Чутки про те, що деякі (не всі) українські телеканали нарешті вийшли на міжнародний рівень, можна вважати передчасними. Навіть безнадійними. Ми у черговий раз намагаємося одні поняття підміняти іншими. Пересічні моменти видавати за віхи. А ідеї загальні підганяти під свою, далеко не універсальну точку зору.

Був дуже здивований тим, що дискусія навколо проблем телебачення останнім часом відбувається виключно у рамках питання, скажімо, «хто був кращий, висвітлюючи теракти в Америці», або хто зміг зробити більше прямих включень з Нью-Йорка.

Насправді, це не є показником нічого, оскільки: а) на чужій трагедії робити рейтинги якось цинічно, тим більше похвалятися ними (хоча все на ТБ цинічно, крім, можливо, «Вечірньої казки»), б) прямі включення не є показником нічого, крім платіжоспроможності. Тим більше, що це давно вже робить увесь світ (якщо я не помиляюся, перше включення американське телебачення зробило ще з коронації Єлизавети ІІ 2 червня 1953 року).

Крім того, прямі включення - це всього-навсього елемент новин. Не як не аналітики, до чого, начебто, тяжіють українські телеканали, а як елемент ШОУ, коли швидко змінюється одна картинка на іншу, і глядач таким чином просто уникає потреби надовго концентруватися на одній ідеї, а, отже, і уникає необхідності думати або критично сприймати ПОБАЧЕНЕ. Сприймати СКАЗАНЕ він і так не буде, тому що в шоу слова відіграють значення другорядне. Невже ми тяжіємо до телебачення, де будуть виключно шоу, а на зміну серьозному програмуванню прийде фаст фуд у вигляді новин як різновиду ентертейнмента?

У з”вязку з усім цим не можу погодитися з деякими ідеями, висловленими у статті моїм колегою Вячеславом Піховшеком. Одна з них, що викликає повне несприйняття у мене - це думка, що наші програми стали, нібито, кращі, бо, мовляв, їх рейтинги вищі, ніж у програми «Время».

По-перше, мені здається, що рівнятися на найбільш офіціозну й ще з радянських часів ідеологічно зашорену програму є далеко не найкращим шляхом розвитку новин. Це шлях до нової програми «Время» у вітчизняному виконанні. По-друге, далеко не завжди професіоналізм телевізійників і інтерес глядачів до їх роботи вимірюється рейтингами.

Наведу лише один приклад. І,враховуючи, що у нас зараз надзвичайно модно рівнятися на американське телебачення, візьму цей приклад саме звідти: рейтинги шоу Ларрі Кінга на Сі-Ен-Ен у найкращі для каналу часи не перевищували 1(!!!!) відсоток. Але, тим не менше, саме він є одним з найбільш популярних у світі шоуменів. Чому?

