Ще про «братку». Відповідь Отарові Довженку

19 Лютого 2016
582
19 Лютого 2016
15:58

Ще про «братку». Відповідь Отарові Довженку

582
Ще про «братку». Відповідь Отарові Довженку

Шановний Отар Довженко поставив у своїй статті винятково важливу проблему й дав слушний висновок. Тільки, боюся, неповний.

Візьмімо наведений Довженком приклад — поширення багатьма ЗМІ вислову адвоката про “розстріл” поліцейськими автівки з безневинними молодиками. Із першого погляду, без найменших роздумів, упадають в око дві обставини.

Перша: адвокат є зацікавленою особою, й дуже зацікавленою. Й тому будь-які заяви адвокатів узагалі не придатні для поширення, вони за визначенням не є об'єктами цитування. Хоч із дотриманням балансу у вигляді поширення цитат, скажімо, прокурора або слідчого, хоч без дотримання такого балансу — поширювати слова адвокатів просто не можна, бо за самою суттю своєї роботи адвокат мусить не встановлювати істину й не висловлювати її, а захищати клієнтів. Істина для адвоката взагалі не є предметом зацікавленості.

Тим паче за наших умов, коли адвокатура, за всіма об'єктивними даними, мала би стати таким самим предметом суспільної цікавості й суспільного невдоволення, як і прокуратура. От скажіть: адвокат, що дає завідомо неправдиві свідчення, - він є злочинцем, а чи статус адвоката його виправдовує? Адвокат, що створює фальшиві докази буцімто невинуватості своїх клієнтів, - він тим самим скоює злочин, а чи особливості професії йому це дозволяють? З погляду цивілізованого права, безумовно, такий адвокат є злочинцем. Із заведеного в Україні погляду, адвокат має право захищати клієнта в будь-який спосіб і будь-якими засобами.   

І запитання: чи журналісти всього цього не знають? Знають, чудово знають. Але, менше з тим, цитати з адвокатів гуляють медіапросторами, й гуляють не просто так, як інформація до відома, а як буцімто докази “злочинів хунти”. Хоча, повторю: не повірю, що існує бодай один журналіст, який не усвідомлював би: висловлювання адвокатів самі по собі аніякими доказами не є й не можуть ними бути.

Виняток існує лише один: коли адвокати — як от у справі Надії Савченко — вказують на процесуальні й фактологічні порушення під час ведення слідства та суду. Коли адвокати не просто викладають своє бачення подій, а аргументують свої слова, й аргументують неспростовно. Коли адвокати намагаються не підмінити факти, а надати свої тлумачення фактів, і тлумачення неголослівні. У випадку з “розстрілом” автівки нічого такого й близько не було.

А взагалі, недолугий якийсь той адвокат — заявив би, що ті поліцейські є корупціонерами, й його допис миттєво розтиражували б найреспектабельніші ЗМІ в геть не бачених кількостях. Бо звинувачення в корупції в нас заведено приймати й поширювати без жодних натяків на докази, хіба не так?

І друга обставина: от ви коли-небудь чули, щоб тут, у центральній Україні, хтось називав одне одного “братка”? “Братан”, “братішка”, “братила”, “бро” - залежно від культурного рівня, так. “Братка” - ні. Оце слово “братка” одразу відсилає до кремлівудських кіношедеврів, бо саме там воно й зустрічається. Та й сама ситуація — чи не надто нагадує вона кремлівудську “фабрику снів про російську велич”? Романтика війни десь у Чечні, “гуманітарної допомоги” в Донбасі — от що відчувається в ній.

Але тут, посеред мирного міста? При свідках, із використанням апріорі неконфіденційного засобу зв'язку, поліцейський зізнається у скоєнні вбивства — чи це бодай трохи схоже на реальність? Так, поліцейські в нас можуть бути нечистими на руку, жорстокими, агресивними — але чи беруть до поліції абсолютних дурнів? Поведених на російській кінопродукції інфантилів?

То невже журналісти не знали, що мобільний зв'язок не є конфіденційним? І що поліцейські вже точно на цьому факті обізнані? Знову те саме: знали, чудово знали. Але...

Річ у тім, що останнім часом наші ЗМІ дедалі більше нагадують той самий образ із допису адвоката: “Братка, я уже пострелял”. Журналістське кілерство стало не те що модою — гарним тоном, причому кілерство наосліп, полювання на будь-кого, на аби кого. Саме ним заведено компенсувати й брак старанності, й брак компетентності, й брак справжньої гостроти. Замочити всіх у сортирі — ну, хоча б намочити. Той самий давно відомий тріумф таблоїдності, тільки в постмайданній реальності.

А ще... Брак незалежних ЗМІ, підкореність їх чи то власникам, чи то спонсорам. А кілерство приносить ілюзію свободи, ілюзію власної значущості. Підміняє свободу. Звичайна гіперкомпенсація.     

...От тільки була в цій історії загадка, що не дає спокою. У найперших повідомленнях про те, як поліцейські гналися за скаженою автівкою й стріляли по ній, були згадки, що нібито, з автівки обстріляли поліцейських, а ті вже почали стріляти у відповідь. Потім цей шматок інформації зник. А враження залишилося. Враження, що хтось у поліцейському відомстві намагався сконструювати докази невинуватості полісменів, будучи впевнений: справжніх доказів їхньої невинуватості не існує.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
582
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду