Тетяна Пушнова: «Плюси» почали позбуватися проектів, які не приносять грошей

Тетяна Пушнова: «Плюси» почали позбуватися проектів, які не приносять грошей

17 Лютого 2017
7619

Тетяна Пушнова: «Плюси» почали позбуватися проектів, які не приносять грошей

7619
Колишня генеральна продюсерка Ukraine Today Тетяна Пушнова розповіла «Детектору медіа» про закриття каналу, перспективи суспільного телебачення, журналістські стандарти та «жовті» новини
Тетяна Пушнова: «Плюси» почали позбуватися проектів, які не приносять грошей
Тетяна Пушнова: «Плюси» почали позбуватися проектів, які не приносять грошей

— Тетяно, у квітні 2016-го канал Ukraine Today, який входив до групи каналів «1+1», заявив, що припиняє мовлення, але продовжує існувати як інтернет-проект. А вже наприкінці року стало відомо, що проект таки закривають. Чому це сталося? Й чому так несподівано?

— У мене є здогадки, але я не можу сказати, що не була здивована так само, як усі інші. Мені коштувало зусиль залишитися після того, як ми вирішили закрити телеканал, бо здавалося, що вже немає сенсу працювати. Потім я все це якось переварила й вирішила, що працюватиму з проектом попри те, що він існуватиме вже не в тій формі, в якій ми починали його робити. У липні ми узгодили нову стратегію проекту, бюджет, затвердили новий штатний розпис і почали набирати людей — ми шукали людей із досвідом роботи в інтернеті.

Ішлося про тридцять співробітників телебачення, які залишалися без роботи. Вони всі звільнилися тоді, в квітні?

— В основному це були інженери монтажу, люди, які працювали на ефір, та моя команда, яка працювала над ефірним промо. Мені було дуже шкода їх втрачати. І коли ми узгодили стратегію й новий штатний розпис, кількох людей мені вдалося повернути, але, на жаль, не всіх. Загалом, команда залишила й канал, і медіагрупу. Технічний склад улаштувався десь у групі каналів «1+1», але експатів ми втратили, як і мою команду, що опікувалася просуванням каналу. Мені було дуже складно прийняти всі ці зміни.

Потім ми в грудні пройшли бюджетування, відбулося принципове узгодження, але ми домовилися, як це завжди відбувається у великих компаніях, про остаточне узгодження бюджету на початку року. Я очікувала, що мені можуть ще скоротити деякі статті витрат, але повне закриття проекту було для мене великою несподіванкою. Щоб було зрозуміло, як це відбувалося, можу сказати, що в мене об одинадцятій ранку понеділка була ще співбесіда на посаду літредактора проекту. Я вже готова була підписувати з кандидатом оферт, і ми домовилися зустрітися у вівторок, щоб остаточно все підписати. А о першій годині ми зустрілися з директором компанії Олександром Ткаченко, і він повідомив мені про закриття проекту.

Як він аргументував закриття — з огляду на те, що ще в грудні ви узгодили новий штатний розпис?

— Змінилися плани.

Цю зміну якось пояснили? Наприклад, рішенням власника або скороченням загального бюджету групи?

— «Плюси» нині переживають не найкращий фінансовий стан і намагаються все, що можна, утиснути в рамки, щоб усе існувало в нормальному режимі. Звісно, почали позбуватися проектів, які не приносять грошей. Логіка така, наскільки я розумію.

Ви, наприклад, з 2010 року на «Плюсах». Чому ви взагалі залишили канал? Для вас не знайшлося місця в новинах?

— Ми поговорили з Ткаченком стосовно мого майбутнього, він сказав, що йому шкода мене втрачати, і йому справді шкода — компанія вкладала в мене гроші, розвивала мене як менеджера разом зі всіма іншими менеджерами. Але він просто не зміг знайти для мене застосування в тій формі, в який я наразі існую. В компанії є певні труднощі, а відкривати для мене нову посаду немає сенсу. І я це також розумію. З одного боку, мені шкода йти, але після того, як я переварила інформацію, що закрився Ukraine Today, мені би важко було залишитися, навіть якщо би така пропозиція надійшла.

В «1+1» велика кількість новин, інформаційних та розслідувальних програм — і ви залишилися зайвою?

— Там працюють люди.

А що сталося з вашою заступницею — Юлією Соцькою?