Не можу погодитися ще з однією тезою В. Піховшека. Про те, що відбулася сепарація телеканалів на такі, що можуть собі дозволити корпукти за кордоном (поки що теоретично), тобто primus inter pares і на регіональні, тобто другосортні через те, що вони не можуть дозволити собі корпунктів. З цього приводу варто сказати, що мода на корпункти у тій же Америці вже давно минула(вона скінчилася тоді, коли скінчилася холодна війна)- і усі п”ять провідних американських телемереж (до речі, які один з найвідоміших американських телекритиків з журналу New Yorker Кен Аулетта назвав «сліпими мишами американського суспільства») почали одна за одною зменшувати свою кормережу у світі. Крім того, у світовій телевізійній практиці наявність корпунктів ніколи не була показником професіоналізму (про що я вже писав вище). Показником є ЗДАТНІСТЬ адекватно реагувати на події і реагувати ОБ”ЄКТИВНО. Сьогодні, на жаль, ситуація склалася таким чином, що фінансова можливість тримати кореспондентів закордоном у нас вже є. Але незважаючи на це, Україна все одно залишається вторинним ринком інформації, оскільки вона користується вторинним ринком ІДЕЙ. Глядачам, які вже могли насититися новинами як видовищем, в тому числі й за допомогою зарубіжних телеканалів , знову потрібні ІДЕЇ, тобто, здатність кореспондентів дивитися на кожну проблему з різних точок зору, а не з однієї. Коли почалися бомбування Афганістану, усі українські телеканали все одно ретранслювали картинку Сі-Ен-Ен. І, що досить дивно, - коментарі українських журналістів також були в дусі Сі-Ен-Ен, фактично, одного з найбільш мейнстрімівських каналів, що представляє точку зору американського істеблішменту, в тому числі спецслужб та військових. І досить мало було інформації про те, що навіть в Америці(sic!) є люди, які виступають ПРОТИ цієї війни. Правда, про них Сі-Ен-Ен та інші американські телемережі , як правило, не говорять, оскільки вони з тих чи інших міркувань мають грати за тими правила, які працюють в цей час в Америці. Але чому НАШІ журналісти мають грати за цими ж, американськими, правилами? Тому що нам, на жаль, не вистачає доступу до загальної картини ідей, що побутують в тій же Америці. Нам не вистачає бажання ЦІЛІСНО бачити картину того інтелектуального середовища, навколо якого ця війна точиться. Не вистачає бажання завжди ставитися ЗІ СКЕПСИСОМ і до інформації, яку ми отримуємо, і до інформації, яку ми потім даємо глядачеві. Не виникає бажання постійно ставити для себе питання « кому це вигідно?». Як добитися такого інтелектуального плюралізму? Відомий американський професор Ноам Чомський на це питання відповідав так: «Читати дуже багато джерел РІЗНОЇ направленості і завжди ставити інформацію під СУМНІВ». Поки що ж як у висвітленні міжнародної інформації, так і у висвітленні українських новин(набагато більше) продовжує панувати абсолютно орвелівський підхід: війна - це мир, свобода - це рабство, ну і так далі...

Досить показовим, як на мене(на російський досвід у нас теж модно посилатися), був один з випусків «Намедни» на НТВ, де Парфенов запитує у кореспондента в Америці під час прямого включення: «А хто вийшов на цю антивоєнну демонстрацію?». Коли той каже, що це інтелектуали з лівого табору, письменники, журналісти, художники, Парфенов уточнює: «Ну, зрозуміло, тобто усілякі маргінали....»

Тому каналам в Україні навряд чи варто прагнути до такої маргінальної самодостатності і самозакоханості. Так само як і навряд чи варто видавати тактичні перемоги за стратегічні віхи. Про те, наскільки українське телебачення перетнуло якийсь поріг чи вийшло на нові віхи, можна буде говорити лише після виборів в самій Україні. То буде справжній лакмусовий папірець, який покаже, з яким обличчям ці канали вийдуть з виборного марафону. Так само, як і буде зрозуміло, на які і які вони будуть ділитися: не на багаті чи бідні, з корпунктами чи без, а на чесні чи брехливі, на об”єктивні чи заангажовані, на цікаві чи нецікаві. Як хронічний СКЕПТИК, вже зараз можу сказати, що і під час цих виборів буде теж саме , що було раніше. Тільки цей пропагандистський натиск тепер буде багатократно підсилено, прекрасно замасковано, красиво продано глядачеві(з прямими включеннями з-за кордону, viva, вітчизняне телебачення!!!).

Як хронічний СКЕПТИК, вже зараз можу сказати, що чутки про те, що українське телебачення кудись вийшло, можна вважати передчасними - воно й надалі буде заангажованим тими, хто за нього платить. Як і в усьому світі. Міжнародно ...... Супер.....

Читайте також:

Підтримка на словах, саботаж насправді, 22.10.2001

Вячеслав Пиховшек: «Может быть, я свою работу утончу», 01.11.2001