Українсько –польський форум вирішив виправити – в межах можливого – ситуацію та запросив до Києва групу іноземних журналістів. За день, 27-го жовтня, гостям із Європи “в живих малюнках” (тобто через участь у “круглих столах”) спробували роз’яснити, що таке українська політична еліта, як ми розбудовуємо громадянське суспільство, як в нас справи з релігійними конфесіями та з нацменшинами. Колеги з Англії, Ірландії, Польщі, Німеччини усю суботу широко розплющували очі, чим були подібними на Колумба гатунку 1492 року. Було від чого…

Презентувати себе європейським мас-медіа та посперечатися щодо передвиборчої політичної ситуації в Український дім прийшли Тимошенко, Кононов, Удовенко, Порошенко, Мірошниченко, Головатий та інші відомі представники політикуму. ( Прийшли до круглого столу “Політична ситуація в Україні напередодні виборів”.) Розповідати про суперечки не має сенсу, кожен, “хто в курсі”, може дуже просто собі уявити примірні тексти кожного з вище названих. Тільки один факт для підтвердження вашого правильного уявлення про подібну зустріч “старих товаришів”. Юлія Володимирівна з інтонацією “всі крапки над “і” заявила, що нині не існує великої різниці між комуністами та рухівцями. Бо і перші, і другі – великі друзі Банкової вулиці. Як же пані Юлія не любить ту вулицю! Навіть політичні кольори не хоче розрізняти… Але майже всі погодились (невже тільки перед обличчями журналістів), що наступні вибори мають бути край прозорими. І, можливо, такими будуть. Після “столу” Ю.Т. роздала пару – трійку інтерв’ю, Кононов відразу пішов в гардероб, а Мірошниченко – все ж таки ще “Нова генерація” – вирішив витримати наступний круглий стіл. На тему “Україна на шляху побудови громадянського суспільства” розмірковували та відповідали на питання журналістів із “продвинутого” світу відомі наші політологи, вчені, правозахисники ( контингент був майже формату “hi–fi” – модератор столу Попович, Малинкович, Яблонська, Мусіяка та інші). Але увесь час не минало відчуття дежавю. Україні потрібні гроші “на демократизацію”, “на розбудову держави”, “на свободу слова”. Дайте! Дайте нам грошей! Рефрен відомий, популярний, ледь не маніакально - депресивний. Хтось з польських колег не витримав, коли мова зайшла про “дайте на суспільне телебачення!” та порадив провести реорганізацію двох державних каналів в один суспільний. І почув казочку про “страшного Долганова”. А думку, якби так воно зробити, щоб кожна партія – пропрезидентська чи опозиційна до Президента – мала б право та ефірний час на роз’яснення власної позиції народові, присутні сприйняли нерадісними посмішками або коротким “ну…”.

Відзначимо ще один концептуальний момент круглого столу. І Малинкович, і Попович, інші майже в один голос переконували, що головною проблемою українського політикуму є відірваність народу від політичної еліти, незацікавленість реформуванням суспільства, ментальна особливість українського народу, який між суворою стабільністю та позитивними змінами обов’язково зробить вибір на користь будь-якої стабільності ( Попович). Але жоден з політологів так і не наважився пояснити гостям, що політеліта в Україні ніколи не була зацікавлена в постійному зв’язку з виборцями (електоратом, народом). Бо очевидна штучність майже всіх українських партій та політичних об’єднань зумовлює такі самі штучні закони та правила, за якими будується сучасна ситуація в українській політиці.

Не можна, якщо край серйозно та неупереджено підійти до проблеми, не погодитися з В. Малинковичем: в Україні існує лише одна партія. Це КПУ. В тому розумінні партії, як цей інститут розуміється в цивілізованому суспільстві.

Нової кульмінації спілкування зазнало, коли на просте питання “де поділися люди, які брали участь в антипрезидентських акціях 2000 – 2001 рр.?” Мирослав Попович надав слово для відповіді … керівникові “НГ” Ю.Мірошниченко… Прикро, але іноземні журналісти, дійсно, мають край скуйовджене уявлення про українське політичне життя. Ось тільки маленький уривок із “позастолової” бесіди “республіканців” із двома чарівними колегами - полячками та кореспондентом “Гардіан”:

Повертаючись до назви круглого столу. Величезне горе сучасної України в тому, що міфи та реальність дивовижним чином співпали. Це як кінематографічні операції із монтажем – кадр на кадр. В нас є все, реформи йдуть, є 130 партій, є народно обраний Президент. В той же час вбивають журналістів, тривають політичні процеси, приховані за хуліганство, а певну частину опозиції очолює олігарх – жінка ( І Гофман тобі, і Кафка – ред.)! Єдиний на сьогодні реальний вихід: негайно посилити громадський, позапартійний рух. Інакше зневірені люди втратять надію на безперечну необхідність незалежності. День відкриття “Америки” (тобто, України) закінчився для стомлених гостей чудовим фуршетом, танцями під живих “Королівських зайців” і, що найцікавіше, деяким прозрінням щодо сучасної ситуації в Україні. Колега з “Irish Time” сказав (щоправда, після третього пива) святу істину:

- Україна в поході! Україна переможе!