— Юлія залишилася в компанії, хоча їй було складно — ми привезли її з Канади, брали на посаду шеф-редактора телеканалу, й коли було прийняте рішення закрити телеканал, це для неї було важке рішення. Але тепер їй знайшли місце, вона заступниця директора новин Сергія Попова з питань міжнародної співпраці — тобто вона керує саме міжнародними корпунктами. Вона знайшла собі місце, і я дуже рада, бо вона хороша працівниця, яку дуже шкода було втрачати. Я рада, що вони дійшли згоди й вона не повернулася в Канаду, а залишилася з нами.

Ви щось знаєте про скорочення в інших проектах групи?

— Я перестала працювати з «1+1 медіа» 30 грудня, і якщо були такі плани, то вони це відбувалося без мене.

У вас є нині пропозиції щодо нової роботи?

— Так. Але я ні з ким не спілкувалася щодо роботи, зробила паузу на місяць — і коли я повернулася з такої умовної відпустки, пропозиції надійшли. Із Ткаченком ми також зустрічалися, щоб обговорити можливості подальшої співпраці, але є й інші пропозиції, і я їх розглядаю. Про конкретику зарано казати, в мене ще не відбулися фінальні зустрічі, але скажу, що хотіла би залишитися в інформаційному телебаченні.

Фактично проект існував два з половиною роки. Наскільки ідея іномовлення на комерційному приватному каналі виявилася продуктивною й цікавою?

— Те, що нам було цікаво, — це навіть не питання. Нам було дуже цікаво, й цим давно треба було комусь зайнятися. Те, що воно відбулося на комерційному телеканалі, — теж нормально, бо наша держава навіть Криму не змогла захистити, — зрозуміло, що їй було не до запуску іномовлення. Тобто всі ці ініціативи були дуже правильними; неправильно було в цій ситуації було просто закрити його. Не спробувати передати комусь, наприклад, тому ж МІПу або МЗС, хоча би права на домен. Тому що ми зібрали хорошу аудиторію, постійну, якісну, велику.

У своєму інтерв’ю «Детектору медіа» ви казали, що не мали можливості порахувати свою аудиторію по країнах.

— Тоді ми говорили тільки про аудиторію телеканалу, а якраз про інтернет-аудиторію все зрозуміло — вона дуже легко обраховується, й вона була цінна, її можна було комусь передати, а не закривати — і все.

Ви вели такі перемовини з кимось із боку держави?

— Колись ми розмовляли зі Стецем, це було дуже давно, але в нього була така позиція, що вони запустять свій проект, і більше їм ніхто не потрібен; відтоді ми не зустрічалися. А коли у грудні рішення було прийняте, мене просто не включали в якісь перемовини з цього приводу. Тому що рішення було остаточним і оскарженню не підлягало.

Але, можливо, ви знаєте, чи вів такі перемовини Ткаченко?

— Ні, ми з ним цього не обговорювали. Можливо, якщо було би більше часу і проект не закрили за один день, то я би якось отямилася і вирішила б якось діяти в цьому напрямку. Але ситуація була настільки несподіваною, що я не встигла чогось продумати.

Ви ж підписуєте контракт на співпрацю — невже ви не захищені від раптового звільнення?

— Так, звісно, ми підписуємо угоду, але вона не гарантує мені певного строку роботи.

Нещодавно вийшов фільм « ТСН.20 років», із якого стає зрозумілим, що всі ці роки «ТСН» мав проблеми зі владою — темники, тиск влади, цензура. Ви стикалися з подібним, коли працювали в «ТСН»?

— У нас були певні обмеження, але ми намагалися їх обійти — як усі журналісти в усій країні. Особливо за часів Януковича, який був такою собі священною коровою. Але були теми, за які ми хапалися й намагалися дотиснути до кінця.

А на Ukraine Today?

— О, це зовсім інше. Це був унікальний для нашої країни досвід, тому що в мене не було жодних обмежень, крім моїх уявлень про відповідальність перед колективом та відповідальність за інформацію перед своєю країною. Мені ніхто не казав, як і що висвітлювати. І я не знаю інших проектів, які могли би почуватися так вільно в інформаційному просторі.

Можливо, тому вас і закрили — як узагалі некомерційний проект, який не приносить грошей?

— Не тому. Перед нами взагалі не ставили завдання бути комерційно успішними, а коли поставили, то ми не встигли його реалізувати.

А коли перед вами поставили таке завдання?

— У липні, коли ми узгодили нову стратегію, ми собі поставили мету наростити аудиторію й намагалися її комерціалізувати.

У тому ж фільмі «ТСН.20 років» Ткаченко розказав, що взагалі-то бути жовтими для новин — це непогано, тому що треба йти за побажаннями аудиторії. Ви поділяєте таку думку?

— Розумієте, якщо йдеться про комерційне телебачення, як у нашому випадку, без серйозних перегинів — це добре. Тому що це дає рейтинг, завжди дає аудиторію. Не можна казати, що це погано для основної мети цього бізнесу.

А яка вона?

— Заробляти гроші. З іншого боку, це соціально відповідальний бізнес, і тут треба дотримуватися балансу, щоби не перегнути палицю. Ми в «ТСН» робили так: усю цю жовту частину новин ми вивели в окрему програму — «ТСН. Особливе». І це було правильно. Люди, які все це люблять, мали свою програму: вона новинна, там була інформація про все, що нині відбувається, але з жовтою подачею, і була маса таблоїдних тем. І це нормально для комерційного телебачення. Загалом, це світові тенденції, й навіть такі великі метри, як ВВС або CNN, вдаються до подібної подачі новин. Не в такому обсязі, як у нас, але їм усе одно треба це робити — якось бадьорити свою аудиторію, тому що вона старіє, втрачається через конкуренцію з не менш жовтим інтернетом. І всі світові інформаційні канали трошечки в цей бік зсуваються — на емоції, на переживання, на драму. Я не кажу, що це добре — але це факт. І тому важливо зауважити, що Україні в першу чергу бракує телебачення, яке не є комерційним, такого, що не ставить собі за мету заробляти гроші на своїх глядачах.

Для цього багато людей б’ється за створення суспільного ТБ. Як вам здається, чи є в нас перспективи суспільного ТБ? Як його треба фінансувати — коштом бюджету? Глядачів?

— Розумієте, змусити людей платити за одну платформу, суто телевізійну, вже неможливо. Якщо майбутній керівник суспільного мовлення знайде якусь модель, яка розвиватиме суспільне мовлення на різних платформах — тоді він знайде спосіб, як із цих різних платформ отримувати якісь гроші. Тепер, коли ми ведемо мову про суспільного мовника, ми маємо на увазі завжди телебачення. І це дуже погано. Ми живемо в ХХI столітті, у 2017 році. За останні роки споживання медіа дуже змінилося. Якщо ми кажемо тільки про телек, це дуже погано — тому що аудиторія телевізора старіє. І це не ті люди, на яких має бути розрахована сила слова суспільного мовника — він має боротися, має поширювати інформацію, впливати на тих людей, які впливатимуть на наше майбутнє.

Але ж в Україні дуже активний саме електорат, що є аудиторією телевізора, конкретніше — «UAПершого». Наші славетні бабусі.

— Їх, як би це не звучало, треба просто пережити. Вибачте. Але ви бабусь уже не переконаєте, отаких, яким 60+. Свою стратегію в даному випадку треба базувати не на тому, що це буде класний телеканал, а на тому, що це буде офігенний контент, який сприйматимуть підлітки через «Вконтакті», середній клас через Фейсбук, хтось — ще через щось і, можливо, хтось — через телевізор.

У вас є досвід створення каналу, який не планувався як постачальник контенту для різних платформ. Чому ви погодилися очолити канал, якщо вважаєте суто телевізійний проект безперспективним?

— По-перше, це був 2014 рік, і все, що відбувалося тоді, відбувалося дуже швидко.

А взагалі чия це була ідея?

— Це був конгломерат різних ідей, але в першу чергу драйвером цієї ідеї був Ткаченко. Спочатку ідей було багато — була ідея мовити російською, робити російськомовний інформаційний канал; була ідея перекладати англійською «ТСН. Тиждень» — і так потроху все дійшло до Ukraine Today у тому вигляді, в якому воно виникло. Ми тоді вміли робити телебачення, з інтернетом тільки знайомилися, й тому вирішили робити те, що вміємо. А потім воно поступово перетворилося на інтернет-проект, — тому що з’являється розуміння, що телебачення — це дорого, і взагалі не зрозуміло, для кого робиться. Я маю на увазі не в Україні, а аудиторію поза її межами, яку складно проаналізувати.

