ПРОЕКТИ
Вільний журналіст
15:18
Середа, 29 Листопада 2017

Варто погодитися з Саакашвілі й не запрошувати його до ефіру. Поки не вибачиться

Уже пару днів у соціальних мережах шум стоїть – Міхеіл Саакашвілі нахамив журналісткам. Одразу двом – Христині Бондаренко з телеканалу ATR і наступного дня Тетяні Даниленко з телеканалу ZIK. Я здивувався і з недовірою поставився до цієї інформації, оскільки обидві журналістки, хоча й можуть ставити незручні запитання, але не є агресивними і ніяк не викликають агресію.

Але переглянувши їхні ток-шоу з цим політиком із сумом мушу констатувати, що поводився він не найкращим чином.

Цікаво, що в обох випадках конфлікти сталися після сорока хвилин розмови, під час якої гість студії викладав своє бачення ситуації в Україні, зокрема, наполегливо і затято критикував Петра Порошенка. І не лише його, але й багатьох інших представників влади.

Екс-президента Грузії розлютило запитання про неоднозначне минуле його соратника народного депутата і бізнесмена Дерев’янка. Він так розхвилювався, наче йшлося про нього самого.

Христині Бондаренко він заявив, що не буде дотримуватися в ефірі «олігархічних правил, які панують на 5 каналі». Вона йому повідомила, що вже п’ять років там не працює. Відповідь ніскільки не збентежила Михайла і він не став вибачатися.

А Тетяні Даниленко політик сказав, що вона працює за темниками з адміністрації президента. А також повідомив, що всі українські медіа зайняті одним: не дати йому говорити. Нагадаю: це сталося після сорока хвилин розмови з ним. У відповідь Даниленко прямим текстом заявила, що Саакашвілі її оббрехав і зажадала вибачень, але той знову відмовився.

Заради справедливості треба сказати, що журналістки чимало вступали з Саакашвілі у пряму перепалку, втручалися у його промову з уточнюючими запитаннями. Їх можна зрозуміти, адже дай людині з темпераментом Саакашвілі волю - і діалог перетвориться на монолог.

З іншого боку, все ж таки втручатися у мову співрозмовника або зупиняти його телеведучому треба так, щоб це не виглядало як словесна сутичка. А ці інтерв’ю місцями нагадували сварку.

Ми вже мали політика, який відверто хамив журналістам. Микола Азаров на посаді прем’єр-міністра не став відповідати Соні Кошкіній на запитання і назвав її саркастично «мадам».

Ще давніше Дмитро Табачник, коли був главою адміністрації президента Кучми, на брифінгу демонстративно відмовився відповідати на запитання репортера газети «Киевские ведомости», оскільки газета регулярно його критикувала.

Обидва ці діячі перебувають відомо де.

Наступальний тип інтерв’ю сповнений гострих та непростих питань прийнятий особливо серед американських журналістів. Якось мені довелося прочитати інтерв’ю з Біллом Клінтоном, де два журналісти пресували його протягом години. Втім у відповідь президент США жодного разу не вийшов за межі пристойності.

Нещодавнє інтерв’ю Курта Волкера про переговори з Владиславом Сурковим також містило звороти, які могли б викликати надмірний емоційний спалах колишнього грузинського президента.

Кореспондент Politico Susan B. Glasser в одному місці прямо запитала: «На скільки ви можете повернути назад Крим і Донбас? Чи ви лише займаєтеся балачками про це?» У відповідь Курт Волкер незворушно заявив, що «це дуже гарне питання». І відповів на нього. Спокійно. Без емоцій.

Журналіст може дозволити собі епатажну поведінку по відношенню до політика. А політик по відношенню до журналіста – ні. Бо, вибачайте, але нагадаю очевидну істину: журналісти не говорять не від свого імені – вони задають питання, які цікавлять суспільство. І добиваючись відповіді на ці питання мають право бути наполегливими, а часами навіть дошкульними.

Проте що робити у даній ситуації? Як спонукати гарячого джигіта не виходити за рамки? Власне, вищезгадана історія з Миколою Азаровим дає приклад журналістської солідарності: коли тодішній прем’єр-міністр прийшов на брифінг, журналісти дружно повернулися до нього спиною.

До речі, нинішній соратник Саакашвілі Сергій Лещенко може пригадати йому історію своїх стосунків з Віктором Ющенком. Помаранчевий президент вжив стосовно нього слово «морда». Після шуму в ЗМІ Ющенко передзвонив Лещенку, який тоді ще був журналістом, і провів з ним примирливу розмову, що було сприйнято як вибачення. І корона з голови Ющенка не спала.

Може, журналістській спільноті і в нинішній ситуації варто згадати про цехову солідарність і показати, що подібним чином неприпустимо ставитися до «ланцюгових псів демократії»?  

Сам Саакашвілі підказав шлях. Тетяні Даниленко він сказав, що більше не прийде до неї, а в Христини Бондаренко запитував: «Мені піти звідси?»

Мені здається, що аудиторія з розумінням поставилася б, якби після не вельми ввічливого ставлення до себе з боку поважного гостя телеведуча сказала б йому: «Ідіть, пане Саакашвілі, і не приходьте більше, поки не вибачитеся».

Так, може, виконати його пропозицію і таки не запрошувати Саакашвілі до ефірів, поки він не вибачиться перед журналістками або ще ширше – перед аудиторією, яку вони представляють? І це мало б стати уроком  для інших політиків, які дуже часто ставляться до журналістів як до холопів.

Не було каяття, не буде й вороття, - говорить українська приказка. Саакашвілі мусить вибачитися навіть якщо у Грузії такої приказки і немає.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4016
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop