише британська BBC вирізнялася об’єктивністю (8,9% негативних і 8,7% позитивних відгуків) (www.mediatenor.com/Iraq/sld002.htm (04.25.2003).

Хоча і в цьому випадку ми можемо не сумніватися, за кого вболівали британські журналісти. Вони поводилися так, як це було не раз в кризових ситуаціях.

Ось що пише колишній працівник BBC Тім Граут-Сміт про репортажі під час конфлікту Великобританії та Аргентини за Фолклендські острови в 1982 р.: "Британський уряд ніяк не втручався в процес випуску щоденних новин і вони виходили в ефір в тому вигляді, як я їх готував. Водночас ми чітко усвідомлювали, що аргентинці роблять ретельний моніторинг наших програм наших програм. Пам’ятаю випадок, коли британські офіцери розповіли нашим кореспондентам на Фолклендах, що повітряні сили Аргентини неправильно заряджають бомби, через що вони падали іноді на наші кораблі без вибуху. Ми вирішили, що коли ми оприлюднимо цю інформацію, то вона може спричинити загибель британських військових і тому не дали її в ефір, але ж то була відповідальна журналістика, а не цензура". (Гаут-Сміт Т. Цензура і війна на BBC// Телерадіокур’єр. 2003. №1. С.39). Слід сподівтися, що така сама відповідальна журналістика чи самоцензура проявляється, коли існує загроза (реальна чи уявна) не тільки військовим, а й, скажімо, економічним, політичним чи культурним інтересам Великобританії.

Поряд з патріотичними почуттями журналістів з провідних американських та британських медіа не будемо скидати з рахунку і маніпулятивний тиск провладних структур з метою зробити медіа частиною пропагандистського механізму.

Зокрема, в цьому часто звинувачували CNN, "Fox" та інші канали. В одній з передач російської студії "Радіо Свобода" на цю тему висловлювались відомі журналісти. Сергій Брильов (ведучий програми "Вести", РТР), зокрема, згадав шоу на "Fox News" ще задовго до військової операції у Перській затоці: "Ведучий протестував проти вивчення Корану в деяких школах і сказав, що це те саме, якби американці в 1941 році вивчали "Майн Кампф" Гітлера. Це приклад того, що дозволяє собі "Fox". Або інший приклад, про який розповідає Анна Качкаєва, це --"історія бомбардування ринку в Багдаді. Військові тут таки сказали по телебаченню, що єдина причина смерті мирних мешканців – політика Саддама Хусейна. Мені це нагадало, коли на ринку в Грозному, в Чечні, вибухнула бомба, і російські генерали, на загал, говорили те саме, що, мовляв, причина загибелі людей під федеральними обстрілами – політика Масхадова" (Как воспринимают телевизионную войну// www.svoboda.org/programs/tv/2003/tv.033103.asp). Усе вищесказане дає підстави говорити про серйозні втрати, яких зазнала вільна преса, починаючи з 11 вересня 2001 року. Особливо постраждала КОНЦЕПЦІЯ ОБ'ЄКТИВНОЇ ПРЕСИ з її вимогою подачі чесної збалансованої точки зору – своєрідного осердя вільних медіа.

(Детальніше на цю тему див. свіжий випуск електронного журналу "Медіакритика" www.mediakrytyka.franko.lviv.ua)