У нас уже є спроба зробити щось на кшталт суспільного телебачення, яким ви його описали — це «Громадське»: воно некомерційне, мовить на різних платформах, його контент показують різні ефірні канали.

— Ця історія мені уявляється більш оптимістичною. Бо, все ж таки, щоби робити щось класно, не треба заморочуватися з тим, як пристосувати людей, які вже працюють. «Громадське» — така жива структура; хтось до нього приєднується, хтось відпадає. Воно подібне до християнства в перші віки свого існування: наче його й немає, але воно є. Вони ще не створили великої системи, що працює, в них є люди, які становлять їхній кістяк, а всі інші приєднується тимчасово. Мені здається, що з погляду контенту, який вони виробляють, це класно — тому що вони не заморочуються на тому, де цей контент виходить — це телек, чи інтернет, чи соцмережі. Вони саме цим мені подобаються. А для того, хто очолить майбутнє суспільне, це буде великий виклик; адже треба буде всіх звільнити, приміщення здати в оренду і зробити маленький, але впевнений у собі телеканал.

Ось вам і план дій — не бажаєте подати кандидатуру на конкурс?

— Не впевнена. (Сміється.) Я взагалі не певна, що в Україні хоч у когось, хто здатен керувати телеканалом, є потрібна для необхідних кроків рішучість та впевненість. Щоби зробити один, або два, або навіть три канали — «Суспільне», «Суспільне. Культура» та, наприклад, «Суспільне. Діти», — вся ця громадина, яка нині є, зовсім не потрібна. Коли я вперше була там усередині, подумала: «Боже, тут можна тільки квести влаштовувати! Хто всі ці люди і що вони тут роблять?» Це був шок. І якщо навіть такий герой знайдеться, то мало шансів, що його фінансуватимуть: поки гроші дає держава, навряд чи йому дозволять зробити те, що необхідно.

А ви поділяєте думку чистини наших ЗМІ, що нинішня влада не тільки не ліпша за попередню, а ще й більше тисне на ЗМІ, шантажує їх ліцензіями, що є темники, «смотрящі» й т. д.?

— Це правда, така думка нині активна нав’язується деякими ЗМІ.

Ви підтримуєте її?

— Звісно, ні.

Але ваші ж колишні колеги, ще зовсім недавно ваші колеги, наприклад, зробили цілий фільм про «каральний орган АП» — жахливу Нацраду, котра намагається позбавити ліцензії незалежний і гордій телеканал.

— Вони (я маю на увазі владу), безумовно, докладають зусиль, щоби такі програми виходили. І їхні зусилля ми бачимо — і з каналом «112», і всі ці чутки про перетягування каналів на свій бік або намагання встановити контроль, свою людину на каналах — вони не посприяли тому, щоби люди перестали вірити в «тиск влади на ЗМІ». Насправді ж такого прямого тиску немає. Але я два з половиною роки працювала в такий структурі, де взагалі була нікому не підконтрольна, тому не можу знати всіх нюансів.

Але ви ж не емігрували, не перестали розмовляти з колегами, читали ті ж самі ЗМІ?

— Так, усі ці ігрища навколо певних ресурсів я розумію. Але руками я цього не помацала, скажімо так. Мені не довелося брати участі в програмах, у яких мені потрібно було щось робити не так, як я вважала за потрібне.

А у вас є розуміння того, що відбувалося з ліцензією каналу «1+1» перед новим роком?

— Я думаю, що це з'ясування стосунків Петра Олексійовича та Ігоря Валерійовича. Перед новим роком сталася націоналізація «Приватбанку», й цим людям треба було заявити про межі свого впливу. Мені здається, таким чином кожен із них окреслив межі своєї території.

Інша постійно обговорювана теза щодо наших медіа — про недотримання ними стандартів. Як ви оцінюєте якість наших новин із погляду дотримання стандартів?

— У мене була така історія: коли ми вирішили закрити канал, ми зібрали журналістів, і вони одразу почали мені закидати, що ми також не дотримувалися стандартів. Я попросила присутніх назвати ці стандарти, їх сім штук. Колегіально назвали п’ять. На практиці, коли ти працюєш у щоденному режимі, ти все одно не тримаєш їх у голові не те що всі сім, а навіть п’ять. Вони на підкірці є, але ти постійно в русі, чимось жертвуєш, щось підбираєш, щось викидаєш… І так само розвивається наша журналістика. Ми постійно шукаємо цей шлях. З одного боку, ми хочемо довести, що політики брешуть, а з іншого боку — ми ще не знаємо, як вести з політиками правильний діалог, коли можна з них витягати інформацію або ловити їх на якихось діях, — і не виглядати при цьому як сварливі баби.

