ПРОЕКТИ
10:48
Вівторок, 30 Травня 2017

Радянські фільми як універсальний порятунок

Ухвалення Закону про мовні квоти на телебаченні та радіо актуалізувало тему Дня пам'яті та примирення 8 травня та Дня Перемоги 9 травня. Днів пропагандистського загострення в росіян та їхніх послідовників. Про те, як саме актуалізувало — дещо нижче, а поки що погляньмо, яким зазвичай буває й було росіянам цього року наше телебачення.

Звернімося до газети “Телепрограмма” № 18 за 2017 рік.

8 Травня. Насичена тематичними програмами сітка “UA: першого” та “Культури”. Перелічувати їх немає сенсу — відзначмо просто, що таких програм було багато.

“Інтер”. “Чекай мене” (“Жди меня”), “Стосується кожного” - чергові випуски відповідно щопонеділкової та щоденної програм. Раннього ранку - “Слідство вели”, знову випуск періодичної програми. І — фільми, фільми. Два серіали, стара радянська “Балада про солдата” о пів на восьму ранку та старий радянський “Щит і меч” аж від початку на десяту ранку до четвертої дня. Ото й усе.

“1+1”. Фільми. Радянські - “Летять журавлі” та “Ати-бати, йшли солдати”. Пізнього вечора — польський фільм про часи Варшавського повстання “Місто 44”. А серед них — радянський “Холодне літо 53-го” та американський “Повстання планети мавп”, які до теми навряд чи мають стосунок.

СТБ. Жодних ознак Дня пам'яті та примирення в анонсах програм знайти не вийшло. “Битва екстрасенсів”, “Слідство ведуть екстрасенси”, “За живе”, “Все буде добре”, “Все буде смачно” - звичайний понеділок звичайного тижня.

ІCTV. Фільми. “Ворог у воріт”, “Врятувати рядового Раяна”, “300 спартанців”, “300 спартанців — 2. Імперія”, “Конвой”, “Крейсер”. Я не є кінокритиком, тож і не візьмуся оцінювати, до якої міри всі вони пов'язані з Другою світовою війною й Перемогою.

“Україна”. Ви будете сміятися, але теж суцільні фільми, за винятком ранньоранкового “Зіркового шляху”. “Подруги”, “Райський куточок”, “12 мавп” і цілих три серіали - “Моє нове життя”, “Незломлена”, “Штрафник”.

“Київ” - тут після “Київських історій” та “Телемаркету” цілий день аж до вечора показували “Ставку, більшу за життя” - польський серіал комуністичних часів.

9 травня. І знову доведеться відзначити “UA: Перший” та “Культуру” - на цих каналах було кілька тематичних програм, причому не типових і не стандартних. Хоча й неважко помітити: 8 травня ефірна сітка “UA: Першого” містила більше таких програм. А що ж інші канали?

“Інтер”. Горезвісні марафон та концерт, коротенька програма “Люди перемоги. Будемо жити!” длосить пізно ввечері — й фільми. Дуже рано вранці та дуже пізно вночі (майже о пів на третю вже 10 травня) - “Доля людини”, вдень - “У бій ідуть лише старі”, потім — телесеріал «Завдання особливої важливості. Операція “Тайфун”», пізно ввечері — телесеріал “Я повернуся”.

“1+1”. Фільми й лише фільми. Вранці — ті самі “Летять журавлі” та “Ати-бати, йшли солдати”. Вдень — теж стара радянська “Дачна поїздка сержанта Цибулі”. А ще - “Трава під снігом”, “Велика різниця” та “Джентльмени удачі”, які жодного стосунку до теми Дня Перемоги не мають, і ввечері — серіал “Родичі”.

СТБ. Два радянських фільми - “Рідна кров” та “А зорі тут тихі” - в ранково-денному ефірі. Далі — звичайна сітка мовлення: “Все буде добре!”, “За живе!”, “МастерШеф”.

ICTV. Програма “Вони закінчили війну” в пізньовечірньому ефірі. Решта — фільми: американські “Крейсер”, “Конвой” та вже вночі “Список Шиндлера”, а ще американо-німецько-британсько-ірландський “Ворог біля воріт”. Так, нестандартно.

“Україна”. Телесеріали “Офіцерські дружини”, “Штрафник”, “Закон та порядок” (принаймні останній не має жодного стосунку до свята), уранці — радянський фільм “Весна на Зарічній вулиці”, знятий 1956 року й зовсім не про війну.

“Київ”. Година вдень - “Урочистості з нагоди 72-ї річниці Перемоги над нацизмом”, уся решта ефіру - “Ставка більша, ніж життя”.

Можна вишукувати у програмі кожного каналу якусь ідею. Або й навіть ідеологію. Впадає в око інше: переважна більшість каналів створили сітку до свят Перемоги, як то кажуть, не мудруючи лукаво. Не докладаючи ані зусиль, ані фантазії. Бо завжди є чарівна паличка — старі радянські фільми, бачені-перебачені бозна-скільки разів. Фільмам цим, до речі, притаманне те саме, що й пісням: за радянських часів про війну знімали чимало фільмів-епопей про те, як “наша армия всех сильней”, але пережили роки зовсім не вони, а фільми або трагічні, або ліричні. Фільми, в яких немає місця для важкого поступу “великої держави” та її “мудрої партії”.

Оця злива радянських фільмів і більше нічого свідчить про одне-єдине: на День Перемоги телеканали просто відбувають номер. Причому канали, що мають репутацію проросійських і прорадянських, відбувають номер найвідвертіше. На зміну пострадянському дискурсу не прийшло ніякого нового, власного, українського. Можливо, ця паралель видасться натягнутою, але не виходить не згадати російського патріарха Кирила, під орудою якого російська православна церква остаточно перетворилася на таку собі віру без душі, на таке собі християнство без душі — якщо все ще християнство, коли віра зводиться до механічного й бездумного відбарабанювання належних ритуалів. Точнісінько такий підхід ми бачимо й на День Перемоги — й якщо казати, що російська пропаганда перетворила його на релігію, то от саме на таку псевдорелігію. День Перемоги без душі, День Перемоги як “на тобі, небоже, що мені негоже”. А ми й досі наслідуємо пострадянський дискурс.

А моя мама кожного 9 травня плакала. Згадувала свого батька, що не повернувся з війни — мого діда, якого я ніколи не знав і не бачив. Своє перерване дитинство, воєнні й повоєнні поневіряння. Намагалася уявити, як би склалося її життя, якби не війна, й якби її батько залишився живий.

Хіба ж це не мало би стати темою для присвячених даті телепрограм — тепер, через понад 70 років? Адже по війні й мови не було про якусь психологічну реабілітацію — бо, зрештою, реабілітувати довелося б геть усіх, і тих, хто воював, і тих, хто не воював. То які психологічні зсуви відбулися в нашому суспільстві? Для скількох людей довоєнне дитинство так і залишилося назавжди чи не єдиним справді щасливим періодом життя? Як вони взагалі жили й живуть — діти війни? Яку пам'ять про ту війну несуть до сьогодні? Як відбилися їхні психологічні травми вже на їхніх дітях? Як довго, взагалі, відчувалося психологічне відлуння тієї війни — а може, відчувається й до сьогодні? Отаких проблем, що виникли вже по війні, але внаслідок війни — незоране поле. Ані радянський, ані нинішній проросійський дискурси відповідей на ці запитання не дають і не можуть дати.

А тепер про обіцяну актуалізацію. Щойно ухвалений закон дозволив не перекладати радянські фільми, але їх буде включено до неукраїномовної квоти. Й що ж тепер наші бідолашні телеканали робитимуть?

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
551
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop