Надія Савченко заборонила подавати апеляцію: “Забороняю Вам подавати апеляцію, прохання про помилування, визнання провини від мого або від Вашого імені та вчиняти будь-які дії без мого на те дозволу”.

Хто би зміг переконати героїчну льотчицю, що цього не варто було робити? Хто би зміг переконати?

Бо апеляція — це не визнання провини. Навпаки: апеляція стала би ще однією декларацією про те, що суд над Савченко був неправедним. Апеляція не може стояти в одному ряду, через кому, з проханням про помилування та визнанням провини. Навпаки, відсутність апеляції російські ЗМІ та російські офіціозі неодмінно потрактують як “молчание — знак согласия”. На відсутності апеляції, цілком імовірно, російська пропаганда розгорне чергове людоїд-шоу, й воно буде не на користь Надії Савченко. “Зламалася, опустила руки”, - так потрактують відмову від апеляції пересічні росіяни, навіть ті, що співчувають.

Так, сподівань на те, що вирок буде переглянуто, практично немає. Навіть за умов посилення міжнародного тиску на Росію. Так, подавати апеляцію безглуздо з практичного погляду. Але Надія Савченко довела: вона керується аж ніяк не дрібнопрагматичними міркуваннями. Вона привернула джосебе увагу всього світу саме завдяки тому, що бореться за ідеали справедливості, а не за реально можливі поступки. Так, ще один судовий розгляд шитої білими нитками справи — це принизливо. Але пані Савченко довела: вона вміє поводитися так, щоб це було принизливо для її ворогів.

Якщо вже російська, даруйте на слові, феміда затягнула Надію на цей шлях, варто пройти його до кінця. Дивитися в очі ворогові, скільки є можливість, і не відводити їх.

І ще — можливо, навіть важливіше. Відмова від подання апеляції розв'язує руки Путінові. Бо тепер на всі звинувачення Путін зможе відповідати: “То вона ж апеляцію не подавала! Подала би — ймовірно, вирок і переглянули б”. Відсутність апеляції дасть змогу російському тиранові перевести ситуацію в умовний спосіб — той, де жодні докази апріорі неможливі; той, що є цариною суцільних припущень та інсинуацій, “если бы да кабы”. Недовершеність процесу, недоконаність фактів — от що таке відмова від апеляції.

Відсутність апеляції стримуватиме світову спільноту й світових політиків. Адже як можна вимагати звільнення неправедно засудженого, коли він сам не зробив усе від нього залежне, щоби довести цю неправедність? Коли він сам зупинився там, де ще не тупик? Так, лише формально не тупик — але в юриспруденції форма важить надто багато. Як, чорт забирай, політики світу відповідатимуть Путінові на його цинічне: “А вона сама погодилася з вироком”? Чи не робить відмова від апеляції їхню місію непосильною? 

А час зрадницьки спливає. Бо щойно набуде чинності вирок, у Надії Савченко вже не буде адвокатів. Не буде можливості контакту з зовнішнім світом. Справу Савченко, разом із нею самою, буде заховано за міцними стінами з колючим дротом — подалі від очей людських. Закінчиться Подія, настане рутина. Замовкнуть ЗМІ — бо про що вони повідомлятимуть? Звісно, про Надію не забудуть, але й не згадуватимуть щоденно. Боротьба за Савченко не припиниться, але вже не матиме такої гостроти й такого розголосу. Просто не зможе мати.

І ще одне. Надія савченко МАЄ повернутися живою. Надія Савченко має повернутися переможницею, а не жертвою. Роль жертви — не її роль.