У нещодавньому дослідженні КМІСу виявилося, що нині довіра українців до наших ЗМІ найнижча за всі 25 років незалежності. Якщо ви вважаєте, що ми шукаємо шлях до стандартів, до свободи слова, балансу — то ми якось не туди йдемо, судячи з реакції глядачів і читачів.

— Це тому, що за останні два з половиною роки медіа зробили дуже багато корисного. Вони, по-перше, почали говорити багато. По-друге, вони надали можливість говорити різним людям. Тобто, по суті, в нас нарешті постала свобода слова. Але люди, які звикли споживати інформацію в інший спосіб, трішки пришизіли від цього «свята життя». Тут тобі Юля кричить, тут тобі Рабинович кричить, тут ще хтось, і всі кричать — де ж тут не розгубитися? А наші медіа тим часом нарешті почали освоювати величезну ідеологічну модель, яка має назву «свобода слова». Ми в ній уже повправлялися, тепер треба вправлятися в тому, що зветься «відповідальність слова». А з цим у нас і досі є нюанси.

Не можу не нагадати вам, що приблизно половина наших медіа заявляють, що в нас катастрофічна ситуація за свободою слова.

— На жаль, наші медіа цією свободою слова користуються не в міру, та забувають про відповідальність. У такій спосіб вони певною мірою доклалися до того, щоби люди перестали їм вірити. Історія почалася ж не вчора, а в 2004 році, коли у 5-го каналу почали відбирати ліцензію, і 5 канал почав говорити про те, що це наступ на свободу слова. Після революції прекрасний канал НТН зрозумів, що це схема, яка працює. Він цю схему взяв і переніс на себе.

І відтоді будь-яке медіа, яке запускається в Україні й хоче голосно про себе заявити, використовує цю схему. До того ж у нас у країні легітимно створювати медіа фактично неможливо. Постійно є якісь нюанси, особливо це стосується телебачення. І коли виникають питання з дотриманням умов ліцензії і її починають відбирати, ніхто ж не скаже: «Я отримав ліцензію тому, що трохи приплатив». Легше ж сказати, що це наступ на свободу слова! І ця схема, яка працює, також привела до зневіри наших громадян у медіа, а не тільки через те, що вони не були готові до свободи слова. У 2014 році довіра до ЗМІ була дуже високою, але за два роки всі ці маніпуляції її вбили. І саме цей пункт, довіра українців до ЗМІ, була ціллю інформаційної війни. І ми програли її в цьому напрямку, я вважаю.

А взагалі в інформаційній війні ми програємо?

Ми мислимо про інформаційну війну як війну звичайну, але це не так: у ній не можна виграти або програти. У ній можливо тільки щось записати собі щось в перемогу, а щось нам запишуть як поразку. Тут важливо рухатися, не зупинятися, розповсюджувати свою ідею, незважаючи на рухи інших держав, утворень, політичних партій тощо. Нещодавно я дивилася — нарешті я можу подивитися програму свого чоловіка — «Свободу слова», яка була присвячена нашій інформаційній політиці за межами держави. Й експерт, здається, Сергій Таран, дуже правильно сказав, що українські політики трошки провінційні. І вони везуть назовні всі свої очікування. А дорослі політики всередині країни можуть хоч повбивати один одного — але назовні вони несуть якесь абсолютно консолідоване уявлення про себе, свою державу і про те, що в ній відбувається. Незалежно від того, чи ти влада, чи ти опозиція — назовні ти мусиш представляти країну з консолідованої позиції. І мені здається, що це проблема: наша держава не може домовитися, яке консолідоване уявлення про нашу країну ми несемо назовні. Мінські домовленості — це добре чи погано? Ми хочемо з них виходити чи ні? Як ми спілкуємося з міжнародними політиками, які несуть нам загрозу? Чи винесли наші організації, які опікуються міжнародною політикою, урок із історії з Трампом? Чи не повториться ця історія з виборами у Франції? Я сподіваюся, що вони винесли урок. Та невдовзі побачимо.

Фото: Олексій Темченко

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7619
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду