Фонд „Європа-ХХІ” – неурядова неприбуткова позапартійна дослідницька організація, що заснована в грудні 1998 року з метою надання інтелектуального сприяння процесам інтеграції України до Європейського Союзу, як способу забезпечення розвитку України на шляху до європейської демократії, -- видав досить об’ємний посібник для журналістів „Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві”, загалом понад 300 сторінок переважно аналітичних текстів. Книга видана за сприяння Фонду проектів у галузі прав людини (Human Rights Fund) Міністерства закордонних справ і Співдружності Великобританії (Foreign and Commonwealth Office, UK).

Загалом видання такого посібника – а особливо для Криму, бо хоч в матеріалах книги узагальнено більш широкий досвід, однак значною мірою це і кримська практика! – має велике значення, бо як 90-ті роки минулого століття, так і нинішнє десятиліття, як уже видно за його характером, буде періодом і теоретичних, і практичних суперечок між націями, народами, конфесіями з приводу різних конфліктогенних проблем. Що зробити, щоб ці „дискусії” так і залишились в академічних чи інших теоретичних аудиторіях, не стали ні „холодною”, ні тим більше „гарячою” війною? Це питання, яке не тільки в теорії, але й на практиці доводиться зараз вирішувати багатьом журналістам.

Звичайно, якщо вони того хочуть. Бо й справді, коли отримуєш „Крымскую правду” (за 14 лютого 2003 року, в День Святого Валентина!) і прямо під заголовком самої газети читаєш заголовок статті, набраний аршинними літерами „Почему мы должны кормить бандеровцев?”, а поряд злобну карикатуру і таку ж непрофесійну та тенденційну статтю, що побудована на пристосованих „фактах”, то зразу зрозуміло, що редактор цієї газети свою приналежність до російської нації зробив своєю професією і йому не потрібні ні питання толерантності, ні стабільності в суспільстві.

Зрозуміло, що книга, про яку йдеться, розрахована не на таких журналістів, а ставить своєю метою узагальнити той позитивний досвід преси, який уже є - для того, щоб в подальшому уникати розпалювання міжнаціональної ворожнечі як в міжнаціональних, так і в міжконфесійних стосунках. А досвід такий є, і його чимало, і він досить продуктивно може бути використаний в практиці кожного журналістського колективу.

Збірник містить значний статистичний та аналітичний матеріал з непростої практики не тільки української преси, але й усього українського суспільства. Олександр Майборода, завідуючий відділом етнополітичної ситуації Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, присвятив свою статтю темі „Етнополітична ситуація в Україні: регіональний вимір”, де проаналізовано ступінь толерантності общин і різних регіонах країни. Додаток до цього матеріалу містить так званий статистичний індекс соціальної дистанції стосовно представників різних національностей в Україні з 1994 до 2001 року. Наприклад, згідно цього опитування, в 1994 році згодних допустити як жителів України людей російської нації було 11 відсотків опитаних, а зараз стало тільки 8, а згодних допустити як жителів України людей кримськотатарської національності в 1994 році було 29 відсотків, а в 2001 році -- вже 37 відсотків.

Працівники Державного комітету України в справах національностей та міграції Рауль Чілачава (професор, заступник голови) та Тетяна Пилипенко (магістр, начальник управління) розповідають про пріоритети та стратегію реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин. Доктор політичних наук, професор Ірина Кресіна присвятила свій аналіз проблемам сучасної етнополітики, науковий співробітник Інституту держави та права Михайло Товт аналізує яким саме чином проблема захисту прав національних меншин відображена у законодавстві України, співробітник Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталя Беліцер висвітлює питання про співвідношення суспільних уявлень та очікувань і правових норм та документів в галузі прав національних меншин. Член-кореспондент НАН України Володимир Євнух аналізує механізми міжнаціональних конфліктів в процесі суспільного розвитку полі етнічних країн. Олексій Кресін з Інституту держави та права ім.. В. М. Корецького присвятив свій аналіз проблемам виховання толерантності при викладанні Історії України.

Кримські автори, в тому числі голова Кримської асоціації вільних журналістів Ліля Буджурова, аналізують етнічні аспекти журналістської етики, а також досвід та помилки кримської преси під час формування, розвитку та усунення напружених конфліктних ситуацій у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин за 1995- 2002 роки. Ці матеріали поєднують як історичні, так і соціологічні, етичні проблеми в практиці кримської преси та приводять широкий як позитивний так і негативний досвід.

В додатках до книги міститься широкий довідковий матеріал: список громадських організацій національних менших України з загальнодержавним статусом, що може допомогти журналістам знайти їх координати та встановити плідні контакти, перелік пресових видань етнічних груп України, довідки про обсяг теле- і радіопередач мовами національних меншин за період з 2000 до 2002 року. Статті книги містять багату бібліографію, що дасть можливість тим нашим колегам, хто Єрунтовно цікавиться теоретичними проблемами знайти та вивчити найголовніші праці в цій царині.

Дійсною перевагою цієї книги над іншими теоретичними розробками є те, що вона справді є посібником, який можна використовувати і для навчання, і для конкретної практики засобів масової інформації – зазначають у передмові керівник проекту „Сприяння поширенню толерантності в поліетнічному суспільстві” Юлія Тищенко та президент фонду „Європа-ХХІ” Інна Підлуська.